Справа № 420/14555/25
01 вересня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якого позивач просить:
визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеської області щодо не виплати ОСОБА_1 грошових коштів у вигляді недоотриманої пенсії в розмірі 631919 грн. 80 коп. протиправною;
стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у вигляді недоотриманої пенсії в розмірі 631919 грн 80 коп. (шістсот тридцять одна тисяча дев'ятсот дев'ятнадцять гривень 80 копійок) та у якості відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу державної влади, суму в розмірі 120000 грн 00 коп. (сто двадцять тисяч гривень 00 копійок).
Позовна заява обґрунтована тим, що на підставі рішень Одеського окружного адміністративного суду здійснено ряд перерахунків пенсії позивача, проте виникнувши, за результатами перерахунків, заборгованість позивачу протягом тривалого часу позивачу не виплачена. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та вважає, що такі дії завдали позивачу моральної шкоди.
Ухвалою суду від 14 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник зазначив, що погашення заборгованості, нарахованої на виконання рішення суду, здійснюватиметься в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. У зв'язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279 “Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги», починаючи з 1 квітня 2021 року асигнування з державного бюджету, які виділяються для забезпечення пенсійних виплат розподіляє та спрямовує на фінансування пенсій та інших виплат Пенсійний фонд України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовим пенсіонером Міністерства внутрішніх справ України, до червня 2019 року перебував на пенсійному обліку у Головному управлінні МВС України в Одеської області (в даній час Головне управління Національної поліції в Одеській області), а з червня 2019 року, відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ № 787 від 25 вересня 2018 року, у Державної установі «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», пенсійна справа № 764, та отримує військову пенсію через Головне управління пенсійного фонду України в Одеської області з 01 листопада 2008 року (пенсійна справа № 1503003553).
За підсумками розгляду справи № 420/2335/20, рішення за якою набуло чинності 09 лютого 2021 року, залишеному без змін після перегляду П'ятим апеляційним адміністративним судом, було зобов'язано ГУ ПФ провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року.
ГУ ПФ рішення суду виконав у частині перерахунку розміру пенсії, але, нарахував та досі не виплатив суму заборгованості в розмірі 15518, 15 грн, внаслідок чого, станом на 10 лютого 2021 року (набрання законної сили) у ГУ ПФ виник грошовий борг перед позивачем в розмірі 15518,15 гривень, якій він визнає, але не виплачує.
Крім того, за підсумками розгляду справи № 420/10331/21, рішення за якою набуло чинності 27 жовтня 2021 року після перегляду П'ятим апеляційним адміністративним судом, було зобов'язано ГУ ПФ провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 грудня 2019 року на підставі довідки ДП «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Одеській області» від 17 березня 2021 року №764/у, а також здійснити відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
ГУ ПФ рішення суду виконав у частині перерахунку розміру пенсії, але, нарахував та досі не виплатив суму заборгованості у розмірі 132 030, 87 грн, внаслідок чого, станом на 27 жовтня 2021 року (набрання законної сили судовим рішенням) у ГУ ПФ виник грошовий борг перед позивачем в розмірі 132 030, 87 грн, якій він сам розрахував та визнає, але не виплачує.
Крім того, за підсумками розгляду справи № 420/2518/22, рішення за якою набуло чинності 28 червня 2022 року, було зобов'язано ГУ ПФ здійснити з 01 грудня 2019 року та з 01 лютого 2022 року обчислення та виплату ОСОБА_1 пенсії, перерахованої з 01 грудня 2019 року та з 01 лютого 2022 року на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 17 березня 2021 року №764/у оформленої ДУ «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Одеській області», без обмеження її максимальним розміром (з урахуванням раніше проведених виплат).
ГУ ПФ рішення суду виконав в частині перерахунку розміру пенсії, але, нарахував та досі не виплатив суму заборгованості в розмірі 104084, 54 грн, внаслідок чого, станом на 28 червня 2022 року (набрання законної сили судовим рішенням) у ГУ ПФ виник грошовий борг перед позивачем в розмірі 104084,54 грн., якій він сам розрахував та визнає, але не виплачує.
Крім того, за підсумками розгляду справи № 420/1041/23, рішення за якою набрало законної сили 31 березня 2023 року, було зобов'язано ГУ ПФ здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2020 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
ГУ ПФ рішення суду виконав в частині перерахунку розміру пенсії, але, нарахував та досі не виплатив суму заборгованості в розмірі 267822,72 грн., внаслідок чого, станом на 31 березня 2023 року (набрання законної сили судовим рішенням) у ГУ ПФ виник грошовий борг перед позивачем в розмірі 267822,72 грн., якій він сам розрахував та визнає, але не виплачує.
Позивач вважає невиплату нарахованих йому сум пенсії протиправними та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 зазначав, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, слід зазначити, що органи Пенсійного фонду України фінансують вказані види пенсійних виплат за рахунок коштів Державного бюджету, реалізовуючи бюджетну програму КПКВК 2506020 «Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсії за різними пенсійними програмами» у межах виділених асигнувань.
Головним розпорядником коштів за цією програмою є Міністерство соціальної політики України, розпорядником нижчого рівня - Пенсійний фонд України.
Отже, виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Приписами статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Згідно з пунктами 1, 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду. Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Пунктом 3 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, визначено, що основними завданнями управління Фонду є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Отже, фактичне та у повному обсязі виконання судового рішення органом Пенсійного фонду України можливе за умови наявності відповідних бюджетних асигнувань на відповідні цілі за рахунок коштів Державного бюджету України.
Окремо суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.378 КАС України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року №4094-IX, який набирав чинності 19 грудня 2024 року, були, крім іншого, внесені зміні і до статті 378 КАС України.
Цим законом частину третю статтю 378 КАС України було доповнено абзацом другим такого змісту: «Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат».
Отже, починаючи з 19 грудня 2024 року частина 3 статті 378 КАС України встановлює додаткову самостійну підставу для зміни способу і порядку виконання судових рішень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг, а саме - невиконання суб'єктом владних повноважень такого судового рішення протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили, а також і встановлює конкретний спосіб виконання такого рішення - стягнення відповідних виплат з такого суб'єкта владних повноважень.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на наведене, суд вважає, що при розгляді позовних вимог позивача, які фактично зводяться до невиконання окремого судового рішення в іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконання судового рішення являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 580/3376/20, від 27.04.2021 у справі № 460/418/20, від 28.05.2021 у справі № 540/942/20, від 02.12.2021 у справі №808/1156/18.
З огляду на викладене незгода позивача з неналежним, неповним виконанням рішень Одеського окружного адміністративного суду по справах № 420/2335/20, № 420/10331/21, № 420/2518/22, № 420/1041/23 має вирішуватися шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді недоотриманої пенсії, за вказаними рішеннями, в розмірі 631919 грн 80 коп. в порядку ст. 378 КАС України, а не окремим позовом.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Щодо моральної шкоди
За приписами п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст.22 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно з ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім того, ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Суд звертає увагу на те, що для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року в справі №804/2252/14, від 20.02.2018 року у справі №818/1394/17.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, експертні висновки тощо.
Безспірно, порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають психологічне напруження, розчарування та незручності, негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, вагомості наслідків.
Саме тому, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Як вбачається з матеріалів справи, наявність моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що протиправні рішення відповідача призвели до порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, оскільки Позивач відчував моральні страждання, негативні переживання, стан постійної емоційної напруги, приниження честі та гідності, знижений і нестійкий настрій, погіршення стану здоров'я на цьому фоні, переживання стосовно реалізації права, яке встановлено на рівні Конституції України.
Суд вважає, що в даному випадку існування зазначених обставин не може безумовно вважатися завданням особі моральної шкоди. При цьому, зібраними у справі доказами неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між будь-якими моральними стражданнями позивача та фактом прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко
.