Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
з питання повернення позову
01 вересня 2025 р. справа № 520/21529/25
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління Національної поліції в Харківській області про 1) визнання протиправним та скасування пункту 3 наказу №127 від 13.05.2025 року у частині, що стосується застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції; 2) визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області №290 о/с від 23.05.2025 року; 3) поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора взводу №2 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Харківській області; 4) стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу,
встановив:
Позов надійшов до суду 12.08.2025р. та ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025р. позов було залишено без руху у зв'язку із недоліками в оформленні у вигляді відсутності юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини та надано 10 днів на усунення недоліків позову.
Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху доставлена представнику позивача до електронного кабінету через систему "Електронний суд" - 14.08.2025р. о 16:12 год, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Таким чином, останній день на усунення недоліків в оформленні позову припадав на - 25.08.2025р. з урахуванням вихідних днів.
Заявник в установлений судом строк (10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позову без руху) доказів усунення недоліків в оформленні позову до суду не подав, клопотань про продовження строку на усунення недоліків в оформленні позову не подавав.
Лише - 29.08.2025р. (тобто з явним та очевидним пропуском строку на усунення недоліків позову, встановленим в ухвалі суду від 14.08.2025р.) представником заявника було сформовано в системі "Електронний суд" та 01.09.2025р. було зареєстровано судом заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
В обґрунтування поданої заяви від 29.08.2025 представник заявника зазначає, що заявник зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із батьком - ОСОБА_2 та бабусею - ОСОБА_3 . 13.03.2025 року батько заявника був мобілізований до Збройних Сил України, у зв'язку з чим фактично вибув з кола осіб, які могли б здійснювати належний догляд за бабусею. ОСОБА_4 є особою похилого віку, тяжкохворою та повністю позбавленою зору, що зумовлює її постійну потребу у сторонній допомозі. Таким чином, на теперішній час саме заявник - ОСОБА_1 - є єдиним членом сім'ї, який здійснює постійний та безперервний догляд за бабусею. Крім того, в умовах воєнного стану в місті Харкові систематично оголошуються повітряні тривоги у зв'язку із загрозами ракетних обстрілів. ОСОБА_3 у силу свого віку та хворобливого стану важко переносить такі ситуації, зазнає сильних психоемоційних потрясінь, у зв'язку з чим заявник змушений щоразу особисто супроводжувати її до укриття (підвалу житлового будинку) для забезпечення її безпеки. З огляду на необхідність постійного здійснення догляду за бабусею та об'єктивні обставини воєнного стану, заявник був позбавлений реальної можливості своєчасно звернутися до суду з позовом про поновлення порушених прав.
Вирішуючи питання про належність оформлення позову та про наявність підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Суд відзначає, що ініційований заявником спір виник у відносинах з проходження публічної служби, де строк звернення до суду складає один місяць згідно з ч.1 ст.122 КАС України або 15 днів згідно з ст.31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII.
Тож, приписи ч.2 ст.122 КАС України є незастосовними відносно спірних правовідносин.
Оскільки публічна служба в поліції має особливий характер, зумовлений тим, що усі правовідносини побудовані на спеціальних нормах законодавства України, таких як Дисциплінарний статут Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII) та Закон України від 02.07.2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» інші відомчі нормативно-правові акти, то саме положення перелічених актів права належить кваліфікувати у якості спеціальної норми права.
Згідно з ч. 2 ст.19 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VІІІ «Про Національну поліцію» підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується Законом.
Дисциплінарним статутом Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII) визначено сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 (затверджений Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 p.), в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 року, який триває і по сьогоднішній день.
Законом України від 15.03.2022р. № 2123-IX «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» (далі за текстом - Закон №2123-IX) було внесено зміни до указаних нормативно-правових актів. Зокрема, Дисциплінарний статут доповнено розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», яким з 01.05.2022, зокрема, запроваджено інші строки звернення до суду.
Тож, спірні правовідносини належить розглядати під кутом норм права, які визначені у зазначеному розгляді Дисциплінарного статуту Національної поліції України, на час воєнного стану в державі.
Так, ч.4 ст.31 Дисциплінарного статуту передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності. У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Суд звертає увагу, що приймаючи Закон №2123-ІХ та доповнюючи Дисциплінарний статут розділом V «Особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану», зокрема щодо встановлення такого короткого строку на оскарження дисциплінарного стягнення, законодавець мав на меті оптимізувати діяльність поліції, у тому числі, під час дії режиму воєнного стану, та врегулювати питання діяльності поліції передусім в умовах воєнного стану.
Тобто, внесення відповідних змін до Дисциплінарного статуту спрямовані на забезпечення діяльності поліції та ефективного виконання нею завдань в умовах воєнного стану, а також задля швидкого та оперативного реагування на дії (бездіяльність) поліцейського, у разі кваліфікування їх як такі, що можуть виразитися у грубому порушенні службової дисципліни в умовах посиленого варіанту службової діяльності та (або) підриву авторитету Національної поліції України в цілому.
В мирний час встановлювалась інша норма права, щодо строків оскарження, поліцейським застосованого до нього дисциплінарного стягнення, так ч.1 ст.24 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, визначено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення протягом місяця з дня його виконання (реалізації) шляхом подання рапорту до прямого керівника особи, яка застосувала дисциплінарне стягнення, а також шляхом звернення до суду в установленому порядку.
Суд зазначає, що у випадку наявності колізії між загальним (КАС України) та спеціальним законом (Дисциплінарний статут) застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут.
Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 08.02.2023 у справі № 120/7567/22, від 31.05.2023 у справі № 160/9356/22, від 31.10.2023 у справі № 340/4394/22, від 30.11.2023 у справі № 500/1224/23, від 28.03.2024 у справі № 420/22052/23, від 30.09.2024 у справі № 520/5571/24, від 04.10.2024 у справі № 580/4340/24, від 27.12.2024 у справі № 420/13235/24, від 17.04.2025 у справі №140/7715/24, від 30.04.2025р. у справі №260/5703/24, від 10.07.2025р. у справі №520/196/25 і суд не вбачає підстав для відступу від нього.
Отже, законодавець чітко пов'язав виникнення права на оскарження застосованого до поліцейського дисциплінарного стягнення та обчислення строку на таке оскарження - з моменту ознайомлення особи з наказом про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
З огляду на наведене, до правовідносин, які склались у цій справі потрібно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, в редакції Закону №2123-IX, який передбачає оскарження наказу про звільнення у п'ятнадцятиденний термін з дня ознайомлення із відповідним наказом.
Судом встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції у Харківській області від 13.05.2025р. №127 заявника було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а саме звільнення із служби в поліції; наказом Головного управління Національної поліції у Харківській області від 23.05.2025 №290 о/с заявника було звільнено зі служби.
Із наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області №127 від 13.05.2025 року заявник ознайомився - 19.05.2025р.; із наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області №290 о/с від 23.05.2025 року заявник ознайомився - 28.05.2025р., про що свідчить власноручний підпис заявника на відповідних наказах.
Адміністративний позов було сформовано в системі "Електронний суд" - 11.08.2025р. та зареєстровано канцелярією суду - 12.08.2025р., тобто з пропуском п'ятнадцятиденного строку звернення до суду.
Посилання заявника на положення ст.233 та ст. 234 КАС України є безпідставними, оскільки зазначені статті КАС України не регламентують порядок обчислення чи поновлення строків звернення до адміністративного суду. Вони присвячені іншим процесуальним питанням та не можуть бути застосовані як правова підстава для вирішення спору щодо дотримання строків звернення до суду.
Стосовно посилання на правові висновки Верховного Суду у справі № 500/1912/22 та стосовно усіх обставин дії правового режиму воєнного стану суд зазначає, що у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 та у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022р. №1-р(ІІ)/2022 констатовано початок агресії Російської Федерації проти України - 20.02.2014р. та набуття цією агресією повномасштабного характеру - 24.02.2022р.
При цьому, у нормах Закону України від 15.03.2022р. №2123-ІХ факт такої агресії було використано законодавцем у якості причини для зменшення тривалості строку звернення до суду (а не у якості фактору збільшення тривалості строку звернення до суду), позаяк у період дії правового режиму воєнного стану публічні інтереси суспільства у відносинах, де учасником є Держава Україна набувають пріоритету над власними інтересами приватних осіб.
Постанова Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21 містить правові висновки про те, що: 1) введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об'єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.; 2) при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.
До того ж у постанові Верховного Суду від 29.09.2022р. по справі №500/1912/22 сформульована правова позиція, за якою сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивача у встановлені строки, у зв"язку із запровадженням такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків.
Суд зазначає, що позивач не навів конкретних обставин, пов'язаних із повітряними тривогами та загрозами ракетних обстрілів, що унеможливили своєчасне звернення до адміністративного суду.
Поміж іншого, суд також акцентує увагу, що 26.05.2021 набув чинності Закон №1416-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення поетапного впровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи". З цього часу будь-яка особа мала можливість звернутися до суду в електронній формі. Електронний суд дозволяє подавати учасникам судового процесу до суду будь-які документи в електронному вигляді, а також надсилати таким учасникам процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства.
До Електронного суду користувачі можуть надіслати в електронному вигляді і матеріали, передбачені процесуальним законодавством, реалізувавши позивачем своє право на звернення до суду через систему "Електронний суд".
Таким чином, для суду не є переконливим доводи позивача про постійне знаходження разом із бабусею, як перешкоду своєчасного звернення до суду.
Так, обставина введення воєнних дій на території України могла унеможливити дотримання позивачем строку на звернення до суду за умови надання ним належних доказів того, як саме це обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом.
Жодних доказів, які б свідчили про наявність істотних обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення з цим позовом до суду позивачем не надано, а наведені представником заявника у заяві обставини щодо пропуску такого строку лише вказують на те, що позивач допустив умисне зволікання з реалізацією наданого йому права на судовий захист.
Тому посилання заявника на знеособлені фактори загальної дії воєнного (військового) характеру безвідносно до конкретної життєвої ситуації, у якій заявник потрапив у становище фізичної нездатності (неможливості) подати відповідну заяву не можуть бути кваліфіковані у якості поважних причин пропуску строку на усунення недоліків позову.
Стосовно доводів заявника щодо необхідності здійснення постійного догляду за хворим родичем (бабусею), суд вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи відсутні як докази, які б підтверджували відсутність інших родичів або осіб, спроможних забезпечити відповідний догляд за ОСОБА_3 , так і докази того, що задекларований заявником догляд виключав ймовірність своєчасного подання позову.
Крім того, у матеріалах справи відсутня довідка чи інший належний документ, що посвідчує факт здійснення заявником постійного догляду за ОСОБА_3 . Такими документами, зокрема, може бути акт встановлення факту здійснення догляду, складений уповноваженими органами на підставі звернення особи, яка фактично надає допомогу. У зазначеному акті, як правило, відображаються дані про стан особи, що потребує догляду, підтверджується факт здійснення допомоги конкретною особою, а також зазначається, що догляд має систематичний і постійний характер.
Відсутність у справі такого акту чи іншого офіційного підтвердження факту здійснення догляду виключає можливість суду вважати доведеним посилання заявника на відповідні обставини як підставу для визнання поважності пропуску строку звернення до суду.
За таких обставин наведені заявником аргументи не можуть бути покладені судом в основу висновку про наявність об'єктивних та підтверджених поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Отже, у заяві про поновлення строку звернення представником заявника не викладено жодних юридично спроможних аргументів та до суду не подано до суду жодних доказів існування об'єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для звернення з позовом до суду у встановлений законом строк.
Суд повторює, що за змістом ч.1 ст.121 КАС України до кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об»єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Матеріали позову та заяви від 29.08.2025р. доводів та доказів, котрі б давали суду підстави для висновку про існування достатніх підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду не містять.
Тривалість допущеного позивачем зволікання із зверненням до суду є нерозумно значним та не має виправдання дією нездоланних та непереборних чинників.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що зміст жодної норми національного закону України та особисто викладені у позові визнані обставини спірних правовідносин не можуть бути кваліфіковані у якості розумного виправдання тривалої пасивної поведінки заявника у відносинах з проходження публічної служби в контексті оскарження рішення суб"єкта владних повноважень про припинення публічної служби громадянина України.
Відповідно до частини 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Отже, відображені в ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025р. у справі №520/21529/25 недоліки в оформленні позову за ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України в частині дотримання строку звернення до суду слід кваліфікувати у якості неусунутих.
Окрім того, заявник в установлений судом строк (10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позову без руху) доказів усунення недоліків в оформленні позову до суду не подав, клопотань про продовження строку на усунення недоліків в оформленні позову не подавав. Лише 29.08.2025р. (тобто з явним та очевидним пропуском строку на усунення недоліків позову, встановленим в ухвалі суду від 14.08.2025р.) представником заявника було сформовано в системі "Електронний суд" та 01.09.2025р. було зареєстровано судом заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Відтак, позов також підлягає поверненню згідно з п.1 ч.4 ст.169 КАС України.
Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-12, 123, 169, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд
ухвалив:
1. Викладені в заяві від 29.08.2025р. доводи визнати недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Заяву про поновлення строку звернення до суду від 29.08.2025р. - залишити без задоволення.
Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2025р. у справі №520/21529/25 - визнати невиконаними.
2. Позов - повернути.
3.Роз'яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
4. Копію ухвали надіслати заявникові.
5.Роз'яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко