Справа № 240/9629/24
Головуючий у 1-й інстанції: Лавренчук Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
28 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення у сумі 73230,81 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 25.02.2019 по 27.04.2024 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050- «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» період з 29.04.2016 по 27.04.2024 (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення).
В обґрунтування позову вказує, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2019 року № 41 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини з 25.02.2019. Проте, належну позивачу за період з 24.04.2016 по 28.02.2018 індексацію в сумі 73230,81 грн. Відповідач виплатив лише 27.04.2024, що підтверджено банківською випискою. Факт того, що індексацію відповідач не виплачував позивачу саме з 24.04.2016 по 28.02.2018 підтверджено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року за справою № 240/16671/23. При цьому при виплаті грошового забезпечення відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Просить позов задовольнити.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку в повному обсязі;
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 26.04.2024 в розмірі 53045,67 грн.
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050- «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» період з 29.04.2016 по 27.04.2024 (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні позивачем не оскаржувались, тобто на момент звільнення позивача був відсутній спір щодо відповідних сум.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача та прийняти у цій частині нове рішення про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 127444,42 грн.
Сторони правом подання письмового відзиву на апеляційні скарги не скористалися, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22.
Однак, станом на дату ухвалення даної постанови набрало законної сили судове рішення судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №440/6856/22, у зв'язку із чим відсутні підстави для зупинення провадження у справі.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2019 №41, позивача звільнено з військової частини та виключено зі списків частини та всіх видів забезпечення з 25.02.2019.
Як вбачається з виписки з карткового рахунку позивача, 27 квітня 2024 року, Військова частина НОМЕР_1 виплатила грошове забезпечення по рішенню суду в розмірі 73230,81 грн.
Позивач у позові зазначає, а відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення в розмірі 73230,81 грн, яке надійшло на картковий рахунок позивача 27.04.2024, виплачено на виконання рішення суду у справі №240/16671/23.
Позивач вважає, що має право на нарахування на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, а тому звернувся до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців і з врахуванням критеріїв зменшення розміру середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, а також на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців, які проходять військову службу, стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за невикористане речове майно, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Щодо частини періоду за який слід нарахувати та виплати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, а саме з 26.02.2019 (наступний день після звільнення) по 26.04.2024 (дата останньої виплати грошового забезпечення), то необхідно врахувати наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем шляхом виплати перерахованого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), а саме виплати коштів: 27.04.2024 у розмірі 73230,81 грн. на виконання рішення суду у справі №240/16671/23 (а.с. 9).
Так, у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі (26.02.2019 по 26.04.2024) умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності змін до ст.117 КЗпП з 19 липня 2022 року і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі варто умовно поділити на 2 частини: з 26.02.2019 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 26.04.2024 включно.
Згідно з довідкою №4621 від 30.05.2024 року, виданою військової частини НОМЕР_1 , розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 293,07 грн (а.с. 24).
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26.02.2019 до 18.07.2022 (дата змін у законодавстві) складав би 363 113,73 грн = (1239 днів х 293,07 грн).
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 справа №816/1640/17, зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у даній справі.
Отже, враховуючи, що недоплачена сума індексації становить 73230,81 грн, яка є значно меншою, ніж середній заробіток за час затримки виплати (363 113,73 грн), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
При вирішенні справи суд з'ясував, що істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача (73230,81 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за 1239 (кількість днів затримки розрахунку в період з 26.02.2019 до 18.07.2022) становить 20,17 % (73230,81 грн х 100 /363113,73 грн).
Сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 20,17% розраховується наступним чином: (293,07 грн (середньоденний заробіток позивача) х 1239 (дні затримки розрахунку)) х 20,17% = 73 240,04 грн.
Отже, з урахуванням співмірності, колегія суддів також вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26.02.2019 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 73 240,04 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Період стягнення з 19.07.2022 до 26.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", на корить позивача (за період з 19.07.2022 до 18.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 53 924,88 грн (293,07 грн (середньоденний заробіток позивача) х 184 дні затримки).
Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №560/9586/22, колегія суддів вважає, що загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 26.02.2019 до 26.04.2024 становить 127 164,92 грн = 73 240,04 грн (період з 26.02.2019 до 18.07.2022) + 53 924,88грн (період з 19.07.2022 до 18.01.2023).
Як наслідок, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 127 164,92 грн.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо позовної вимоги про нарахування компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ така сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) .
Зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно із пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Відповідно до положень пункту 4 Порядку №159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Так, нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
Таким чином слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічного висновку дійшов ВС у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19 та від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21.
Відтак доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими та підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в частині з прийняттям в цій частині нового судового рішення із присудженням суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року скасувати в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 26.04.2024 в розмірі 53045,67 грн.
Ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.02.2019 по 26.04.2024 в розмірі 127 164 (сто двадцять сім тисяч сто шістдесят чотири) гривні 92 копійки.
В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.