01 вересня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3151/25 пров. № А/857/29584/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Климович Тетяни Дмитрівни, діючої на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у переведенні на інший вид пенсії, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Дениюк Р.С., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 18.06.2025р., м.Луцьк; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
26.03.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Климович Т.Д., діюча на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Дніпропетровській обл. № 033050002273 від 27.02.2025р.;
зобов'язати ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. перевести ОСОБА_1 з 19.02.2025р. згідно з п.12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» на пенсію відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи з 21.05.1991р. по 11.12.2024р. та здійснивши обчислення пенсії для її виплати (з урахуванням виплачених сум) на підставі довідок Волинської митниці ДМС України № 7.3-22/46/17 від 11.02.2025р., № 7.3-22/46/18 від 11.02.2025р., № 7.3-22/46/19 від 11.02.2025р.;
судові витрати покласти на відповідача (а.с.1-5).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.32 і на звороті).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 033050002273 від 27.02.2025р. про відмову в переведені ОСОБА_1 на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу»; зобов'язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 19.02.2025р., з врахуванням до стажу державної служби періодів роботи в митних органах з 25.05.1991р. по 30.04.2016р.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 484 грн. 48 коп. (а.с.48-51).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.54-58).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. винесено рішення про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», з урахуванням довідок про заробітну плату № 7.3-22/46/17 від 11.02.2025р., № 7.3-22/46/18 від 11.02.2025р., виданих Волинською митницею, у зв'язку з тим, що в позивача станом на 01.05.2016р. відсутній необхідний стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
При цьому, статтею 3 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» визначено органи, на які поширюється дія Закону та посади, на які не поширюється дія Закону. Зокрема, дія цього Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачене Законом (п.17 ч.3 ст.3 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу»).
Водночас, відповідно до ст.343.1 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються спеціальні звання, тому ці посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».
Отже, період перебування посадових осіб в податкових органах та в органах митної служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.
Окрім цього, враховуючи ту обставину, що позивач територіально відноситься до ГУ ПФ України у Волинській обл., а рішення про відмову було прийнято ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл., належними позовними вимогами буде визнання протиправним рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл., а зобов'язання вчинити певні дії саме ГУ ПФ України у Волинській обл.
Також відповідач вказує, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. Виключними дискреційними повноваженнями наділені пенсійні органи на прийняття рішення про призначення пенсії (здійснення перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку).
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в пенсійному органі як одержувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.27).
19.02.2025р. позивач ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФ України у Волинській обл. із заявою про призначення/перерахунок (перехід) пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та перерахунку пенсії (а.с.12 і на звороті).
До вказаної заяви позивач долучила, зокрема, серед іншого:
трудову книжку;
довідку Волинської митниці № 7.3-22/46/17 від 11.02.2025р. «Про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 01.01.2024р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років)» на суму 18950 грн.;
довідку Волинської митниці № 7.3-22/46/18 від 11.02.2025р. «Про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, який до 01.01.2024р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд»;
довідку Волинської митниці № 7.3-22/46/19 від 11.02.2025р. «Про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців і яка на момент виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (а.с.10,11, 13, 28).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.02.2025р.
За результатами зазначеної заяви відповідач ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. прийняв рішення № 033050002273 від 27.02.2025р. про відмову в переведенні/перерахунку пенсії згідно Закону України «Про державну службу». Підставою для такого рішення визначено ту обставину, що посадовим особам митних органів присвоюються спеціальні звання і, відповідно, ці посади не належить до посад, віднесених до категорій посад державної служби. Відтак, періоди роботи в державній митній службі України не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених категорій посад державних службовців, оскільки присвоєні спеціальні звання. До державної служби для визначення права на пенсію за віком згідно Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 в митній службі, оскільки останній присвоювалися спеціальні звання та відсутні відомості про ранг. Відтак, станом на 01.05.2016р. у ОСОБА_1 відсутній як 10-річний, так й 20-річний стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців (а.с.7 і на звороті).
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» із врахуванням довідок про заробітну плату, представник позивача звернулася до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи митних органів, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема, у сфері митної політики, перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Позивач ОСОБА_1 у період з 21.05.1991р. по 11.12.2024р. працювала на різних посадах у державній митній службі та останній присвоювалися спеціальні звання. З урахуванням вказаного періоду роботи, стаж роботи позивача на державній службі станом на 01.05.2016р. становить понад 20 років.
Відтак, у пенсійного органу не було фактичних та правових підстав для незарахування до стажу державної служби позивача періоду всієї роботи на посадах в митних органах та відмови у зв'язку із цим в переведенні позивача на інший вид пенсії; у позивача наявні умови, передбачені ч.1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», а саме: досягнення віку, наявність не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та страхового стажу, для реалізації права на одержання пенсії державних службовців згідно з п.12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».
При цьому право на переведення з одного виду пенсії на інший у позивача виникло з моменту звернення до пенсійного органу із відповідною заявою 19.02.2025р.
Водночас, позовні вимоги щодо зарахування до стажу державної служби періоду роботи з 01.05.2016р. по 11.12.2024р. задоволенню не підлягають, оскільки за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
При призначенні пенсії на підставі п.п.10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» (відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу») після 01.05.2016р. необхідно враховувати три критерії: вік особи, страховий стаж та стаж державної служби. При цьому до стажу державної служби може бути враховано лише стаж, набутий на посадах державної служби або прирівняних до них посад до 01.05.2016р. та обрахований у відповідності до положень Порядку № 283. Водночас стаж, набутий після 01.05.2016р. на посадах державної служби зараховується до страхового стажу і відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» слугує підставою для призначення пенсії та обрахунку її розміру у відповідності до Закону № 1058-IV.
Окрім цього, позивачу спірним рішенням відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу». Відтак, спору між позивачем та відповідачем щодо нарахування та виплати пенсії згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Волинською митницею, на час звернення ОСОБА_1 у цій справі до суду не існувало.
Отже, позовна вимога в частині нарахування та виплати пенсії із врахуванням вказаних довідок є передчасною.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною першою ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з ч.1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Положеннями абз.2 ч.3 ст.45 вказаного Закону передбачено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016р. визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу».
Відповідно до ч.1 ст.37 цього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
До 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 01.05.2016р. правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін.
Зокрема, відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
За приписами п.12 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
При цьому, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» вік та страховий стаж.
Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018р. у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018р. у справі № 676/4235/17, від 10.04.2019р. у справі № 607/2474/17.
Як встановлено судом, підставою для відмови позивачу в переведення на пенсію відповідно до Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» згідно оскаржуваного рішення слугувала відсутність у позивача необхідного стажу державної служби, у зв'язку з тим, що посадовим особам митних органів присвоюються спеціальні звання і, відповідно, ці посади не належить до посад, віднесених до категорій посад державної служби. Враховуючи, що ОСОБА_1 присвоювалися персональні звання, тому періоди, коли заявнику були присвоєні такі звання, не можна зарахувати до державної служби.
Таким чином, спірним в розглядуваній справі є питанням зарахування до стажу державної служби періоду перебування особи на службі в митних органах.
Так, ч.1 ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Згідно із приписами п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/ основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка.
Зі змісту записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач з 21.05.1991р. по 11.12.2024р. працювала на різних посадах в митних органах, які підпадають під категорію посад державних службовців, визначену ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» (а.с.16-26).
У вказаний період позивачу також присвоювалися спеціальні звання.
Згідно ст.342 Податкового кодексу /ПК/ України посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.
Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».
Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Закону України «Про державну службу» та іншими законами.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».
Відповідно до ст.1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Згідно ч.2 ст.9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Як встановлено, позивач 07.06.1995р. прийняла Присягу державного службовця.
Відповідно до ч.1, 2 ст.569 Митного кодексу /МК/ України (у редакції Закону № 405-VIІ від 04.07.2013р.) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.
Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Згідно ч.1 с.588 МК України (у редакції Закону № 4495-VI від 13.03.2012р.) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу». Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.
Частиною 1 ст.588 Митного кодексу (у редакції Закону № 405-VII від 04.07.2013р.) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Окрім цього, ч.17 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Таким чином, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивача, та яке діє на теперішній час, визначено, що посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах підлягає зарахуванню до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закон України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018р. у справі № 822/524/18, від 10.07.2018р. у справі № 591/6970/16-а.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затв. постановою КМ України № 283 від 03.05.1994р. (чинного до 01.05.2016р., тобто в період проходження позивачем служби в митних органах) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Так, відповідно до п.2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб митних органів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб митних органів в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», передбачені МК України.
Згідно ст.573 МК України посадовим особам митних органів присвоюються такі спеціальні звання: 1) дійсний державний радник митної служби; 2) державний радник митної служби I рангу; 3) державний радник митної служби II рангу; 4) державний радник митної служби III рангу; 5) радник митної служби I рангу; 6) радник митної служби II рангу; 7) радник митної служби III рангу; 8) інспектор митної служби I рангу; 9) інспектор митної служби II рангу; 10) інспектор митної служби III рангу; 11) інспектор митної служби IV рангу; 12) молодший інспектор митної служби. Спеціальні звання митної служби присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Суд також враховує, що Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» № 405-VІІ від 04.07.2013р. (чинний на сьогоднішній день) встановлено, що період роботи (служби) посадових осіб (у тому числі тих, яким присвоювалися спеціальні та/або персональні звання) у митних органах та організаціях зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України «Про державну службу».
Отже, посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Наведене спростовує доводи пенсійного органу про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що стаж роботи позивача в митних органах підпадає під категорію посад державних службовців, визначену ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», а період роботи позивача в митних органах має бути зарахований до стажу державної служби.
При цьому, суд підставно врахував, що зважаючи на те, що позивач досягнула віку, передбаченого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», стаж її роботи на державній службі станом на 01.05.2016р. становить понад 20 років, має достатній страховий стаж, відтак набула право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».
Отже, відповідач не довів правомірності свого рішення щодо відмови в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Таким чином, рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 033050002273 від 27.02.2025р., яким позивачу відмовлено у переході на пенсії державного службовця, не ґрунтується на вимогах закону.
Згідно з правовими позиціями Конституційного Суду України одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини Рішення від 29.06.2010р. № 17-рп/2010); «принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності» (абз.6 пп.2.1 п.2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017р. № 2-р/2017).
Конституційний Суд України, в своїх рішеннях виходить з того, що громадяни розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, а тому непередбачувані й часті зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
Враховуючи вищезазначене, оцінюючи спірні правовідносини відповідно до наявних в матеріалах справи документів та через аналіз діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».
Питання щодо порядку переведення (переходу) з одного виду пенсії на інший та питання призначення пенсії неодноразово було проаналізовано у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015р. у справі № 21-612а14, постановах Верховного Суду від 23.10.2018р. у справі № 317/4184/16-а; від 17.05.2019р. у справі № 511/777/17; від 11.07.2019р. у справі № 264/6292/16-а; від 10.10.2019р. у справі № 520/7533/17; від 13.02.2020р. у справі № 263/3478/17; від 17.07.2020р. у справі № 335/13894/16-а, в яких суди дійшли висновку, що, якщо особа отримувала пенсію на підставі одного закону (наприклад, Закону України «Про прокуратуру») та виявила бажання перейти на пенсію за іншим законом (наприклад, на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), зазначені правовідносини слід розцінювати як нове призначення пенсії. У іншому ж випадку, якщо такий перехід відбувся в рамках одного закону - Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», вказані правовідносини є переведенням на пенсію в рамках одного закону.
Правовідносини щодо первинного призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», подальшого переходу на пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і повернення до пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», розцінюються відповідно до положень чинного законодавства та усталеної судової практики як переведення на інший вид пенсії.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018р. у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020р. у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020р. у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021р. у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021р. у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За правилами ч.3 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Виходячи з вищевикладеного, правильним способом відновлення порушених прав, свобод та інтересів, за захистом яких ОСОБА_1 звернулася до суду, слід вважати зобов'язання ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 19.02.2025р. (тобто, з часу звернення до пенсійного органу із відповідною заявою), з врахуванням до стажу державної служби періодів роботи в митних органах з 25.05.1991р. по 30.04.2016р.
Водночас, апелянт ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. вважає помилковим покладення судом саме на нього зобов'язання здійснити певні дії.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Зокрема, відповідно до п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р., після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у переведені на пенсію за віком за нормами Закону України «Про державну службу» рішенням ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 033050002273 від 27.02.2025р.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо здійснення призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, зарахувавши при цьому до страхового стажу періоди роботи в митних органах, має вчинити територіальний орган ПФ України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача частково задоволені у визначений спосіб.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Окрім цього, клопотання апелянта про зупинення виконання рішення суду від 18.06.2025р. та строків видачі виконавчих листів по цій справі не підлягає до задоволення за безпідставністю, оскільки чинним процесуальним законом не передбачено таких повноважень апеляційного суду (зворот а.с.58).
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.06.2025р. в адміністративній справі № 140/3151/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 01.09.2025р.