Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без руху
01 вересня 2025 року Справа № 520/22921/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат, Кайдашов Віталій Сергійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати Позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення січень 2008 року;
- зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення (березень 2018) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078."
Так, Кодексом адміністративного судочинства України встановлені вимоги щодо форми, змісту позовної заяви, порядку її подання (надалі - КАС України).
Відповідно до п.3 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 169 КАС України зазначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, вирішуючи питання про відкриття провадження в адміністративній справі в порядку ст.171 КАС України, суддя дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимоги, встановленої ст. 161 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини 1 та 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
З адміністративного позову вбачається, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з урахуванням базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення березень 2018 року.
Заробітна плата в розумінні ч. 1 ст. 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця та на нього розповсюджуються норми ст. 233 КЗпП.
З огляду на те, що Рішенням від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року №211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року №651).
Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі, що розглядається, на момент звернення позивача до суду 26.08.2025 з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскільки у межах спірних правовідносин, тримісячний строк звернення до суду почав перебіг з наступного дня (01.07.2023) після закінчення дії карантину (30.06.2023), а з позовом позивач звернувся 26.08.2025, а тому тримісячний строк звернення до суду позивачем пропущений.
Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 29.01.2025 по справі №500/6880/23.
Суд звертає увагу, що законодавче обмеження строку, протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Крім того, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що даний позов заявником подано із пропущенням строку звернення до адміністративного суду.
Суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20 сформульовано правовий висновок, за яким на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази. Суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою. Проте суд, встановивши порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, керуючись ст. ст. 123, 169 КАС України має залишити позовну заяву без руху, запропонувавши позивачу подати заяву про поновлення такого строку із зазначенням причин пропуску.
Отже, за сформульованим Верховним Судом правовим висновком саме позивач повинен довести дотримання строку звернення до суду, приєднавши до матеріалів позову докази або дотримання строку на звернення до суду або пропуску строку на звернення до суду з поважних причин.
Суддя наголошує на тому, що строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і впорядкованим. Також, суд зазначає, що без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Частиною 6 ст. 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Проте, заяви про поновлення строку звернення до суду з належними доказами поважності причин пропуску цього строку, до суду не надано, а тому наявні підстави для залишення позовної заяви без руху для надання заяви про поновлення строку звернення до суду з доданням доказів на їх підтвердження.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст. 8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
"...Суд уже констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів" (див. рішення від 21 жовтня 2010 року у справі “Дія-97» проти України» (Diya 97 v. Ukraine), заява № 19164/04, п. 47, з подальшими посиланнями).
Тобто, встановлені процесуальним кодексом вимоги щодо змісту та форми позовної заяви обов'язкові до виконання усіма учасниками процесу та їх дотримання перевіряється судом.
Аналогічний висновок зробив, Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 по справі №0240/2226/18-а.
Відповідно, адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, поданий з порушенням вимог ст. 161 КАС України.
Згідно ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Для усунення вказаних вище недоліків позивачу необхідно:
- надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду в частині позовних вимог та вказати в заяві обґрунтовані підстави для поновлення строку з наданням відповідних підтверджуючих доказів причин пропуску строку звернення.
Згідно з ч. 2 ст. 293 КАС України оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Встановити позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали.
Невідкладно повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику з усіма доданими до неї документами.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Супрун Ю.О.