Справа № 320/26510/23 Головуючий у 1 інстанції - Головенко О.Д.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
29 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними діяння військової частини НОМЕР_2 середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 13.07.2018 по 18.05.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 31.03.2019 по 18.05.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 позов задоволено частково: визнано протиправними діяння військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 18.11.2022 по 18.05.2023; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 18.11.2022 по 18.05.2023 у розмірі 119 992,60 грн.; в задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням ОСОБА_1 та військова частина НОМЕР_1 звернулись із апеляційними скаргами, в яких позивач просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким дані позовні вимоги задовольнити; відповідач просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі № 320/17342/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 31.03.2019.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі №320/16997/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.04.2016 по день фактичної виплати індексації.
Вказані рішення були виконані 18.05.2023 відповідно до банківської виписки, наявної в матеріалах справи.
Ввважаючи, що відповідачем протиправно не нараховано та невиплачено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Суд першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивував своє рішення тим, що період затримки розрахунку при звільненні розпочався ще з моменту звільнення позивача, однак факт неналежного розрахунку при звільнені позивачу встановлений рішенням суду після 18.05.2023, у період дії санкції ст. 117 КЗпП України у новій редакції. Зазначив, що спір про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні завжди є похідним від спору про непроведення повного розрахунку при звільненні, і може існувати лише після виконання рішення суду про проведення такого розрахунку та здійснення належних працівнику виплат, а тому правильним у цьому випадку є застосування саме останньої редакції положень ст. 117 КЗпП України.
Військова частина НОМЕР_1 у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
ОСОБА_1 у своїй скарзі зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції проігнорував принцип незворотності дії нормативно-правового акту (статті 117 КЗпП України) в часі, застосувавши до події, яка тривала в період з 31.03.2019 по 19.07.2022, положення нової норми, прийнятої Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX .
Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта-позивача безпідставними, а доводи апелянта-відповідача частково обґрунтованими, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Як вже було зазначено вище, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі № 320/17342/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2017 по 2019 роки включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 31.03.2019.
Крім цього, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі №320/16997/21 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.04.2016 по день фактичної виплати індексації.
Отже, у даному випадку, непроведення з вини відповідача виплати грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У той же час, колегія суддів враховує, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена, як вже зазначалось ст.117 КЗпП України, втім у редакції від 30.07.2023 чинній на дату вирішення спірних правовідносин закріплено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Відтак, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про те, що розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем коштів має відбуватись не більш як за шість місяців.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22.
Згідно з ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок № 260).
Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Вирішуючи питання розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що слід застосовувати положення ст. 117 КЗпП України в редакції від 19.07.2022.
Разом з цим, слід зазначити, що сума компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути співмірною з сумою, яку позивач не отримав під час звільнення.
Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, звернуто увагу, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач виключений із списків особового складу 31.03.2019.
Однак, лише 18.05.2023 на виконання рішення суду відповідач здійснив виплату індексації грошового забезпечення за період за період з 01.04.2016 по 28.02.2018.
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018 поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.
Таким чином, оскільки період затримки розрахунку при звільненні перевищує шість місяців, то відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише за шість місяців, тобто з 18.11.2022 по 18.05.2024, що складає 182 дні.
Як вбачається з матеріалів справи, середньоденний заробіток позивача становить 659,30 грн.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період не більш як за 6 місяців мав би становити 119 992,60 грн. (розрахунок: 659,30 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку).
Колегія суддів зазначає, що розмір невчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018 і компенсації за невикористані дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій становить лише 94 037,88 грн., а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 119 992,60 грн., що перевищує розмір невчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості та характером цієї заборгованості.
У постанові від 11 серпня 2021 року по справі № 821/2093/16 Верховний Суд вказав, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Таким чином, ураховуючи недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням для її розрахунку індексації грошового забезпечення (93 987,88 грн.), загальна сума до виплати складала 27 031,60 + 93 987,88 = 121 019,48 грн., що становить 100%.
Так, частка недоплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням для її розрахунку індексації грошового забезпечення від вказаної суми складає: 93 987,88 х 100% /121 019,48 = 77,63%.
При цьому, оскільки період затримки розрахунку при звільненні, за який може бути визначено відшкодування (з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП) становить не більш як за шість місяців, кількість днів у вказаному періоді становить 182 дні.
Як було зазначено вище, з урахуванням середнього заробітку позивача (659,30 грн.) сума відшкодування становить 119 992,60 грн. (659,30*182).
Водночас, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 93 150,26 грн. (119 992,60 грн. х 77,63%).
Таким чином, зважаючи на усі зазначені обставини, колегя суддів вважає, що у даному випадку розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 93 150,26 грн. буде співмірним з сумою у розмірі 94 037,88 грн., яку не було виплачено позивачу при звільненні, а отже, слід стягнути з відповідача лише вказану суму.
З огляду на що, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанці в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні.
Відтак, доводи апеляційної скарги відповідача частково спростовують висновки суду першої інстанції.
При цьому, з огляду на вищевказане, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Військова частина НОМЕР_1 , на відміну від ОСОБА_1 , надала до суду докази, що частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 316, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його змінити в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи і частково порушено норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 змінити в резолютивній частині, виклавши абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку при звільненні з 18.11.2022 по 18.05.2023 у розмірі 93 150,26 грн.».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.12.2024 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.