01 вересня 2025 р. Справа № 480/2948/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.06.2025, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, повний текст складено 04.06.25 по справі № 480/2948/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.02.2025 №262540018257 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 13.02.2025.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.02.2025 № 262540018257 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 29.09.2001 до 18.12.2001. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 в частині відмови в задоволенні позову про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 13.02.2025 року, та прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2025 року про призначення пенсії відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до стажу з урахуванням кратності стажу служби позивача за період з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024, коли позивач брав участь в антитерористичній операції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачу не обов'язково звертатись саме з проханням перерахувати пенсію та отримувати від відповідача відмову, якщо протиправне дія вже вчинена відповідачам. Вказує, що суд першої інстанції прийняв рішення, яке суперечить ефективному способу захисту та призведе до повторного звернення до суду. Стверджує, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про повторний розгляд заяви про призначення пенсії, міг зобов'язати відповідача також повторно розглянути заяву позивача з урахуванням кратності стажу служби позивача за період з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024, коли позивач брав участь в антитерористичній операції.
Відповідач по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 25.08.2023.
З 04.10.1990 по 03.03.1995 проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою від 02.08.1995 №33/219, виданою відділом внутрішніх справ по охороні Київського метрополітену УВС МВС України.
Записами з трудових книжок позивача серії НОМЕР_2 від 01.08.1995 та серії НОМЕР_2 від 29.08.2006 встановлено наступне:
- з 07.06.1988 по 29.05.1990 - служба у Збройних силах України;
- з 04.10.1990 по 23.03.1995 - служба в органах внутрішніх справ України;
- з 01.08.1995 по 25.04.1996 - робота в ДП «Київський метрополітен»;
- з 12.07.1996 по 05.02.1997 - робота в СП АО «Безпека»;
- з 03.07.1997 по 20.01.1998 - робота в ТОВ «РОЛЛ»;
- з 12.10.1999 по 13.12.1999 - робота в СП АТ «РІФ»;
- з 20.07.2000 по 01.08.2000 - робота в ВАТ «Київський холодокомбінат №3»;
- з 29.09.2001 по 18.12.2001 - робота в ФОП ОСОБА_2 ;
- з 01.05.2002 по 15.11.2002 - робота в ТОВ «Гарантія-Трейд»;
- з 29.11.2002 по 27.03.2003 - робота в ТОВ «Дистриб'ютор-Центр»;
- з 25.06.2003 по 31.07.2003 - робота в Будівельно-монтажному управлінні №3 АТ «Київметробуд»;
- з 27.10.2003 по 07.07.2004 - робота в КП «Київський метрополітен»;
- з 23.09.2004 по 19.12.2004 - робота в дільничному виборчому комітеті №213 Територіального виборчого округу №66;
- з 28.01.2005 по 23.02.2005 - отримання допомоги по безробіттю;
- з 01.06.2005 по 21.08.2006 - робота в ПП «Ястреб»;
- з 29.08.2006 по 05.09.2006 - робота в КП «Київський метрополітен»;
- з 24.10.2006 по 02.07.2007 - робота в ТОВ «Караван»;
- з 23.10.2007 по 24.12.2007 - робота в ТОВ «Паритет»;
- з 15.02.2010 по 01.12.2010 - робота в ТОВ «Столярна мануфактура»;
- з 19.05.2011 по 16.06.2011 - робота в ТОВ СП «Украфлора»;
- з 02.11.2011 по 15.12.2011 - робота в ДП «Фірма Альфатер Київ»;
- з 20.03.2015 по 06.04.2016 - ПАТ «Домобудівний комбінат №4»;
- з 07.12.2016 - робота в ТОВ «Нова пошта»;
- з 05.05.2021 - переведено на посаду фахівець (ділянки) Депо №1 (Київ-Північ) Регіональна територіальна мережа №1 (Київ-Захід) ТОВ «Нова пошта».
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 28.10.2024 №13053 позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичній операції в період її проведення у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні її здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оброни України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України:
- у період з 11.12.2022 по 15.04.2023;
- у період з 26.04.2023 по 27.10.2023;
- у період з 09.11.2023 по 29.04.2024;
- у період з 03.06.2024 по 25.09.2024.
11.02.2025 позивач звернувся iз заявою до відповідача про призначення пенсії за віком військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях, яким надано статус учасника бойових дій, відповідно до п.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії ix соціального захисту» з числа резервістів i військовозобов'язаних - після досягнення чоловікам 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, відповідно до статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
18.02.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №262540018257. Зазначено, що пенсійний вік, визначений п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 55 років. Вік заявника на дату звернення - 54 pоки 1 місяць 29 днів. Необхідний страховий стаж, визначений п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 25 років. Відповідно до наданих документів страховий стаж особи 24 роки 04 місяці 03 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.08.1995 з 29.09.2001 по 18.12.2001, оскільки відсутній наказ на звільнення та відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату внесків до Пенсійного фонду України. За наданими документами право на призначення дострокової пенсії за віком згідно з п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058 відсутнє, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.
08.03.2025 представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою на протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій, зокрема, просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11.02.2025 з урахуванням кратності стажу 1 місяць за три за період, коли позивач брав участь в антитерористичній операції.
Листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України від 08.04.2025 представника позивача повідомлено, що врахування військової служби у кратному обчисленні застосовується при визначенні пенсій за вислугу років особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам і військовослужбовцям надстрокової служби, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду в одинарному розмірі. Підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів участі в бойових діях у 2022-2024 роках в кратному обчисленні відсутні.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.02.2025 №262540018257 щодо відмови в призначені пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач ініціював даний спір.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.02.2025 №262540018257 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке підлягає скасуванню.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 29.09.2001 до 18.12.2001 та повторно розглянути заяву від 11.02.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 13.02.2025, суд першої інстанції виходив з дискреційних повноважень пенсійного органу.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги позивача вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян, зокрема, на призначення дострокової пенсії за віком, передбачене статтею 115 Закону України №1058-IV.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що особи, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами ч.6 ст.2 Закону №2232-XII визначено види військової служби, до яких, зокрема віднесено і військову службу за контрактом осіб рядового складу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Абзацом 2 ч.1 ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII) визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі по тексту - Положення №530).
Пунктом 2.3 розділу 2 Положення №530 передбачено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу): один місяць служби за три місяці:
- участь у бойових діях у воєнний час;
- час безперервного перебування на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, одержаних військовослужбовцями у військових частинах, штабах та установах, які входили до складу діючої армії;
- час перебування під вартою, час відбуття покарання в місцях позбавлення волі та висилки військовослужбовців, безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності, безпідставно репресованих і надалі реабілітованих;
- час виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, - з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1988 року;
- час виконання обов'язків у складі національного контингенту і національного персоналу відповідно до Закону України “Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки»;
- час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;
- період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції чи забезпеченні її проведення;
- час служби, зазначений у постанові Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 30 «Про пільги щодо обчислення вислуги років військовослужбовцям Збройних Сил України, які брали участь в операціях Миротворчих Сил ООН» (зі змінами);
- час проходження служби військовослужбовцями Служби безпеки України, направленими у відрядження до Республіки Ірак з метою забезпечення в умовах посилення терористичних посягань безпеки дипломатичних установ України, їх співробітників та членів їх сімей;
- інші періоди, зазначені в підпункті “а» пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (зі змінами);
- крім вищезазначених, періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР, які підлягають зарахуванню до вислуги років на пенсію на пільгових умовах, наведені в додатку 2 до цього Положення.
Системний аналіз наведеної вище норми надає суду підстави для висновку, що зарахування часу проходження служби, протягом якого особа брала участь у бойових діях, зараховується у трикратному розмірі незалежно від того, який вид пенсії призначається та за яким законом вона призначається. Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на щомісячне пенсійне забезпечення, а зі спеціальним статусом, якого ці особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу, що узгоджується з положеннями статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Як встановлено судом вище, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 28.10.2024 №13053 позивач брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичній операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні її здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оброни України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України:
- у період з 11.12.2022 по 15.04.2023;
- у період з 26.04.2023 по 27.10.2023;
- у період з 09.11.2023 по 29.04.2024;
- у період з 03.06.2024 по 25.09.2024.
Зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці.
Вказана позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 05.06.2018 у справі №348/347/17, від 30.07.2019 у справі №346/1454/17, від 02.04.2020 у справі №185/4140/17 (92-а/185/282/17), від 16.06.2020 у справі №185/7049/16-а, від 18.01.2023 у справі №1.380.2019.003739 та від 21.03.2023 у справі №160/6146/19.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.02.2025 №262540018257 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що необхідний страховий стаж, визначений п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 25 років. Відповідно до наданих документів страховий стаж особи 24 роки 04 місяці 03 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 01.08.1995 з 29.09.2001 по 18.12.2001, оскільки відсутній наказ на звільнення та відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату внесків до Пенсійного фонду України. За наданими документами право на призначення дострокової пенсії за віком згідно з п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058 відсутнє, оскільки відсутній необхідний страховий стаж.
Тобто, зі змісту спірного рішення відповідача не вбачається, які періоди військової служби та роботи позивача були зараховані до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах та чи були зараховані періоди участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичній операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні її здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оброни України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024) - один місяць служби за три місяці.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.02.2025 №262540018257 не відповідає загальним вимогам, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, а саме критеріям обґрунтованості та вмотивованості, відповідно до яких пенсійний орган мав навести переконливі та зрозумілі мотиви його прийняття, зокрема в частині зазначення висновків про зарахування періодів військової служби та роботи позивача до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що 08.03.2025 представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою на протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій, зокрема, просив зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 11.02.2025 з урахуванням кратності стажу 1 місяць за три за період, коли позивач брав участь в антитерористичній операції.
Листом Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України від 08.04.2025 представника позивача повідомлено, що страховий стаж служби позивача обчислено територіальним органом Пенсійного фонду в одинарному розмірі.
Отже, в частині не зарахування до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах періодів військової служби з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024 у трикратному розмірі, права позивача є порушеними, що підтверджується змістом листа Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України від 08.04.2025.
У позовній заяві позивач чітко зазначив, що при розгляді заяви пенсійний орган не врахував кратність стажу служби за період з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024 та в подальшому відмовив у врахуванні кратності стажу служби у відповідь на скаргу від 08.03.2025.
Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та не надано цим обставинам жодної правової оцінки.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди проходження військової служби з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024 на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці.
За цим, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що не в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, приймаються колегією суддів в якості належних.
Щодо не зарахування пенсійним органом періодів роботи ОСОБА_1 з 29.09.2001 по 18.12.2001, оскільки відсутній наказ на звільнення та відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату внесків до Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі по тексту - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (п. «а» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ).
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Записами з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 01.08.1995 встановлено, що позивач з 29.09.2001 по 18.12.2001 працював в ФОП ОСОБА_2 продавцем лоточної продукції.
Доказів на підтвердження недостовірності записів в трудовій книжці позивача щодо спірного періоду відповідачем суду не надано.
Зазначені записи у трудовій книжці є чіткими, зрозумілими, скріплені печаткою та підписами відповідальних осіб.
Колегія суддів враховує, що на момент внесення спірних записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до п.4.1 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
При цьому для осіб працездатного віку необхідно вказати час, тривалість та місце проходження підвищення кваліфікації, яке пройшов працівник за останні два роки перед звільненням.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Суд зауважує на тому, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
У постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а викладена правова позиція, суть якої полягає в тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про протиправність посилання пенсійного органу на неврахування періоду роботи з 29.09.2001 по 18.12.2001 у зв'язку з відсутністю наказу про звільнення, оскільки записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 01.08.1995 підтверджуються періоди його роботи з 29.09.2001 по 18.12.2001.
Щодо посилання пенсійного органу на неврахування періоду роботи з 29.09.2001 по 18.12.2001 у зв'язку з відсутністю інформації в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату внесків до Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат, що здійснюються в натуральній формі. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 16 ст.106 Закону №1058-IV передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи.
Суд звертає увагу на те, що позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника, як платника страхових внесків, а також належної сплати страхових внесків. Тому відсутність в Реєстрі звітності до ПФУ та даних щодо сплати ЄСВ не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про протиправність посилання пенсійного органу на неврахування періоду роботи з 29.09.2001 по 18.12.2001 у зв'язку з відсутністю інформації в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про сплату внесків до Пенсійного фонду України, оскільки записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 від 01.08.1995 підтверджуються періоди його роботи з 29.09.2001 по 18.12.2001.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 29.09.2001 до 18.12.2001.
За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.02.2025 № 262540018257 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності спірного рішення, які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача та відповідних доводів апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивачки, колегія суддів, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 18.02.2025 №262540018257 щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 29.09.2001 до 18.12.2001, періоди проходження військової служби з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024 на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.02.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
При цьому, позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту настання пенсійного віку, а саме з 13.02.2025, задоволенню не підлягають, оскільки за приведених обставин неоднозначне формулювання відповідачем підстав відмови для призначення пенсії, а саме відсутність висновків про зарахування періодів військової служби та роботи позивача до трудового стажу, не дозволяє усунути протиріччя оскаржуваного рішення вимогам законодавства, тому зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії з урахуванням висновків суду є обґрунтованим та законним.
За цим, доводи апеляційної скарги позивача про обраний судом першої інстанції неналежний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає частково обґрунтованими.
З урахуванням наведеного, інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.ч. 2, 4 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи та обрано спосіб захисту порушеного права позивача, що не в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а резолютивну частину рішення доповнити абзацом 4 у такій редакції: «Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди проходження військової служби з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024 на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці».
За цим, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 по справі № 480/2948/25 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови, а резолютивну частину рішення доповнити абзацом 4 у такій редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди проходження військової служби з 11.12.2022 по 15.04.2023, з 26.04.2023 по 27.10.2023, з 09.11.2023 по 29.04.2024, з 03.06.2024 по 25.09.2024 на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці».
Абзаци 4-7 резолютивної частини рішення вважати 5-8.
В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.06.2025 по справі № 480/2948/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко