Справа № 240/16474/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова Оксана Гнатівна
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
28 серпня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,,
у серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні та невиплати компенсації втрати частини доходів і середнього заробітку за час затримки розрахунку;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 244 098,21 грн;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати компенсації за невикористані дні відпустки з 22.05.2023 по день фактичної виплати, а саме - 29.07.2024.
В обґрунтування позову зазначив, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним повного розрахунку при звільненні, а саме: виплату належної позивачу грошової допомоги при звільненні, яку відповідачем здійснено лише 29.07.2024 чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України, а тому позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 23.05.2023 по 22.11.2023;
- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 23.05.2023 по 22.11.2023 включно в розмірі 56 252 (п'ятдесят дві тисячі двісті п'ятдесят дві) грн. 48 коп.
- зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків за невикористані дні відпустки за весь час затримки виплати - за період з 22.05.2023 по день фактичної виплати індексації.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходила службу в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області по 22.05.2023.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 по справі №240/21027/23, зокрема, зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток за 2015 рік - 2 доби, за 2021 рік - 11 діб основної відпустки та 9 діб додаткової відпустки за стаж служби в поліції, за 2022 рік - 16 діб основної відпустки та 10 діб додаткової відпустки за стаж служби в поліції, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції.
На виконання вказаного рішення суду Головним управлінням Національної поліції в Житомирській області проведено виплату коштів на рахунок позивача в сумі 56261,61 грн. - 29.07.2024.
Позивач, вважаючи, що має місце факт порушення відповідачем його прав та інтересів у частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби, звернувся до суду із цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Судом апеляційної інстанції не переглядаються висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні частини позовних вимог, оскільки апеляційне оскарження в цій частині не здійснювалось.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини між сторонами у даній справі щодо порядку та умов оплати праці поліцейських регулюються нормами Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII).
Суд зазначає, що за змістом Розділу IX Закону № 580-VIII держава гарантує поліцейським достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам служби.
Згідно зі статтею 102 Закону № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до статті 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення поліцейських, не врегульовано.
Водночас, такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
За приписами статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Одночасно, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні
За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та частиною 1 цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою відповідачем при звільненні позивача зі служби в органах поліції всіх належно обрахованих виплат, зокрема, одноразової допомоги при звільненні.
Правовідносини щодо відшкодування заробітної плати за час затримки остаточного розрахунку врегульовані Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Між тим, позивач просив зобов'язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області провести нарахування та виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за 183 дні в сумі 244098,21 грн., тобто в межах шести місяців, передбачених статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 26.09.2024 за №СЕД-40947-2024 грошове забезпечення позивача за березень 2023 року становило - 35699,01 грн - квітень 2023 року становило - 35699,01 грн. всього - 71398,02 грн. (два повні місяці перед звільненням). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача (середньоденний заробіток) становить 1170,45 грн. (71398,02 грн./ 61 календарний день).
При цьому, з урахуванням піврічного терміну передбаченого ст.117 КЗпП України, період затримки складає 184 дні (з 23.05.2023 по 22.11.2023).
Враховуючи кількість днів затримки розрахунку при звільненні з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 215 362,80 грн (184 день х 1170,45 грн).
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що при розмірі невчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 56 261,61 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку, складає 215 362,80 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.
Суд першої інстанції, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 56 252,48 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
Отже, з огляду на спірний характер цієї заборгованості, дії самого позивача та відповідача, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам даної справи й наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат, захистити порушене право останнього шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 23.05.2023 по 22.11.2023 в розмірі 56 252,48 грн.
Стосовно питання наявності підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Згідно зі статтею 3 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
За приписами статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії).
Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 року у справі №21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18 та від 10 квітня 2019 року №686/13725/17.
Доводи апелянта, що компенсація за невикористані календарні дні відпустки, з якою позивач пов'язує порушення строків виплати доходу, носить разовий характер, тобто не є доходом у розумінні приписів статті 2 Закону № 2050-ІІІ, який підлягає компенсації у разі порушення строків виплати, суд вважає необґрунтованими.
Частиною першою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частина друга статті 94 Закону № 580-VIII).
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій входить до структури заробітної плати, тобто є доходом, та не носить разового характеру.
Суд зауважує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі грошового забезпечення, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, а порушення строків виплати перерахованого розміру грошового забезпечення є підставою для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів.
При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування, тобто, чи самим підприємством, установою чи організацією добровільно або на виконання судового рішення.
Зважаючи на наведені обставини, суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати доходу.
На підставі системного аналізу правових норм, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з моменту звільнення зі служби та до моменту фактичної виплати йому заборгованих сум з 22.05.2023 по день фактичної виплати.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.