Справа № 240/18771/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
29 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо проведення виплати індексації в сумі 39930,20 грн. після дня звільнення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 661 день затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.08.2020 по 21.06.2022 включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати індексації.
В обґрунтування позову зазначив, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено лише 21.06.2022, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.08.2020 року по 21.06.2022 року;
- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.08.2020 року по 21.06.2022 року в сумі 39927,48 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивача виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення, у тому числі грошового, а також проведено розрахунок за усі належні виплати. Крім того, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, спір щодо їх розміру був відсутній, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.08.2020 року №175 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 29.08.2020.
Проте, при звільненні з військової служби не проведено остаточного та повного розрахунку, а саме: індексація грошового забезпечення в сумі 39930,20 грн. виплачена позивачу лише 22.06.2022 року, що підтверджено банківською випискою.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, апеляційний суд не надає правової оцінки постанові суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В силу частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Тобто, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 висловлено правову позицію, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 20 січня 2021 року у справі № 200/4185/20-а, від 20 січня 2021 року у справі № 240/12238/19, від 05 березня 2021 року у справі № 120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року у справі № 340/970/20.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача є протиправною.
Оцінюючи позовні вимоги позивача про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія враховує наступне.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 175 від 29.08.2020 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 29.08.2020 року.
У зв'язку з цим строк затримки з виплати заробітної плати слід рахувати з 30.08.2020 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня у разі непроведення зазначених виплат.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а й конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 39927,48 грн.
Оскільки в апеляційній скарзі відповідач не наводить доводів на спростування визначеної судом першої інстанції суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів, відповідно до ст. 308 КАС України, не здійснює перегляд висновків суду першої інстанції в цій частині.
Щодо доводів відповідача, що стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні було предметом розгляду в іншій адміністративній справі №240/20864/20, суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом розгляду у згадуваній справі було нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, які регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», тому доводи апелянта є безпідставними, оскільки правовідносини, які розглядаються у справі №240/18771/22 регулюються нормами КЗпП України, що свідчить про відшкодування різних видів компенсації.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.