Справа № 580/7993/24 Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
29 серпня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.07.2024 № 232730016542 про відмову ОСОБА_1 у переведені з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 31.07.1981 по 14.07.1995 та перевести з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.07.2024.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.07.2024 № 232730016542 про відмову ОСОБА_1 у переведені з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 31.07.1981 по 14.07.1995 в Черкаському ОРПК та повторно розглянути її заяву від 02.07.2024 щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до ст. 26 № 1058-IV і прийняти рішення за наслідками розгляду заяви з урахуванням висновків суду в мотивувальній частині цього рішення; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 11.05.2023.
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_2 від 30.06.1984 позивач у спірний період працювала в Черкаському ОРПК з 31.07.1981 по 14.07.1995.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою від 02.07.2024 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області розглянуло за принципом екстериторіальності подану позивачем заяву та 09.07.2024 прийняло рішення № 232730016542, яким відмовило ОСОБА_1 в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно до Закону, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону - 31 рік.
У рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу ОСОБА_1 неможливо зарахувати період роботи з 31.07.1981 по 14.07.1995 в Черкаському ОРПК, оскільки запис в трудовій книжці зроблено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме: відсутня інформація про перейменування підприємства. Також зазначив, що на дату звернення страховий стаж ОСОБА_1 складає 17 років 5 місяців 18 днів.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуване рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області без всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів, є протиправним, оскільки відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Частиною 1 статті 26 зазначеного Закону встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Колегія суддів зауважує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Згідно з п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Колегія суддів звертає увагу, що на час заповнення трудової книжки позивача (дата заповнення 30.06.1984), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державного комітету СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412) (далі Інструкція).
Відповідно до п.1.2 Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.
У подальшому, наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Згідно з пунктом 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 30.06.1984 ОСОБА_1 у спірний період працювала в Черкаському ОРПК з 31.07.1981 по 14.07.1995.
Щодо доводів апелянта про відсутність у трудовій книжці інформації про перейменування підприємства, то колегія зазначає таке.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Колегія суддів звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки, зокрема, у разі недотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Відтак, відсутні підстави для неврахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки допущені помилки у трудовій книжці не можуть нівелювати стаж роботи.
При цьому, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржений період. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.07.2024 № 232730016542 про відмову ОСОБА_1 у переведені з пенсії по інвалідності на пенсію за віком відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім цього, колегія суддів зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії (переводить ) та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Таким чином, колегія суддів вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у такому рішенні.
Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
При цьому, аргументи, які викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені ст.317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16- ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.