Справа № 560/2218/24
Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
28 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Капустинського М.М. Ватаманюка Р.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по день фактичного розрахунку - 08.02.2024 включно.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по день фактичного розрахунку - 08.02.2024 включно, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що при звільненні та виключенні з 27.12.2017 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено усіх необхідних розрахунків.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві вказує, що відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (яка в подальшому перейменована у військову частину НОМЕР_1 ).
Відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_2 від 27.12.2017 №153 позивач виключений зі списків особового складу частини з 27.12.2017.
Позивач неодноразово звертався до суду.
Зокрема, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.04.2023 по справі №560/2364/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби без урахування індексації грошового забезпечення. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення, враховуючи раніше виплачену суму такої допомоги. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На виконання рішення суду від 19.04.2023 по справі №560/2364/23 відповідачем нараховано та 08.02.2024 виплачено позивачу 43 996,13 грн.
Позивач 07.02.2024 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою в якій просив нарахувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по 08.02.2024.
Листом від 14.02.2024 №632/24/86 військовою частиною НОМЕР_1 відмовлено у нарахуванні та виплаті середнього заробітку.
Позивач вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення зазначив, що повторне стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати всіх сум при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення, тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2017 по 08.02.2024 не підлягають задоволенню.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
При вирішенні питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі №805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Отже, після ухвалення судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Суд апеляційної інстанції враховує, що рішенням у справі №560/10611/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 по день фактичного розрахунку - 06.08.2021 включно у розмірі 13833,77 грн., також рішенням у справі №560/5716/22 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади за період з 27.12.2017 по 09.05.2022 включно.
Тобто, період виплати середнього заробітку у справах №560/10611/21 та №560/5716/22 охоплюється спірним періодом в межах цієї справи.
З огляду на викладене, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів дійшла висновку, що частина періоду за який слід нарахувати та виплати середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні - з 10.05.2022 до 08.02.2024 (дата останньої виплати грошового забезпечення), то необхідно врахувати наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем шляхом виплати перерахованого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), а саме виплати коштів:
- 08.02.2024 у розмірі 43996,13 грн. на виконання рішення суду у справі №560/2364/23.
Так, у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі (з 10.05.2022 до 08.02.2024) умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності змін до ст.117 КЗпП з 19 липня 2022 року і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, спірний період стягнення середнього заробітку у даній справі варто умовно поділити на 2 частини: з 10.05.2022 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 07.02.2024 включно.
Згідно з довідкою-розрахунком №362/20/430 від 20.02.2024 року, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, становить 491,15 грн (а.с. 25).
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10.05.2022 до 18.07.2022 (дата змін у законодавстві) складав би 34 380,50 грн = (70 днів х 491,15 грн).
Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 10.05.2022 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 34 380,50 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Період стягнення з 19.07.2022 до 08.02.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 р. № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", на корить позивача (за період з 19.07.2022 до 18.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 90 371,60 грн (491,15 грн (середньоденний заробіток позивача) х 184 днів затримки).
Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №560/9586/22, колегія суддів вважає, що загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 10.05.2022 до 08.02.2024 становить 124 752,10 грн = 34380,50 грн (період з 10.05.2022 по 18.07.2022) + 90371,60 грн (період з 19.07.2022 по 18.01.2023).
Як наслідок, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів дійшла висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку в загальному розмірі 124 752,10 грн.
Відтак доводи апеляційної скарги позивача є частково обґрунтованими та підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог із присудженням суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2022 по 07.02.2024.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2022 по 07.02.2024 в сумі 124752,10 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Капустинський М.М. Ватаманюк Р.В.