29 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/5497/25 пров. № А/857/19462/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року (головуючий-суддя Качур Р.П., м.Львів) у справі № 380/5497/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
20.03.2025 ОСОБА_1 (позивач) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження пенсії позивача після нарахування індексації з 01.03.2025 максимальним розміром; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», із врахуванням 20 відсотків у відповідності до Закону 56/95 у повному обсязі щомісячного пенсійного забезпечення, із урахуванням усіх встановлених надбавок, підвищень та індексації, які проводилися згідно з Постановами КМУ, та визначених законодавством розмірах, без застосування обмеження пенсійних виплат максимальним розміром.
Позов обґрунтовував тим, що позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказав, що під час проведення індексації згідно з постанови КМУ від 25.02.2025 № 209 відповідач здійснив нарахування індексації, проте до індексації не нарахував гірські відповідно до пункту 2 статті 6 Закону України від 15.02.1995 № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні», та не проводить виплату індексації, тобто обмежив розмір пенсії, оскільки вона перевищує максимальний розмір пенсії, визначений ст.43 Закону України № 2262-XII. З огляду на вищенаведене вважає, що дії відповідача щодо виплати позивачу з 01.03.2025 пенсії із збереженням розміру, що був визначений до проведення її перерахунку на підставі Постанови № 209, у зв'язку із тим, що після такого перерахунку розмір пенсії обмежуватиметься максимальним розміром, не відповідають критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії у повному розмірі з 01.03.2025. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати з 01.03.2025 ОСОБА_1 пенсію без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», та здійснити виплату, з урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права, зазначив, що відповідно до ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», пп. 2 п. 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими актами Кабінету Міністрів України. З метою реалізації норм ст. 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», спрямованих на оптимізацію видатків на виплату пенсій, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, 03.01.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1. Констатує, що постановою № 1 не встановлено обмеження максимальним розміру пенсії або фіксованого розміру пенсії, а передбачено застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення (щодо пенсій, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність). Таким чином, виплату пенсії позивача, на виконання зазначеної постанови, встановлено з 01.01.2025 у відповідному розмірі. Також зазначає, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 р. № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» (далі - Постанова № 209) здійснюється виплата індексації базового розміру пенсії у розмірі пенсії * 1,115%. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення оскаржується в частині задоволених позовних вимог, а тому лише такі є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2025 та нараховано індексацію грошового забезпечення. При цьому, з 01.03.2025 підсумок пенсії позивача становив 35 631,54 грн, а виплата пенсії здійснюється з урахуванням максимального розміру пенсії у сумі 27 598,36 грн.
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо виплати його пенсії у меншому розмірі, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів обставин, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Порядок проведення індексацій пенсій у 2025 році врегульований Постановою № 209.
Пунктом 2 цієї постанови передбачено, що з 1 березня 2025 року: розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-ХІІ (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968), пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (Офіційний вісник України, 2023 р., № 26, ст. 1475) та підпункту 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (Офіційний вісник України, 2024 р., № 24, ст. 1525) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2024 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.
Підвищення пенсії, передбачене абзацом першим цього підпункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 р. № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Підвищення пенсії на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, застосовується також у разі поновлення виплати пенсії, призначеної до 31 грудня 2024 р. відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та перерахунку пенсії відповідно до зазначеного Закону, крім перерахунків у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за зазначеним Законом.
Підвищення пенсії, передбачене цим підпунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Розміри пенсій, передбачені абзацами другим і третім частини першої статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підвищені відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови.
Пунктом 3 Постанови № 209 передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.
З матеріалів справи вбачається, що з 01.03.2025 відповідач на виконання Постанови № 209 обчислив суму індексації пенсії позивача у розмірі 1 500,00 грн. Загальний розмір пенсії позивача (з надбавками) склав 35 631,54 грн.
Однак, відповідач обмежив виплату загального розміру нарахованої пенсії позивача максимальним розміром, зокрема сума пенсії з урахуванням максимального розміру становить 27 598,36 грн.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 8 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі Закон № 3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.
В подальшому, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII внесено зміни до Закону № 2262-XII, а саме частину сьому статті 43 викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» та доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ зі змінами.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 у справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади, а відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі № 7-рп/2016 є втрата чинності з 20.12.2016 року норм частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Викладене виключає можливість законодавчого органу України вносити зміни у норму, яка визнана неконституційною, оскільки після визнання неконституційною частини сьомої статті 43 Закону від 09.04.1992 №2262-XII така норма «відсутня» (виключена) у тексті Закону.
Відтак, починаючи з 2017 року, стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами. Внесені Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року»), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17 та від 31.03.2021 у справі № 815/3000/17.
Крім вказаного, суд враховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
За таких обставин, суд приходить висновку, що підстави для обмеження пенсії позивачу з 01.03.2025 максимальним розміром не відповідають нормативному регулюванню спірних правовідносин, відтак правильним є висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром є підставними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Водночас, як вбачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. При цьому, зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка, зокрема встановлено, що позивач в межах цієї справи не оскаржує дій відповідача щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.94, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі № 380/5497/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар