01 вересня 2025 року Справа № 480/920/25
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/920/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області № 262240029140 від 31.10.2024 року про відмову у призначені пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до трудового стажу періоди роботи з 13.06.1988 р.- по 28.11.1988 р.; з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р.; з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р.; з 01.02.2003 р. пo 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 29.12.2006 р.; з 01.01.2007 р. по 28.09.2007 р. згідно записів в трудовій книжці Серії НОМЕР_1 заведеній з 18 .06.1988 року;
- зобов'язати Головне управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з часу звернення з заявою, а саме з 24 жовтня 2024 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду його заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вважає, що відповідач протиправно, при обчисленні страхового стажу не зарахував періоди його трудової діяльності з 13.06.1988 р.- по 28.11.1988 р.; з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р.; з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р.; з 01.02.2003 р. пo 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 29.12.2006 р.; з 01.01.2007 р. по 28.09.2007 р. згідно записів в трудовій книжці Серії НОМЕР_1 . На переконання позивача, підстави для неврахування зазначених періодів до страхового стажу відсутні. При цьому, зазначає, що стаж його роботи на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком є достатнім, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 06.02.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Копія даної ухвали була направлена відповідачу через підсистему "Електронний суд" та отримана ним 07.02.2025, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 34). Проте, відповідач не скористався правом на подання заперечень - відзиву на позовну заяву суду надано не було.
Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Також, ухвалою суду від 06.02.2025 було зобов'язано відповідача надати додаткові докази. На виконання вимог ухвали відповідач надав додаткові докази. Відтак, вбачається можливим здійснювати розгляд справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 24.10.2024 про призначення пенсії за віком (а.с.53).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача 31.10.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області прийняло рішення № 262240029140 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю на час звернення необхідного стажу роботи (зв. бік а.с. 71).
При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що вік заявника становить 61 рік 06 місяців 01 день, страховий стаж становить 28 років 06 місяці 14 днів.
За результатами розгляду документів, до страхового стажу не зараховані періоди роботи: з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 р., оскільки в даному записі відсутній підпис відповідальної особи; з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р., оскільки в даному записі відсутні підстави при звільненні з роботи; з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р., оскільки наказ на прийняття - 1996 р. Для врахування даних періодів в страховий стаж необхідно надати уточнюючі довідки та довідки про перейменування; з 01.02.2003 р. по 28.09.2007р. - періоди роботи в росії, оскільки з 1 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах визначених Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058- IV).
Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Суд встановив, що позивач досяг 60-річного віку 23.04.2023. Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком після набуття ним встановленого законом 60-річного віку, його загальний страхований стаж повинен був становити не менше 30 років.
За приписами статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Обсяг страхового стажу (стажу роботи) є одним із основних чинників для визначення розміру пенсійних виплат.
За змістом частини першої ст. 1 Закону № 1058-IV термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Згідно зі статтею 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує наявний трудовий стаж для призначення пенсій, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Таким чином, законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 25.04.2019 № 159/4178/16-а.
Так, дослідженням трудової книжки позивача від 18.06.1988 серії НОМЕР_1 (а.с. 17-28) в межах спірних періодів роботи, що розглядаються, встановлено, що ОСОБА_1 :
- 13.08.1988 - прийнятий ст. агрономом в радгосп імені Червоної армії;
- 28.11.1988 - звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України УРСР;
- 01.12.1988 - прийнятий на посаду інженера 2 категорії лабораторії діагностики, моделювання і управління плодонародження в ННЦ «ІҐА імені О. Н. Соколовського»;
- 03.05.1990 - переведений на посаду молодшого співробітника з наступним обранням за конкурсом;
- 03.01.1994 - обраний на посаду ст. наукового співробітника;
- 25.01.1994 - звільнений за власним бажаннням відповідно до ст. 38 КЗпП України
- 26.01.1994 - прийнятий на роботу в систему ГДУП на посаду менеджера представництва німецької фірми "Шерінг АГ" в Україні;
- 01.01.1996 - переведений на посаду менеджера представництва німецької фірми "Хьохст Шерінг АгрЄво ГМБХ";
- 04.01.2000 - переведений на посаду заступника голови/директора відділу маркетингу в тому ж представництві;
- 31.05.2001 - звільнений по ст. 38 КЗпП України з ініціативи працівника.
Таким чином, суд зауважує, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 в радгоспі імені Червоної армії, з 01.12.1988 по 25.01.1994 в ННЦ «ІҐА імені О. Н. Соколовського», та з 26.01.1994 по 31.12.1995 р. в представництві німецької фірми "Шерінг АГ" в Україні, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Посилання відповідача на той факт, що у записі про періоди роботи з 01.12.1988 по 25.01.1994 відсутній підпис відповідальної особи, у записі про періоди роботи з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р. відсутні підстави при звільненні з роботи, а в записі про період роботи з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р. наказ на прийняття датований 1996 роком не можуть бути достатніми аргуменами для незарахування вказаного трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказані помилки не можуть нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Так, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, наявність недоліків у трудовій книжці позивача не спростовує факту наявності у нього страхового стажу у спірний період, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд враховує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Відтак, враховуючи, що спірний період трудової діяльності позивача підтверджено записами у трудовій книжці позивача, яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий стаж, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, відмовляючи зарахувати періоди роботи позивача з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 в радгоспі імені Червоної армії, з 01.12.1988 по 25.01.1994 в ННЦ «ІҐА імені О. Н. Соколовського», та з 26.01.1994 по 31.12.1995 р. в представництві німецької фірми "Шерінг АГ" в Україні діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відтак, вказаний період трудової діяльності підлягає врахуванню до страхового стажу позивача.
Також, як встановлено судом з оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, до страхового стажу позивача не враховано період його роботи на території рф з 01.02.2003 р. по 28.09.2007.
Оцінюючи вказані обставин, суд зазначає, що у трудовій книжці ОСОБА_1 від 18.06.1988 серії НОМЕР_1 (а.с. 17-28) щодо спірного періоду наявні такі записи:
- 01.02.2003- прийнятий на посаду керівника відділу маркетингу та розвитку сількогосподарських культур в представництво фірми Байєр КропСайєнс ГмбХ;
- 31.12.2003 - звільнений зі згоди працівника в порядку переведення в ТОВ "Байєр КропСайєнс" п. 5 ст. 77 Трудового кодексу рф;
- 01.01.2004 - прийнятий на роботу на посаду керівника відділу маркетингу та розвитку сількогосподарських культур в порядку переведення в ТОВ "Байєр КропСайєнс";
- 28.07.2004 - призначений на посаду директора продажів;
- 29.12.2006 - звільнений в порядку переведення в ЗАТ "Байєр" п. 5 ст. 77 Трудового кодексу рф;
- 01.01.2007 - призначений на посаду директора продажів/керівника відділу продажу засобів закупки рослин;
- 28.09.2007 - трудовий договір розірвано за ініціативою працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф.
Суд зауважує, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача з 01.02.2003 пo 31.12.2003, з 01.01.2004 по 29.12.2006, з 01.01.2007 по 28.09.2007 на території рф, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Водночас, з оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для неврахування до страхового стажу періодів роботи позивача на підприємствах на території рф стало те, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон від 01.12.2022 № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». Тому після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Втім суд не погоджується з такими висновками Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
За приписами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Трудовою книжкою позивача, копія якої наявна в матеріалах справи та дійсність якої не ставиться під сумнів відповідачем, підтверджується факт роботи позивача на території російської федерації.
При цьому дійсно, постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Законом України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», яким зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема, стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.
Втім згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Таким чином, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 та Закону України № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022, не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивача спірного періоду роботи на території рф, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень, а позивач працював у російській федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Відтак, враховуючи, що стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, відмовляючи зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01.02.2003 пo 31.12.2003, з 01.01.2004 по 29.12.2006, з 01.01.2007по 28.09.2007 на території російської федерації, діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак рішення про відмову в призначенні пенсії від 31.10.2024 року № 262240029140, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині- задоволенню.
Застосовуючи механізм захисту права позивача на пенсію, порушеного відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд вважає, що з урахуванням повноважень, наданих суду частиною другою статті 245 КАС України, в частині позовної вимоги зобов'язального характеру позов належить задовольнити, шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 24.10.2024 із зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду його трудової діяльності з 13.06.1988 по 28.11.1988, з 01.12.1988 по 25.01.1994, з 26.01.1994 по 31.12.1995, з 01.02.2003 пo 31.12.2003, з 01.01.2004 по 29.12.2006, з 01.01.2007 по 28.09.2007 та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
При цьому, суд враховує, що у силу абзацу чотирнадцятого пункту 4.2 Порядку № 22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 № 25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку № 22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 від 24.10.2024 визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області, то саме останнє має завершити процедуру розгляду питання про призначення пенсії.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити пенсію з моменту звернення за призначенням пенсії, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом у даній справі, оскаржуване рішення відповідачем було прийнято без належного дослідження та врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
В матеріалах адміністративної справи відсутні докази на підтвердження того, що органом пенсійного фонду вживались відповідні заходи, направлені на всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх поданих позивачем документів та чи були досліджені документи, що є в пенсійній справі позивача.
При цьому, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи та обставини, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії чи переведення з одного виду пенсії на інший за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Зазначене свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення саме про призначення позивачу пенсії за віком.
Таким чином, оскільки відповідачем оскаржуване рішення було прийнято без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а суд не може перебирати на себе функцію органу Пенсійного фонду України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії та доданих до неї документів, а лише перевіряє відповідність чинному законодавству рішення суб'єкта владних повноважень, яке оскаржується в судовому порядку, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 24.10.2024 та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Відтак, позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити пенсію з моменту звернення за призначенням пенсії задоволенню не підлягають.
Враховуючи положення ст. 139 КАС України, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області суму судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 31.10.2024 № 262240029140.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 а ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення пенсії від 24.10.2024 з зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періодів трудової діяльності ОСОБА_1 з 13.06.1988 по 28.11.1988, з 01.12.1988 по 25.01.1994, з 26.01.1994 по 31.12.1995, з 01.02.2003 пo 31.12.2003, з 01.01.2004 по 29.12.2006, з 01.01.2007 по 28.09.2007 та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.Д. Кравченко