01 вересня 2025 р. Справа № 953/5391/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Бородіна Н.М., повний текст складено 04.07.25 по справі № 953/5391/25
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2
про притягнення до адміністративної відповідальності
03.06.2025 позивач, ОСОБА_1 , звернувся у суд з позовом до відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив
скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 від 10.05.2025 № 575 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.
Позивач у позовній заяві просив поновити строк звернення до адміністративного суду з тих підстав, що він уклав договір про надання професійної правничої допомоги з АО «Мельник та партнери» лише 27.05.2025, даних щодо дати отримання копії оскаржуваної постанови позивач при зверненні до суду з позовом 03.06.2025 не зазначив.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 09.06.2025 визнано не поважними підстави для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та позовну заяву ОСОБА_1 та залишено без руху, надавши строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, зокрема, шляхом надання до суду протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
30.06.2025 на виконання вищевказаної ухвали суду представником позивача - адвокатом Кузнецовою А.А. надано позовну заяву в новій редакції, в якій в обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до адміністративного суду останньою зазначено, що оскаржувану постанову позивач отримав 10.05.2025, однак в період з 12.05.2025 по 26.05.2025 включно постійно перебував за межами Харківської області, оскільки був залучений на добровільній основі у допомозі БО «БФ «Підтримка та захист» з метою доставлення гуманітарної (благодійної) допомоги для подальшої її передачі військовослужбовцям та НОМЕР_1 , а отже не міг вчасно звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки знаходився поза межами Харківської області та допомагав благодійній організації. Наступного ж дня після приїзду до м. Харків, позивач реалізував своє конституційне право на захист та уклав договір про надання професійної правничої допомоги з АО «Мельник та партнери». Крім того, представник позивача просила врахувати незначний строк звернення до суду та на підставі викладеного визнати поважною причину пропуску звернення до суду та поновити вказаний процесуальний строк. В підтвердження вказаних обставин представником позивача надано повідомлення керівника благодійної організації Благодійний фонд «Підтримка та захист» Довгань С., зі змісту якого вбачається, що період з 12.05.2025 по 26.05.2025 включно ОСОБА_1 постійно перебував за межами Харківської області, оскільки був залучений на добровільній основі у допомозі БО «БФ «Підтримка та захист» з метою доставлення гуманітарної (благодійної) допомоги для подальшої її передачі військовослужбовцям та НОМЕР_1 ; договори про надання благодійної допомоги від 30.05.2025; додатки №1 до договорів б/н від 30.05.2025; акт приймання - передачі транспортного засобу, що є гуманітарною допомогою від 30.05.2025; акти приймання - передачі майна, що є гуманітарною допомогою від 30.05.2025, 22.05.2025; декларацію № 25UA1200010014К4Н0 про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04.07.2025 відмовлено в задоволені клопотання про поновлення строку звернення із даним позов до суду. Повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача - адвокат Кузнецова А.А., подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення судом норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції визнати причини для поновлення строку звернення до суду поважними, скасувати ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04.07.2025 та передати справу на розгляд суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що оскаржувану постанову позивач отримав 10.05.2025, однак за період з 12.05.2025 по 26.05.2025 включно ОСОБА_1 постійно перебував за межами Харківської області, оскільки був залучений на добровільній основі у допомозі БО «БФ «Підтримка та захист» з метою доставлення гуманітарної (благодійної) допомоги для подальшої її передачі військовослужбовцям та ВЧ НОМЕР_2 , а отже не міг вчасно звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки знаходився поза межами Харківської області та допомагав благодійній організації, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит та додатками до нього. Наступного ж дня після приїзду до м. Харків, позивач реалізував своє конституційне право на захист та уклав договір про надання професійної правничої допомоги з АО «Мельник та партнери». Зазначає, що 10-11 травня 2025 були субота та неділя, що унеможливило звернутись з позовом та укласти договір про надання професійної правничої допомоги в межах Харківської області, а з 12 травня по 26 травня 2025 включно ОСОБА_1 постійно перебував за межами Харківської області. Посилається на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про відмову в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення із позовом до суду, без урахування вищезазначених обставин, які об'єктивно унеможливили вчинити процесуальні дії у визначений законом строк, що свідчить про застосування судом першої інстанції надмірного формалізму, не забезпеченням в доступі до правосуддя та не врахуванням вищезазначених висновків Верховного Суду, в тому числі і висновку Верховного Суду, який був викладений у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, відповідно до якого було встановлено, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст.ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 зазначеної Конвенції.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Оскільки предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви (п. 3 ст. 294 КАС України), колегія суддів дійшла висновку про можливість призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було подано до суду будь-яких доказів неможливості звернутися до суду особисто з відповідною позовною заявою, укласти договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом 10 -11 травня 2025 в межах Харківської області, або укладення такого договору з іншим адвокатом в період з 12 по 20 травня 2025 поза межами Харківської області і направлення адміністративного позову засобами поштового зв'язку з території інших областей України, що дозволило б позивачу здійснити реалізацію своїх прав та обов'язків, з дотриманням вимог КАС України. Суд зазначив, що залучення позивача саме на добровільній основі у допомозі БО «БФ «Підтримка та захист» не є тією обставиною, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі позивача.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з частинами першою, другою статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
За визначенням, наведеним у частині 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
На виконання частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За приписами пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
На виконання положень частин 1 та 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.
Так, предметом спору до даній справі є постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_2 від 10.05.2025 № 575 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.
Частиною другою статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
У справі «Gradescolo S.R.L. проти Молдови» Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов'язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Колегія суддів наголошує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 - 23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява № 23436/03).
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій, і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Так, частина 1 статті 210-1 КУпАП встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 цієї статті визначено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приписами статті 285 КУпАП, яка регулює оголошення постанови по справі про адміністративне правопорушення і вручення її копії передбачено, що постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.
Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання.
Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.
«Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення», затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3 (далі - Інструкція № 3) визначено процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Відповідно до пункту 14 Інструкції № 3, постанова відповідно до статті 285 КУпАП оголошується негайно після закінчення розгляду адміністративної справи.
Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої цю постанову винесено. Копія постанови вручається особі, притягнутій до адміністративної відповідальності, особисто під підпис. У постанові зазначається дата її вручення і ставиться підпис правопорушника. У разі якщо копія постанови надсилається поштою, про це робиться відповідна відмітка у справі, до якої долучається повідомлення про вручення поштового відправлення.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що у разі коли постанова по справі про адміністративне правопорушення прийнята за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та у разі її невручення правопорушнику під розписку, така постанова має бути направлена особі поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Верховний Суд у постанові від 16.11.2023 (справа № 290/606/23) звернув увагу на те, що під час вирішення питання про пропуск строку звернення з позовом до суду щодо оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, підлягає з'ясуванню дата отримання цієї постанови.
Такий правовий підхід узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 31.01.2020 в справі № 755/7433/19, від 25.02.2021 у справі № 953/2781/20.
Як стверджує позивач, копія оскаржуваної постанови отримана ним 10.05.2025.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків, строк звернення до суду з позовом про оскарження постанови про адміністративне правопорушення розпочав свій перебіг для позивача 11.05.2025 - дня отримання спірної постанови та завершився 20.05.2025.
Разом з цим, до суду першої інстанції з позовом ОСОБА_1 звернувся 03.06.2025, тобто з порушенням 10 денного строку звернення до суду з цим позовом.
Позивач зазначає, що не мав змоги звернутись до суду із позовною заявою у строки, визначені законом, оскільки уклав договір про надання професійної правничої допомоги з АО «Мельник та партнери» лише 27.05.2025. При цьому, з 12.05.2025 по 26.05.2025 включно постійно перебував за межами Харківської області, оскільки був залучений на добровільній основі у допомозі БО «БФ «Підтримка та захист».
Разом з тим, позивачем не було подано до суду будь-яких належних доказів неможливості звернутися до суду особисто з відповідною позовною заявою, укласти договір про надання професійної правничої допомоги з адвокатом 10-11 травня 2025 в межах Харківської області, або укладення такого договору з іншим адвокатом в період з 12 по 20 травня 2025 поза межами Харківської області, що дозволило б позивачу здійснити реалізацію своїх прав та обов'язків, з дотриманням вимог КАС України.
Також суд зауважує, що позивач мав можливість реалізувати своє право на подання позовної заяви до суду самостійно, шляхом надсилання документів через особистий кабінет у системі «Електронний суд».
Належних доказів щодо неможливості вчиняти відповідні дії (подання позовної заяви, укладення договору з адвокатом з метою уповноваження останнього вчиняти відповідні дії від імені позивача) засобами електронного або поштового зв'язку, з метою реалізації своїх прав та обов'язків у межах передбаченого КАС України строку на звернення до суду з позовом, позивачем не надано.
Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 990/102/22, у постанові Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 160/14919/22, у постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 140/9165/23.
Більш того, залучення позивача саме на добровільній основі у допомозі БО «БФ «Підтримка та захист» не є тією обставиною, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі позивача.
Щодо посилань на запровадження в Україні воєнного стану як поважної причини пропуску строку звернення до суду із позовом, колегія суддів зазначає таке.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з відповідними Указами Президента України та триває й досі.
Своєю чергою, введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
У контексті викладеного, стороною позивача не надано суду доказів, які б свідчили про непереборну дію обставин, які б унеможливлювали звернення позивача до суду із позовом в причинному зв'язку із запровадженим воєнним станом.
Аналогічні висновки були викладені Верховним Судом у постанові від 28.11.2022 у справі № 140/11951/21.
Жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення з цим позовом до суду саме через обмеження, впроваджені у зв'язку з введенням воєнного стану, військовою агресією російської федерації проти України, позивач суду не надав.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків.
Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви, у тому числі процесуальних строків її подачі.
За вищенаведених обставин, оскільки ОСОБА_1 пропущено десятиденний строк звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами, не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Салтівського районного у місті Харків про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до позовної заяви положень частини 2 статті 123 КАС України та відповідно повернення такої позовної заяви.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 04.07.2025 по справі № 953/5391/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий