29 серпня 2025 року справа № 580/6201/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» про визнання рішення протиправним,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України», в якій просить: визнати протиправним та скасувати рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії в особі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 13.12.2024 про не визнання позивача особою з інвалідністю.
В обґрунтування вимог позивач, зокрема, зазначив, що Державною установою «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» було прийнято рішення від 13.12.2024 про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю. Спірне рішення було прийнято з грубим порушенням встановленої законодавством процедури його прийняття визначеної Положенням № 1317, адже при заочному огляді 15.11.2024 року прийнято рішення про невизнання Позивача особою з інвалідністю. Крім того, Позивач зазначає, що спірне рішення прийнято за наслідками його заочного огляду, що є протиправним, адже медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі відповідних медичних установ, а жодного повідомлення про необхідність прибуття для переогляду не отримував.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
Відповідач своїм процесуальним правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався. Відповідно до ч. 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.
Із наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що Черкаською обласною МСЕК № 2 ОСОБА_1 14.05.1986 встановлено II групу інвалідності безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААА № 868672.
Наказом Черкаської обласної прокуратури від 17.05.2023 № 87к ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора відділу нагляду за додерженням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинуваченя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області з 18.05.2023 на підставі п.7 ч. 1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру».
Відповідно до довідки за формою первинної облікової документації з кутовим штампом Центральна МСЕК МОЗ України», ОСОБА_1 , 13.12.2024 оглядався (заочно) Центральною МСЕК. За результатами - не визнаний інвалідом. Довідка підписана: “Голова МСЕК І. Ханюкова».
Рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ України про невизнання особою з інвалідністю ІІ групи позивач вважає протиправним, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з ч. 19 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно листа ГУ ПФУ в иЧеркаській області від 05.02.2025 №1221-777/Ч-02/8-2300/25 позивачу припинено виплату пенсію у зв'язку з невизнанням особою з інвалідністю.
З огляду на те, що позивачу зупинено виплату пенсії на підставі довідки про невизнання її особою з інвалідністю, суд дійшов висновку, що вищевказана довідка є індивідуальним актом, який стосується прав та інтересів позивача, зокрема щодо отримання пенсії.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-ХІІ) (у редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно зі ст. 3 Закону № 875-ХІІ інвалідність визначається шляхом експертного обстеження органами медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
На підставі ч. 2 ст. 6 Закону № 875-ХІІ громадянин має право оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону України “Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 № 2961-IV “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV) (у редакції станом на час прийняття оскаржуваного рішення).
За визначенням, наведеним в абз. 4, 8 ч. 1 ст.1 Закону № 2961-IV інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону № 2961-IV медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії першого, другого та інших рівнів відповідно до розподілу, визначеного Кабінетом Міністрів України.
До 01.01.2025, тобто станом на час прийняття спірного рішення діяло Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317) (у редакції станом на 13.12.2024).
Відповідно до п. 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно з п. 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.
Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.
МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, визначає її голову та заступника голови. За рішенням МОЗ права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ можуть бути покладені на підприємство, установу або організацію, що належить до сфери управління МОЗ та має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Документи, оформлені Центральною медико-соціальною експертною комісією МОЗ, підписуються її головою або заступником голови (у разі відсутності голови) та засвідчуються штампом Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 26.10.2024 № 1809 покладено права та обов'язки Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ на державну установу “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (код ЄДРПОУ 03191673) з дати підписання цього наказу, та затверджено Положення про Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ.
Повноваження Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ визначені п. 13 Положення № 1317.
Так, згідно з абз. 4 п. 13 Положення № 1317 центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, центральними міськими, міськими, міжрайонними, районними медико-соціальними експертними комісіями і в разі потреби скасовує їх.
Відповідно до абз. 10 п. 13 Положення № 1317 на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або за запитом правоохоронних органів/органів спеціального призначення з правоохоронними функціями відповідно до абзацу четвертого пункту 13 цього Положення проводить перевірку обґрунтованості рішень та/або переогляд шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, і приймає відповідні рішення. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної у запиті, постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії. Виключними підставами для перенесення строку проведення повного медичного обстеження є відрядження, тимчасова непрацездатність або мобілізація до Збройних Сил України.
Таким чином, проведення перевірки обґрунтованості рішень та/або переогляд здійснюється шляхом проведення медико-соціальної експертизи стосовно відповідної особи, зазначеної у запиті. Медико-соціальна експертиза проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі відповідних медичних установ. При цьому, рішення про скасування попереднього рішення комісії приймається у разі відмови особи від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи.
За змістом довідки про невизнання позивача особою з інвалідністю ОСОБА_1 14.05.1985 оглядався (заочно) Центральною МСЕК.
При цьому, відповідач не надав доказів повідомлення позивача про необхідність прибуття до Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (яка здійснювала функції Центральної МСЕК) або будь-якого іншого профільного закладу охорони здоров'я для повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень з метою проведення медико-соціальної експертизи.
Суд зазначає, що відповідач не надав доказів виклику/повідомлення позивача щодо засідання Комісії ЦМСЕК 13.12.2024, на якому прийнятий індивідуальний акт про невизнання позивача особою з інвалідністю.
У свою чергу, відомості про повідомлення позивача про прибуття для обстеження мало бути зафіксовано в журналах вихідної кореспонденції/системі електронного документообігу, отже у разі повідомлення позивача, такі докази були б наявні у відповідача, оскільки не підлягали вилученню згідно ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2025.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірний індивідуальний акт від 13.12.2024 про невизнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю прийнято з порушенням вимог абз. 10 п. 13 Положення № 1317- без повідомлення про переогляд рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 про встановлення II групи інвалідності; без повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень.
Також, суд встановив, що відповідно до листа Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 10.01.2025 № 17/03-19, рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 22 жовтня 2024 року “Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів» (далі - Рішення РНБО від 22.10.2024), що введено в дію Указом Президента України від 22 жовтня 2024 року № 732/2024, вирішено рекомендувати Офісу Генерального прокурора, Службі безпеки України, Державному бюро розслідувань, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України прозвітувати у місячний строк про вжиті заходи реагування щодо виявлення, розслідування та протидії корупційним й іншим кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів. За результатами проведеної роботи запропонувати відповідні кадрові та організаційні рішення. Підпунктом “б» пункту 2 Рішення РНБО від 22.10.2024 вирішено Кабінету Міністрів України забезпечити утворення Міністерством охорони здоров'я України разом з Державним бюро розслідування, Службою безпеки України, Національною поліцією України, обласними, Київською міською військовими адміністраціями у тижневий строк робочих груп із перевірки рішень медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення інвалідності посадовим особам відповідних державних органів.
Аналіз наведеного рішення Ради національної безпеки і оборони України дає підстави для висновку про надання робочим групам доручення провести перевірку обґрунтованості рішень МСЕК щодо встановлення інвалідності посадовим особам державних органів, а у разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень - ініціювання їх перегляду в установленому порядку.
Суд зазначає, що чинне законодавство України не надає чіткого визначення “посадова особа державного органу».
Водночас, відповідно до визначень, наведених у ст.4 КАС України:
суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України);
публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).
У ч. 3 ст. 18 Кримінального кодексу України наведено визначення, що службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII “Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами. Делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону № 1697-VII прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; перший заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; заступник керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; керівник підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора; заступник керівника підрозділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; прокурор Офісу Генерального прокурора; прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник обласної прокуратури; перший заступник керівника обласної прокуратури; заступник керівника обласної прокуратури; керівник підрозділу обласної прокуратури; заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; прокурор обласної прокуратури; керівник окружної прокуратури; перший заступник керівника окружної прокуратури; заступник керівника окружної прокуратури; керівник підрозділу окружної прокуратури; заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; прокурор окружної прокуратури (у тому числі прокурор - стажист окружної прокуратури).
Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.
Як встановив суд, наказом Черкаської обласної прокуратури від 17.05.2023 № 787к ОСОБА_1 звільнений з посади прокурора відділу нагляду за додерженням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинуваченя управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Черкаської області з 18.05.2023.
Отже, в розумінні вищенаведених норм, у т.ч. Закону України “Про Прокуратуру» станом на час прийняття оскаржуваного індивідуального акту позивач не був посадовою особою державного органу (органу прокуратури), а тому, на переконання суду, застосування у спірному випадку рішення Ради національної безпеки і оборони України від 22.10.2024, введеного в дію Указом Президента України від 22.10.2024 № 732/2024, як підстави проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 про встановлення ОСОБА_1 , 31.07.2017 II групи інвалідності, є помилковим.
Крім того, вказане рішення Ради національної безпеки і оборони України, не передбачає проведення перевірки обґрунтованості рішень МСЕК про надання інвалідності особам, які звільнені з державних органів, зокрема органів прокуратури.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що проведення перевірки обґрунтованості та скасування рішення Черкаської обласної МСЕК № 2 від 31.07.2017 про встановлення ОСОБА_1 . II групи інвалідності здійснено з порушенням вимог чинного законодавства.
Суд під час вирішення спору також врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 240/7133/19, від 25 вересня 2018 року у справі № 804/800/16 та від 26 вересня 2018 року у справі № 817/820/16, відповідно до яких суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку МСЕК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку МСЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд вправі перевірити законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Отже, надаючи оцінку спірному індивідуальному акту у контексті ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України суд дійшов висновку, що воно прийняте не у порядку та не у спосіб, що визначені чинним законодавством України, зокрема Положенням № 1317, а тому є протиправним.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії в особі Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» від 13.12.2024 про не визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи “Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (ЄДРПОУ 03191673) на ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити сторонам справи.
Рішення складене та підписане 29.08.2025.
Суддя Валентина ОРЛЕНКО