01 вересня 2025 року Справа № 480/2756/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2756/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просить (з урахуванням уточнених позовних вимог від 11.04.2025):
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 134350008465 від 13.02.2024 щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 27.07.1981 по 12.10.1981, період роботи 04.08.1983 по 25.05.1984, період роботи з 08.06.1990 по 17.10.1990, період роботи з 22.10.1990 по 15.06.1993 та з 16.06.1993 по 23.05.1994, період роботи з 12.10.1999 по 27.07.2001, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 27.07.1981 до 12.10.1981, період роботи 04.08.1983 до 25.05.1984, період роботи з 08.06.1990 до 17.10.1990, період роботи з 22.10.1990 до 15.06.1993 та з 16.06.1993 до 23.05.1994, період роботи з 12.10.1999 по 27.07.2001, записи щодо яких містяться у трудовій книжці.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 12.07.2023 року.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що досягнувши віку 60 років, маючи достатній (на переконання позивача) для призначення пенсії за віком, він - 06.02.2024 року звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України для оформлення пенсії за віком згідно положень ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заява про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, який своїм рішенням від 13.02.2024 №134350008465 відмовив у призначенні пенсії за віком на підставі відсутності неохідного страхового стажу роботи. Позивач не погоджується з даною відмовою, вважає її протиправною і просить відновити його право на належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по даній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву.
Представник Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у відзиві заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Свої доводи обгрунтовує тим, що спірні періоди роботи не зараховані до страхового та пільгового стажу відповідно до чинного законодавста України, а тому рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу є правомірним.
17.04.2025 ГУ ПФУ у Львівській області надало заперечення, в яких зауважило, що питання щодо призначення пенсії позивачу є дискресійними повноваженнями відповідача.
ГУ ПФУ в Сумській області у встановлений судом строк відзиву на позов не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив, тому у відповідності до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов кваліфікується судом як визнання позову.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач 06.02.2024 звернувся до головного управління з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV (далі - Закон № 1058) .
Дану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, який рішенням від 13.02.2024 № 134350008465 відмовив у призначенні пенсії.
Відповідно до оскаржувального рішення страховий стаж позивача становить - 29 роки 10 місяців 20 дні, вік заявника на дату звернення - 60 років 6 місяців 25 днів.
До страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 27.07.1981 до 12.10.1981, оскільки запис про звільнення не завірений печаткою;
- період роботи 04.08.1983 до 25.05.1984, оскільки відсутній номер та дата наказу на звільнення;
- період роботи з 08.06.1990 до 17.10.1990, оскільки виправлення дати рішення на зарахування (також зазначаємо, що неможливо зарахувати до страхового стажу зазначений період по акту опитування свідків, оскільки у свідків даний період роботи записаний з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок);
- період роботи з 22.10.1990 до 15.06.1993 та з 16.06.1993 до 23.05.1994, оскільки відсутні номери рішень на зарахування та звільнення (також зазначаємо, що неможливо зарахувати до страхового стажу зазначений період по акту опитування свідків, оскільки у свідків даний період роботи записаний з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок);
- період роботи з 12.10.1999 до 27.07.2001 враховано частково по індивідуальним відомостям про застраховану особу.
Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058 починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Також, ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства суд вбачає, що до набрання чинності Закону № 1058, а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
При цьому статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
З копії трудової книжки № НОМЕР_1 судом встановлено, що позивач працював:
- з 27.07.1981 до 12.10.1984 тимчасово на посаді старшого інженера-конструктора (запис 2,3);
- з 04.08.1983 до 25.06.1984 на посаді техника-технолога (запис 6,7);
- з 08.06.1990 до 17.10.1990 на посаді культорганізатора (запис 17,18);
- з 22.10.1990 до 16.06.1993 на посаді директора комерційної фірми "Говерла" (запис 19,20);
- з 16.06.1993 до 23.05.1994 на посаді заідувача відділом зовнішньоекономічної діяльності (запис 21,22);
- з 12.10.1999 до 27.07.2001 на посаді головного інженера (запис 30,31).
Суд звертає увагу, що на час заповнення трудової книжки в частині спірних періодів діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці та заробітньої плати від 09.07.1958 № 620, Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 № 412, та яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993) (далі Інструкція №162).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" .
Згідно положень пункту 1,13,18 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників та службовців" (із змінами, далі Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та службовців. При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації засвідчуються підписом керівника підприємстві, установі, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначають наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкція № 58).
Крім того, згідно з пункту 2.26 Інструкція № 58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, а саме виправлення в даті (відсутність дати чи номеру) наказу про прийняття на роботу або звільнення з роботи, відсутність підпису відповідальної особи, незавірення печаткою відповідного запису не може бути підставою для позбавлення конституційного права на призначення пенсії, при тому, що всі записи спірного періоду роботи позивача, належним чином оформлені в трудовій книжці.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
При цьому суд зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача.
Щодо дати призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 60 років (вік, з якого призначається пенсія відповідно до ч. 1 ст 26 Закону 1058-ІV) позивачу виповнилося 11.07.2023.
З заявою про призначення пенсії позивач звернувся 06.02.2024. Таким чином, суд визнає, що орган Пенсійного фонду має призначити пенсію позивачу у відповідності до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV саме, з 06.02.2024 - з дня звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію, а саме щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, суд констатує.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005№22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 11.10.2024 про призначення пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, це потягло за собою порушення його прав, так суд вважає наявними підстави покласти обов'язок щодо повторного розгляду заяви позивача саме на Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як визначений суб'єкт призначення.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії, яким у цьому випадку є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Щодо посилань представника Головного управління ПФУ у Львіській області у заперечннях про виключну компетенцію Пенсійного фонду України в питаннях пизначення та виплати пенсії, суд зазначає.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Разом з тим, враховуючи положення ч. 2ст. 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відтак у правовідносинах щодо призначення пенсійних виплат органи пенсійного фонду не наділені дискреційними повноваженнями, оскільки зобов'язані прийняти одне з рішень (про призначення пенсії або про відмову у призначенні), яке відповідає закону.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу з 06.02.2024 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону №1058-VI.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, керуючись основними засадами адміністративного судочинства, вимогами законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з ГУ ПФУ в Сумській області за рахунок його бюджетних асигнувань в рахунок повернення суму судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп., сплачених позивачем за подання позовної заяви (а.с.48)
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 134350008465 від 13.02.2024, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми,Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 27.07.1981 до 12.10.1981, період роботи 04.08.1983 до 25.06.1984, період роботи з 08.06.1990 до 17.10.1990, період роботи з 22.10.1990 до 15.06.1993, період роботи з 16.06.1993 до 23.05.1994, період роботи з 12.10.1999 до 27.07.2001, записи щодо яких містяться у трудовій книжці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми,Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 21108013) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 06.02.2024 року.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми,Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 21108013) суму сплаченого судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова