Справа № 620/16255/24 Головуючий у 1 інстанції - Соломко І.І.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
29 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Василенка Я.М,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.11.2024 № 253450002423;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до стажу державної служби стаж роботи позивача у податкових органах з 10.04.1997 по 01.05.2016 та перевести її на пенсію державного службовця згідно зі статтею 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ з 20.11.2024, при цьому розмір пенсії обчислити на підставі довідок № 46/25-01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 45/25-01-10-02-06 від 18.11.2024, що видані Головним управлінням ДПС в Чернігівській області.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.11.2024 № 253450002423; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 з 10.04.1997 по 01.05.2016 в податкових органах, врахувати довідки про складові заробітної плати № 46/25-01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 45/25-01-10-02-06 від 18.11.2024, видані Головним управлінням ДПС в Чернігівській області, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2024.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 20.11.2024 позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, згідно Закону України «Про державну службу», за результатами розгляду якої, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.11.2024 № 253450002423 їй відмовлено за відсутністю 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.11.2024 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідного статті 37 Закону №3723-ХІІ. Зазначив, що проходження служби позивача в податкових органах зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 визначено, що цей закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 10, ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 19.12.1993 (далі - Закон № 3723-ХІІ від 19.12.1993) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З 01.05.2016 набув чинності Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII від 10.12.2015), яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців.
Згідно пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII від 10.12.2015 втратив чинність Закон № 3723-ХІІ від 19.12.1993, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Так, відповідно до пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII від 10.12.2015 державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII від 10.12.2015 для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII від 10.12.2015 передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону № 3723-ХІІ від 19.12.1993 передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Колегія суддів звертає увагу на те, що після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 676/4235/17.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач працювала з 10.04.1997 по 01.05.2016 в податкових органах на посадах інспектора, радника податкової та митної справи:
- 10.04.1997 позивач прийняла присягу державного службовця;
- 15.09.1997 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби 3 рангу;
- 23.05.2001 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби 2 рангу;
- 01.11.2001 присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби 1 рангу;
- 02.03.2012 присвоєно спеціальне звання радник податкової служби 3 рангу;
- 27.06.2013 присвоєно 13 ранг державної служби;
- 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання радник податкової та митної справи 3 рангу.
Згідно пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно з частиною 18 статті 37 Закону №3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Абзацами другим та третім пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону №509-XII державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у міста, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби, за правилами частини першої статті 15 Закону №509-XII, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини 1, 4 статті 15 цього Закону).
Цією ж нормою установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондують вимогам статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 Закону №509-XII було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержували заробітну плату за рахунок державного бюджету, - мають право на зарахування періодів такої роботи до стажу державної служби.
Разом з цим, відповідно до пунктів 343.1 - 343.2 статті 343 Податкового кодексу України посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Абзацами 1, 2 пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, у яких касаційний суд дійшов до висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу".
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що проходження служби позивача в податкових органах зараховуються до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.11.2024 № 253450002423 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про проведення перерахунку пенсії на підставі довідок про складові заробітної плати № 46/25-01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 45/25-01-10-02-06 від 18.11.2024, виданих Головним управлінням ДПС в Чернігівській області, колегія суддів зазначає наступне.
З аналізу положень Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 62 суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що призначення пенсії державного службовця на умовах пунктів 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VІІІ здійснюється за заявою особи, до якої долучаються довідки про заробітну плату.
Пунктом 1 постанови правління Пенсійного фонду України від 17.01.2017 № 1-3 (далі Постанова № 1-3) затверджено форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII Про державну службу пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII Про державну службу:
- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років);
- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією);
- форму довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС в Чернігівській області позивачу видані довідки № 46/25-01-10-02-06 від 04.11.2024 та № 45/25-01-10-02-06 від 18.11.2024 про складові заробітної для перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
За змістом пункту 4 Порядку № 622 умовами визначення пенсії державного службовця із врахуванням норм абзацу 6 пункту 4 цього Порядку є:
- висловлене особою бажання здійснення розрахунку пенсійних виплат із застосуванням абзацу 6 пункту 4 Порядку № 622;
- наявність не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців;
- особа на час виходу на пенсію не перебуває на державній службі.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач підпадає під умови, визначені пунктом 4 Порядку № 622, а тому нарахування та виплата пенсії має бути проведена з урахуванням даних, зазначених у вищевказаних довідках.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про протиправність та необхідність скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.11.2024 № 253450002423, а також зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу державної служби періоди роботи позивача з 10.04.1997 по 01.05.2016 в податкових органах та повторно розглянути заяву позивача.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Василенко Я.М.
Судді Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.