01 вересня 2025 року Справа № 480/8986/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 480/8986/24 за позовом Окружної прокуратури міста Суми до Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Окружна прокуратура міста Суми (далі - позивач, прокуратура) звернулася з позовною заявою до Сумської міської ради (далі - відповідач, СМР) у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не утворення у складі виконавчих органів спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини;
- зобов'язати відповідача утворити у складі виконавчих органів испеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокуратура зазначила, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України, постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26.07.2001 затверджено Список історичних населених місць України (міста і села міського типу), у який увійшло місто Суми (дата заснування або перша писемна згадка - 1655 рік).
У зв'язку з цим, на виконання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», у складі виконавчих органів місцевого самоврядування повинні діяти спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, утворені за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Втім, порушуючи вказані вимоги, Сумська міська рада спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини у встановленому порядку не створила. При цьому, діючі у складі виконавчих органів Відділ культури та Департамент ресурсних платежів, згаданим органом вважатись не можуть, оскільки їх установчі документи не передбачають виконання усіх функцій, встановлених Законом України «Про охорону культурної спадщини» для спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини. Крім того, створення Відділу культури та Департаменту ресурсних платежів не погоджувалось з центральним органом виконавчої влади.
Ухвалою суду від 15.10.2024, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 480/8986/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб, встановлені строки для подання заяв по суті справи.
Не погоджуючись з позовними вимогами, СМР у відзиві (а.с. 52-54) зазначила, що згідно зі статтею 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Пунктом 2 зазначеної статті визначено, що виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до підпункту 5 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до делегованих виконавчим органам сільських, селищних, міських рад повноважень у галузі будівництва належать в т.ч. організація охорони, реставрації та використання пам'яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.
Згідно з підпунктом 10 пункту «б» статті 32 згаданого Закону, до делегованих виконавчим органам сільських, селищних, міських рад повноважень у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, молодіжної політики, фізкультури і спорту, утвердження української національної та громадянської ідентичності належить в т.ч забезпечення охорони пам'яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.
Отже, зазначені делеговані повноваження та функції з охорони пам'яток, віднесені до двох напрямків діяльності виконавчих органів місцевого самоврядування, а саме: сфери будівництва та сфери гуманітарної політики (освіти, охорони здоров'я, культури, тощо).
Виходячи з цього, з урахуванням самоврядних повноважень місцевого самоврядування щодо визначення структури та штатної чисельності виконавчих органів місцевих рад та зважаючи на віднесення делегованих повноважень з питань охорони різних категорій пам'яток до двох напрямків діяльності виконавчих органів, статус органів охорони культурної спадщини в Сумській міській раді надано Департаменту забезпечення ресурсних платежів СМР (з управлінням архітектури та містобудування у його складі) та Відділу культури СМР, з відповідною фіксацією цього статусу та повноважень органу охорони в їх Положеннях.
Відповідач звернув увагу на те, що дійсно, окремий підрозділ, що виконує функції органу охорони культурної спадщини у структурі виконавчих органів Сумської міської ради не створювався. Проте, виконання функцій такого органу, передбачених частиною другою статті 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у відповідності до класифікацій пам'яток та наявності спеціалістів відповідного профілю, двома структурними підрозділами - Відділом культури та туризму Сумської міської ради та Департаментом забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради, що не може вважатись порушенням Закону.
З огляду на зазначене, СМР вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини, регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-ІІІ від 08.06.2000 (далі - Закон № 1805)
Відповідно до статті 3 Закону № 1805, державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України та спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
На виконання частини третьої статті 3 згаданого Закону, відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених місць України, утворюється місцевою радою за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону № 1805, до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить:
1) забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території;
2) подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України;
3) забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також надання інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та в історичних ареалах населених місць;
4) забезпечення дотримання режиму використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони;
5) забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження;
6) організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини;
7) надання висновків щодо відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках місцевого значення, історико-культурних заповідних територіях та в зонах їх охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини;
8) організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток місцевого значення та їх територій у разі виникнення загрози їх пошкодження або руйнування внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт;
9) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них;
10) надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління;
11) укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону;
12) забезпечення в установленому законодавством порядку виготовлення, встановлення та утримання охоронних дощок, охоронних знаків, інших інформаційних написів, позначок на пам'ятках або в межах їх територій;
13) підготовка пропозицій та проектів розпоряджень щодо проведення робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування об'єктів культурної спадщини, відповідного використання пам'яток та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади;
14) популяризація справи охорони культурної спадщини на відповідній території, організація науково-методичної, експозиційно-виставкової та видавничої діяльності у цій сфері;
15) виконання функції замовника, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування об'єктів культурної спадщини та інші заходи щодо охорони культурної спадщини;
16) підготовка пропозицій до програм соціально-економічного розвитку відповідної території і проектів місцевого бюджету та подання їх на розгляд відповідному органу виконавчої влади;
18) інформування органів охорони культурної спадщини вищого рівня про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування пам'яток, що знаходяться на їх території;
19) участь в організації підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників у сфері охорони культурної спадщини;
20) організація досліджень об'єктів культурної спадщини, які потребують рятівних робіт;
21) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону;
22) здійснення інших повноважень відповідно до закону.
Частиною третьою статті 6 Закону № 1805 передбачено, що відповідний виконавчий орган сільської, селищної, міської ради щорічно звітує перед центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини та громадськістю про стан збереження об'єктів культурної спадщини.
Міські голови призначають на посаду і звільняють з посади керівників відповідних органів охорони культурної спадщини за погодженням з органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону. (частина четверта статті 6)
Отже, за змістом вказаних норм, у разі включення міста до Списку історичних населених місць України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини у такому місті створюються за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
У цій справі судом встановлено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26.07.2001, місто Суми внесено до списку історичних населених місць України. У зв'язку з цим, спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини у складі виконавчих органів Сумської територіальної громади, має бути створений за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини і керівник такого органу має бути призначений за погодженням з органом охорони культурної спадщини вищого рівня.
В той же час, матеріалами справи підтверджено, що Відділ культури СМР та Департамент забезпечення ресурсних платежів СМР, які виконують функцію спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини, створювались без погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, їх керівники призначались без погодження з органом охорони культурної спадщини вищого рівня.
За таких обставин, суд робить висновок про обґрунтованість тверджень позивача щодо недотримання відповідачем вимог закону України «Про охорону культурної спадщини» в частині утворення спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини та, як наслідок, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Окружної прокуратури міста Суми до Сумської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Сумської міської ради щодо не утворення у складі виконавчих органів спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини.
Зобов'язати Сумську міську раду (40000, м. Суми, пл. Незалежності, 2, код 23823253) утворити у складі виконавчих органів спеціально уповноважений орган охорони культурної спадщини.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик