Справа № 620/4834/25 Головуючий у І інстанції - Скалозуб Ю.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
29 серпня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Василенка Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.03.2022 по 31.12.2022, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.03.2022 по 31.12.2022, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023, а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби за період військової служби за призовом під час мобілізації;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 року № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, з урахування періоду попередньої військової служби, а саме, з розрахунку за 03 роки 09 місяців 05 днів календарної вислуги;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням за період з 01.03.2022 по 28.02.2023 з урахуванням календарної та пільгової вислуги у розмірі 25 відсотків;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням за період з 01.03.2022 по 28.02.2022 з урахуванням календарної та пільгової вислуги у розмірі 25 відсотків із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати «надбавки за особливості проходження служби» передбаченої абзацом четвертим підпункту 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.03.2022 по 28.02.2023 з урахуванням належного ОСОБА_1 розміру «набавки за вислугу років»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату «надбавки за особливості проходження служби» передбаченої абзацом четвертим підпункту 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за період з 01.03.2022 по 28.02.2023 з урахуванням належного ОСОБА_1 розміру «набавки за вислугу років» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, з урахуванням належного ОСОБА_1 розміру «набавки за вислугу років» та «надбавки за особливості проходження служби»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням належного ОСОБА_1 розміру «набавки за вислугу років» та «надбавки за особливості проходження служби» із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не зарахування до пільгової вислуги років ОСОБА_1 періодів, зазначених у довідці № 503-Д від 11.12.2023 із розрахунку один місяць служби за три місяці;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати пільгову вислугу років ОСОБА_1 , врахувавши періоди безпосередньої участі в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, зазначені в довідці військової частини НОМЕР_1 № 503-Д від 11.12.2023, із розрахунку один місяць служби за три місяці, перерахувати загальну вислугу років та внести відповідні зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2023 № 363;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічної та додаткової);
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (основної та додаткової), обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку календарної вислуги років ОСОБА_1 у розмірі 01 року 09 місяців 19 днів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати календарну вислугу років ОСОБА_1 та внести відповідні зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2023 р. № 363 зазначивши, що календарна вислуга років ОСОБА_1 складає 03 років 09 місяць 05 днів.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року позов в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а також щодо внесення змін до наказу про звільнення повернуто Позивачу.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з ухвалою суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви, та посилається на порушення останньою норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Зокрема, ОСОБА_1 вказує на те, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли Позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Таким чином, Позивач вважає, що строк для звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання достовірних даних про суми виплаченого грошового забезпечення, а саме з березня 2025 року (з моменту одержання довідок про розміри грошового забезпечення із зазначенням всіх достовірних відомостей про обсяги та характер нарахувань).
Щодо місячного строку для оскарження наказу про звільнення, то суд першої інстанції не встановив, коли Позивач дізнався про порушення свого права в частині вислуги років, коли було отримано спірний наказ та інші обставини, що вказують на момент обізнаності зі спірним наказом.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Позивачем подано додаткові пояснення у справі, в яких він наголошував, що з матеріалів справи не встановлено дату отримання ним на руки грошового атестату або повідомлення про складові та розрахунок його грошового забезпечення при переведенні.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з ч. 2 ст. 312 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення позовної заяви розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а також щодо внесення змін до наказу про звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач не надав жодних доказів, що містять обґрунтовані підстави пропуску ним місячного строку звернення до суду в частині вимог щодо наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.12.2023 № 363, який містить розрахунок вислуги років, з яким не погоджується Позивач.
Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували неможливість звернення ним в період після 01.07.2023 з метою з'ясування правильності нарахування та виплати грошового забезпечення. При цьому, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується щомісяця, тому особі в будь-якому разі має бути відомо його розмір.
Той факт, що із заявою про надання інформації щодо виплати грошового забезпечення Позивач звернувся до Відповідача 01.04.2025, не змінює часу, з якого він повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав.
Зазначена дата свідчить лише про час, коли Позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що Позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а також місячний щодо внесення змін до наказу про звільнення, переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення Позивача до суду за захистом своїх прав суд не встановив, тому не визнає поважними вказані Позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, і зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Отже, право звернення до суду є невід'ємним особистим правом особи, чи правом суб'єкта владних повноважень, яке реалізовується в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи до суду з позовом.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Разом з тим, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду, процесуальної форми та порядку звернення.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними.
Так, відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі " Перетяка та Шереметьєв проти України").
Керуючись практикою ЄСПЛ, необхідно зауважити, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосудця та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення ЄСПЛ у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі". У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Тобто, інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
У контексті забезпечення реалізації права на звернення до суду за захистом своїх прав та вирішення питання поновлення строків на таке звернення у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об'єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП, зокрема частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП (у редакції до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX; набрав чинності з 19 липня 2022 року) частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що предметом спору у даній адміністративній справі є, зокрема не нарахування та невиплата йому недоотриманого грошового забезпечення з 2022 року по 19 травня 2023 року.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП (у редакції до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX; набрав чинності з 19 липня 2022 року) частини першу і другу статті 233 КЗпП викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Крім того, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
У тексті Пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, вказано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.
На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору [з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права]; місячний строк [з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки] - у справах про звільнення та річний строк [з дня виявлення заподіяної працівником шкоди] для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.
Отже, приймаючи вказаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв'язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб'єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур'єр» № 130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.
З огляду на викладене, Судова палата вважала, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 620/11771/24.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, оскільки згідно наказу від 19.12.2023 № 363 Позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів грошового забезпечення з 19.12.2023, застосуванню підлягає редакція статті 233 КЗпП України, чинна на момент виникнення спірних правовідносин, а саме яка обмежує строк звернення до суду трьома місяцями.
Крім того, як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, Позивачу було вручено грошовий атестат 19 грудня 2023 року, що підтверджується особистим підписом в Журналі реєстрації вихідної кореспонденції по номенклатурі № 260 за 2023 рік.
Таким чином з 19 грудня 2023 року Позивач був належним чином повідомлений та був обізнаний про належні та виплачені йому суми грошового забезпечення.
З даним адміністративним позовом Позивач звернувся лише 28 квітня 2025 тобто, з пропуском строку звернення до суду.
Отже, правомірним є висновок суду першої інстанції про необхідність повернення позовної заяви щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.
Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року також повернуто позовну заяву в частині вимог щодо внесення змін до наказу про звільнення.
Частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Позивач, зокрема не погоджується із розрахунком вислуги його років та просить внести відповідні зміни в наказ Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19 грудня 2023 року № 363 зазначивши, що календарна вислуга років ОСОБА_1 складає 03 років 09 місяць 05 днів.
На підставі наведеного, оскільки Позивач проходив військову службу, заявлені позовні вимоги стосуються правовідносин щодо проходження публічної служби, тому підлягає застосуванню спеціальний місячний строк, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
06 травня 2025 року суддею Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято ухвалу про залишення позовної заяви без руху та запропоновано Позивачу вказати підстави для поновлення строку.
07 травня 2025 року до суду першої інстанції від Позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку.
Разом з тим, з огляду на заяву Позивача на виконання вимог ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2025 року, останній не надав жодних доказів, що містять обґрунтовані підстави пропуску Позивачем місячного строку звернення до суду в частині вимог щодо наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19 грудня 2023 року № 363, який містить розрахунок вислуги років, з яким не погоджується Позивач.
Оскільки Позивачем пропущено строк звернення до суду в частині вимог щодо внесення змін до наказу Командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19 грудня 2023 року № 363 про звільнення, та ним не наведено причини пропуску цього строку, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про повернення позовної заяви у вказаній частині, з чим погоджується і колегія суддів.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до положень ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви у вище зазначеній частині - без змін.
Керуючись статтями 169, 241, 242, 243, 286, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Василенко