Справа № 420/20155/25
28 серпня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А. розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщені суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся з вищевказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач) №212750009030 від 02.06.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 22.08.1983 по 25.04.1984 року столяром на Скадовському РХОМ, з 30.03.1988 по 12.04.1988 року теслею кооперативу «Світанок», з 16.12.1991 по 17.02.1992 року водієм в кооперативі «Комплекс».
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Отже, за висновками позивача, відповідач протиправно відмовив позиву у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності періоду роботи у зоні відчуження. Також зазначає що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Відмова відповідача у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу та призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» порушує право позивача на соціальний захист та належне пенсійне забезпечення.
Ухвалою судді від 01.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач надав суду відзив у якому вимоги не визнав та зазначив, що правомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки згідно наданих документів позивача немає підстав для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зв'язку з відсутністю ненаданням документів на підтвердження такого права. Зокрема, згідно із довідкою №19-219 від 12.11.2018 архівного відділу Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації в наявних архівних документах ВАТ "Київенергобуд" (управління будівництва Чорнобильської АЕС) за 1987 рік містяться особові рахунки нарахування заробітної плати та наказ про прийняття на роботу №284 від 25.02.1987. Листом Департаменту соціального захисту населення Херсонської ОДА від 18.06.2019 та за №516-1/1803-6/6 від 05.05.2016 зазначено, що посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_1 , видано на підставі довідки головного виробничо - розпорядчого управління м. Вишгород Київської області про заробітну плату, у якій вказано населений пункт м. Чорнобиль, період роботи з 10.03.1987 по 16.03.1987 та заробітна плата 504 руб 89 коп. Довідка не містить реєстраційних даних та підстав її видачі, а довідка №122 взагалі не була надана. До страхового стажу позивача відповідачем не було зараховано наступні періоди:
з 22.08.1983 по 25.04.1984, оскільки дата та рік звільнення з роботи на наказ на звільнення містять виправлення;
з 30.03.1988 по 12.04.1988, оскільки в записах про прийняття та звільнення з роботи відсутнє посилання на наказ про прийняття та звільнення з роботи;
з 16.12.1991 по 17.02.1992, оскільки запис про звільнення з роботи завірено не читабельною печаткою.
У зв'язку з викладеним, відповідачем страховий стаж позивача був обчислений у кількості 16 років 05 місяців 06 днів, в тому числі за кордоном 06 років 08 місяців 03 дні.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем було прийнято рішення від 02.06.2025 №212750009030 про відмову у призначенні пенсії позивачу у відповідності до ст.55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку із відсутністю документів, які підтверджують роботу в зоні відчуження.
Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно посвідчення серії № НОМЕР_2 від 21.08.1995 року є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987р.
Позивач 26.05.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку згідно до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
При зверненні до Відповідача 1 мною до заяви було надано (скан-копії): - військовий квиток, військовий квиток, довідка про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 г., довідка про зміну назви організації, довідка про прийняття на роботу (навчання) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637;
Головним управлінням України в Запорізькій області, за принципом екстериторіальності, розглянуто документи додані до заяви про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку прийнято рішення про відмову від 02.06.2025 №212750009030
Згідно з вказаним рішенням, відсутні підстави для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку згідно Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи по ліквідації наслідків аварії ЧАЕС .
Також до страхового стажу позивача відповідачем не було зараховано наступні періоди:
- з 22.08.1983 по 25.04.1984, оскільки дата та рік звільнення з роботи на наказ на звільнення містять виправлення;
- з 30.03.1988 по 12.04.1988, оскільки в записах про прийняття та звільнення з роботи відсутнє посилання на наказ про прийняття та звільнення з роботи;
- з 16.12.1991 по 17.02.1992, оскільки запис про звільнення з роботи завірено не читабельною печаткою.
У зв'язку з викладеним, відповідачем страховий стаж позивача був обчислений у кількості 16 років 05 місяців 06 днів, в тому числі за кордоном 06 років 08 місяців 03 дні.
Вважаючи вказане рішення протиправним, , позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Статтею 9 вказаного Закону встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС- громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В свою чергу, пунктом 4 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорія 3 встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
У частині третій статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Так, за змістом вказаної статті призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, у часники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: - які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів -10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів -8 років; які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році -5 ть років.
Статтею 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" унормовано, що заява про призначення пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Водночас законодавець встановив перелік документів, що подаються до органу пенсійного фонду для призначення пенсії особі, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
Статтею 65 Закону № 796-XII встановлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 15 Закону № 796-XII підставами для визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення-органами місцевого самоврядування. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Отже, документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи є посвідчення " Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ".
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач має посвідчення категорії 2 серії НОМЕР_1 від 21.08.1995.
При цьому, відповідач посилається в оскаржуваному рішенні на те, що Листом Департаменту соціального захисту населення Херсонської ОДА від 18.06.2019 року (повторним) та за №516-1/1803-6/6 від 05.05.2016 року зазначено, що посвідчення категорії 2 НОМЕР_1 видано на підставі довідки головного виробничо-розподільчого управління м.Вишгород Київської обл. про заробітну плату у якій вказано населений пункт м.Чорнобиль період роботи з 01.03.1987 року по 16.03.1987р. виплачено за березень 1987р. заробітна плата -504 руб.89грн. з урахуванням коефіцієнту 3 згідно Постанови Ради міністрів УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986 року №207-7 Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, зайнятих на роботах пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганню забруднення навколишнього середовища.
Та згідно п.п.2 п.1 вказаної постанови встановлено, що оплата праці працівників, зайнятих на роботах в третій, другій и першій зонах небезпеки, виконується відповідно в 4-х-, трьох- та дворазовому розмірах, понад норми середнемісячної заробітної плати, виходячи із тарифної ставки (окладу), встановленої за основним місцем роботи.
З встановленого судом період роботи позивача по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС становить в 1987р. 16 днів, тоді як ст.55 ЗУ №796 вимагає не менш 14 днів для зниження віку на 8 років.
Відтак, посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС категорія 2 серія НОМЕР_1 від 21.08.1995 разом з Листом Департаменту соціального захисту населення Херсонської ОДА від 18.06.2019 року та довідкою Головного виробничо-розпорядчого управління м.Вишгород Київської області у сукупності є достатніми доказами дотримання позивачем визначеної в абзаці 3 п.1 ч.1 статті 55 Закону №796-XII умови для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку - робота не менш 14 днів в 2017 році.
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №212750009030 від 02.06.2025 року в частині відсутності права на зниження пенсійного віку та про відмову у призначенні пенсії позивачу не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання такого рішення протиправним та його скасування.
Щодо неврахування відповідачем періодів роботи в страховий стаж, то суд зазначає наступне.
Відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача такий період:
з 22.08.1983 по 25.04.1984, оскільки дата та рік звільнення з роботи та наказ на звільнення містять виправлення.
Суд погоджується з відповідачем, що запис у трудовій книжці серія НОМЕР_3 від 29.11.1982 під №7 містить грубі виправлення щодо року 1983 на 1984 та стерті число та місяць початку роботи вперше написані та поверх цих дат написано іншим кольором інші дати ніж первині, які неможливо розібрати, також внесені виправлення в дату наказу про звільнення, через що первинну дату наказу також неможливо встановити.
Також позивач не надав відповідачу довідку Скадовського РХОМ про період роботи у нього для врахування пенсійним органом.
У постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що « перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії».
Водночас матеріали справи не містять доказів того, що відповідач направляв відповідні запити для перевірки даних щодо роботи позивача у Скадовському РХОМ, а тому вимоги зобов'язати зарахувати цей період до стажу роботи є передчасними та не підлягають задоволенню.
Щодо періоду з 30.03.1988 по 12.04.1988, оскільки в записах про прийняття та звільнення з роботи відсутнє посилання на наказ про прийняття та звільнення з роботи; та з 16.12.1991 по 17.02.1992, оскільки запис про звільнення з роботи завірено не читабельною печаткою, то суд зазначає наступне.
Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Правова позиція стосовно того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Тобто, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Отже, трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
При цьому, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи викладене суд вважає, що дані періоди роботи повинні бути зараховані відповідачем до стажу роботи позивача.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, суд доходить висновку, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та частково задовольнити позов, а саме: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №212750009030 від 02.06.2025 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2025 року про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст.139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №212750009030 від 02.06.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2025 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_4 .
Відповідач: Головное управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158Б) код ЄДРПОУ 20490012.
Суддя Е.А.Іванов