Справа № 620/80/25 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
01 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не зарахування до загального страхового стажу для обчислення пенсії період роботи на посаді директора Будинку культури з 30.12.1971 по 29.04.1978 згідно з трудовою книжкою від 12.08.1970;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу період роботи на посаді директора Будинку культури з 30.12.1971 по 29.04.1978 згідно трудової книжки від 12.08.1970 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, у зв'язку зі збільшенням страхового стажу, починаючи з 31.12.2003, тобто з дня призначення пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи на посаді директора Будинку культури з 30.12.1971 по 29.04.1978. Зазначає, що вини позивача немає в тому, що виправлення в записі у трудовій книжці не відповідає Інструкції № 58.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в частині позовних вимог про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії за період з 31.12.2003 по 05.07.2024 повернуто позивачу.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Головне управління ПФУ в Чернігівській області звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при призначенні пенсії до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 12.08.1970 на посаді директора Будинку культури з 30.12.1971 по 29.04.1978, оскільки запис зроблений з порушенням Інструкції.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не звернув увагу на те, що позивачу повідомлялося, що для зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку за відповідний період роботи, яку всупереч вимогам Порядку №637 позивачем Головному управлінню надано не було.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2025 та від 27.05.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та з 31.12.2003 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У листопаді 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про врахування до загального страхового стажу періоду роботи на посаді директора Будинку культури з 30.12.1971 по 29.04.1978 згідно з трудовою книжкою від 12.08.1970.
Листом від 05.11.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області відмовило позивачу зарахувати спірний період, оскільки запис до трудової книжці внесений із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок. У вказаному листі зазначено позивачу про надання уточнюючої довідки для зарахування до стажу вищевказаного періоду.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-ІV пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Згідно частини першої статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Щодо доводів апелянта про відсутні правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 30.12.1971 по 29.04.1978, оскільки запис в трудовій книжці позивача зроблений з порушенням Інструкції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконаної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника, підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним Фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка до 01 січня 2004 року. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №470/836/17.
Судом першої інстанції встановлено, і з цим погоджується колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, що згідно трудової книжки позивача, ОСОБА_1 в період з 30.12.1971 по 29.04.1978 працював на посаді директора Будинку культури. Вказані дані засвідчені печатками.
Спірні записи у трудовій книжці позивача містять всі необхідні відомості, передбачені пунктом 2.2. Інструкції, не містять підчисток, виправлень, формально відповідають вимогам, які висуваються законодавством до ведення трудових книжок.
Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється.
Вказані записи в повній мірі підтверджують період роботи позивача, а зазначені пенсійним органом недоліки ведення трудової книжки не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.
В свою чергу, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даного періоду роботи Пенсійним фондом України здійснено не було.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року по справі №677/277/17.
Також, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
При цьому, при вирішенні даної справи суд апеляційної інстанції враховує те, що ОСОБА_1 жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Дослідивши трудову книжку ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції зазначає, що в ній є посилання на підставу внесення записів про прийняття на роботу та звільнення, вони скріплені штампами підприємства, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
Тому, правильним є висновок суду першої інстанції, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов'язок ведення та обліку трудових книжок працівників та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Судова колегія зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. з підстав наявності не підтвердження зміни прізвища у записах трудової книжки.
Колегія суддів зауважує, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачу повідомлялося, що для зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку за відповідний період роботи, колегія суддів зазначає наступне.
Відсутність інших документів на підтвердження трудового стажу не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним трудового стажу.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями щодо перевірки відповідної інформації та встановлення обставин щодо наявності або відсутності пільгового стажу, в тому числі шляхом проведення перевірок та вимагання відповідних документів у роботодавців.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що матеріалами справи не підтверджується намір відповідача реалізувати свої повноваження щодо з'ясування всіх обставин справи, що не може бути правовою підставою для позбавлення позивача права на соціальний захист та здійснення перерахунку пенсії.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 прийнято відповідно до вимог законодавства, а доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2025 року у справі №620/80/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді О.В.Карпушова
В.Ю.Ключкович