01 вересня 2025 рокусправа № 380/8849/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , прийняте інспектором прикордонної служби 1 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю і відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) штаб-сержантом ОСОБА_2 від 05.04.2025 року (військова частина № НОМЕР_1 ).
-стягнути на користь громадянина України ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини № НОМЕР_1 завдану матеріальну та моральну шкоду у вигляді 100000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 05.04.2025 позивач, прямуючи у службове відрядження до м. Варшава (Республіка Польща), отримав відмову у перетині державного кордону з причини «не підтвердження мети поїздки». Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки він є заброньованим працівником ТОВ "Комптек Максі" і не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. На підтвердження мети поїздки та права на перетин кордону ним були надані всі необхідні документи, зокрема:
-Військово-обліковий документ з відміткою про бронювання.
-Витяг з наказу Міністерства економіки України про бронювання.
-Наказ про відрядження, запрошення на бізнес-заходи у Варшаві, довідки з місця роботи.
-Квитки на транспорт, підтвердження бронювання житла та страховий поліс.
Позивач стверджує, що його випадок регулюється пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ № 57 (далі - Правила №57), як особи, що не підлягає призову. На його думку, рішення відповідача є невмотивованим, не містить конкретних підстав для відмови та порушує його конституційне право на свободу пересування. Внаслідок протиправних дій Відповідача позивач зазнав матеріальних збитків (вартість квитків, проживання) та моральної шкоди. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 09.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву(вх.№43579 від 26.05.2025) у якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що для перетину кордону заброньованими особами у відрядження застосовується пункт 2-14 Правил №57, який вимагає підтвердження мети поїздки. Ключовим аргументом відповідача є те, що підтвердження мети встановлюється в процесі безпосереднього опитування особи, а не лише на підставі документів. Відповідач стверджує, що позивач плутався у своїх свідченнях під час прикордонного контролю, що й стало причиною для сумнівів у дійсній меті поїздки. На думку відповідача, рішення є обґрунтованим, а вимоги про відшкодування шкоди - безпідставними та надмірними. Просить відмовити у задоволенні позову.
Від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх.№51631 від 23.06.2025) у якому підтримує позовні вимоги.
Всебічно дослідивши та об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, суд встановив таке.
Позивач з 01 липня 2024 року виконує обов'язки директора товариства з обмеженою відповідальністю “Комптек Максі».
04 квітня 2025 року позивач на підставі наказу про відрядження за кордон до Республіки Польщі від 04 квітня 2025 року № 2/к/тм відбув у службове відрядження до м. Варшава, Республіка Польща з метою участі у перемовинах та відвідуванні Warsaw AI Breakfast, vol.27, який відбувався 8 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща) та DATA & AI WARSAW TECH SUMMIT 2025, який відбувався 9-10 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща) та Warsaw AI Breakfast, vol.27, який відбувався 8 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща).
В обґрунтування мети поїздки надав наступні документи:
- Військово-обліковий документ, номер в реєстрі Оберіг №201020210640554800054, сформований 05.04.2024 р, з підтвердженням наявності бронювання.
- Витяг щодо результату бронювання за заявою № 20250328-864378 про бронювання позивача у термін до 27.03.2026 року.
- Наказ про відрядження за кордон до Республіки Польщі позивача від 03.04.2025 року за № 2/к/тм яким направлено позивача у службове відрядження до м. Варшава (Республіка Польща) з 04.04.2025 до 12.04.2025 року.
- Довідка №2025-04-03 від 03.04.2025 року про підтвердження перебування позивача на посаді заступника директора з 01.02.2025 року та на посаді директора в ТОВ “Комптек Максі» станом на теперішній час.
- Довідка №2025-04-03-1 від 03.04.2025 року про підтвердження перебування у трудових відносинах позивача і ТОВ “Комптек Максі», що підтверджує перебування позивача на посаді директора на теперішній час.
- Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з інформацією про ТОВ “Комптек Максі» (Код ЄДРПОУ 45471283), що засвідчує перебування позивача на посаді керівника (директора) з 12.03.2025 року.- Форми ОК-5, ОК-7 від 04.04.2025 року, яка підтверджує нарахування заробітної плати та сплати податків позивачем у ТОВ “Комптек Максі».
- Скріншоти з електронної пошти, які підтверджують запрошення на та Warsaw AI Breakfast, vol.27, який відбувався 8 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща) та DATA & AI WARSAW TECH SUMMIT 2025, який відбувався 9-10 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща) та Warsaw AI Breakfast, vol.27, який відбувався 8 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща).
- Посадковий документ Львів - Рава Руська (АТ “Укрзалізниця») №D77B4810 E47A81E8-0001 від 04.04.2025 року вартістю 133,51 грн.- Посадковий документ Рава Руська - Варшава Всходня (АТ “Укрзалізниця») №EAFB480B-9682D8C3-0001 від 04.04.2025 року вартістю 2090.88 грн. (повернути квиток взагалі неможливо, одразу після зняття з потягу позивач звернувся з письмовою заявою в касу АТ “Укрзалізниця»), на що було отримано усну відмову (звернення додається).
- Посадковий документ Варшава-Перемишль (Flixbus).
- Посадковий документ Перемишль-Київ (АТ “Укрзалізниця») №64FB480F-F8CCE704 0001 від 03.04.2025 року.- скріншоти з електронної пошти, з підтвердженням бронювання хостелу «Warsaw Wola» у період з 05.04.2025 року до 11.04.2025 року.
- Електронний договір комплексного страхування подорожуючих закордон № 244263, укладений з ПАТ “Страхова компанія “Респект» від 03.04.2025 року на суму 154,00 грн.
Рішенням від 05 квітня 2025 року прийняте інспектором прикордонної служби 1 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю і відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) штаб-сержантом ОСОБА_2 . Відповідно до якого відмовлено у виїзді з України позивачу з причини не підтвердження мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Не погоджуючись із вказаним рішенням про відмову в перетині державного кордону України, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тобто судовий контроль за реалізацією суб'єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.
Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон № 1710, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частиною першою статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710).
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон № 3857, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Приписами статті 2 Закону № 3857 передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Частиною першою статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною першою статті 6 Закону № 3857, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 02 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389).
Відповідно до статті 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону № 389, серед іншого, зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - також Указ № 64/2022) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжена.
Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України видав указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану.
Своєю чергою, указаний правовий режим на підставі Закону № 389 є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів
Тобто повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389.
Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону № 389, а саме:
- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.
- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров'я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
Тобто наведені приписи статті 20 Закону № 389 дозволяють дійти висновків про те, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав, своєю чергою, характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану.
Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389.
Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, який виданий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
За змістом пункту 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, зокрема паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону, крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджувальні документи.
Відповідно до пункту 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
За приписами пункту 2-14 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.
Отже, за змістом пункту 2-14 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану керівники державних унітарних підприємств та їх заступники мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.
Звідси, з урахуванням положень пункту 2-14 Правил № 57 документами, які дають керівникам державних унітарних підприємств та їх заступникам право перетинати державний кордон України у разі введення в Україні воєнного стану, є, окрім паспорта громадянина України для виїзду за кордон, також документи, що підтверджують факт службового відрядження.
Суд встановив, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був виконувачем обов'язків керівника ТОВ «Комптек Максі» з метою участі у перемовинах та відвідуванні Warsaw AI Breakfast, vol.27, який відбувався 8 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща) та DATA & AI WARSAW TECH SUMMIT 2025, який відбувався 9-10 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща) та Warsaw AI Breakfast, vol.27, який відбувався 8 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща).
На підтвердження цих обставин позивач під час проходження прикордонного контролю, серед інших документів, зокрема й паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надав такі документи:
- Військово-обліковий документ, номер в реєстрі Оберіг №201020210640554800054, сформований 05.04.2024 р, з підтвердженням наявності бронювання.
- Витяг щодо результату бронювання за заявою № 20250328-864378 про бронювання позивача у термін до 27.03.2026 року.
- Наказ про відрядження за кордон до Республіки Польщі позивача від 03.04.2025 року за № 2/к/тм яким направлено позивача у службове відрядження до м. Варшава (Республіка Польща) з 04.04.2025 до 12.04.2025 року.
- Довідка №2025-04-03 від 03.04.2025 року про підтвердження перебування позивача на посаді заступника директора з 01.02.2025 року та на посаді директора в ТОВ “Комптек Максі» станом на теперішній час.
- Довідка №2025-04-03-1 від 03.04.2025 року про підтвердження перебування у трудових відносинах позивача і ТОВ “Комптек Максі», що підтверджує перебування позивача на посаді директора на теперішній час.
- Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з інформацією про ТОВ “Комптек Максі» (Код ЄДРПОУ 45471283), що засвідчує перебування позивача на посаді керівника (директора) з 12.03.2025 року.
- Форми ОК-5, ОК-7 від 04.04.2025 року, яка підтверджує нарахування заробітної плати та сплати податків позивачем у ТОВ “Комптек Максі».
- Скріншоти з електронної пошти, які підтверджують запрошення на та Warsaw AI Breakfast, vol.27, який відбувався 8 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща) та DATA & AI WARSAW TECH SUMMIT 2025, який відбувався 9-10 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща) та Warsaw AI Breakfast, vol.27, який відбувався 8 квітня 2025 року у м. Варшаві (Республіка Польща).
- Посадковий документ Львів - Рава Руська (АТ “Укрзалізниця») №D77B4810 E47A81E8-0001 від 04.04.2025 року вартістю 133,51 грн.
- Посадковий документ Рава Руська - Варшава Всходня (АТ “Укрзалізниця») №EAFB480B-9682D8C3-0001 від 04.04.2025 року вартістю 2090.88 грн. (повернути квиток взагалі неможливо, одразу після зняття з потягу позивач звернувся з письмовою заявою в касу АТ “Укрзалізниця»), на що було отримано усну відмову (звернення додається).
- Посадковий документ Варшава-Перемишль (Flixbus).- Посадковий документ Перемишль-Київ (АТ “Укрзалізниця») №64FB480F-F8CCE704 0001 від 03.04.2025 року.- скріншоти з електронної пошти, з підтвердженням бронювання хостелу a&o Warsaw Wola у період з 05.04.2025 року до 11.04.2025 року.
- Електронний договір комплексного страхування подорожуючих закордон № 244263, укладений з ПАТ “Страхова компанія “Респект» від 03.04.2025 року на суму 154,00 грн.
Отже, з наведеного вище слідує, що позивач виконав вимоги пункту 2-14 Правил № 57 та під час проходження прикордонного контролю надав усі необхідні документи на підтвердження наявності правових підстав для виїзду з України, а саме з метою службового відрядження як виконувача обов'язків керівника державного підприємства.
Водночас, суд критично оцінює доводи відповідача щодо відмови в перетинанні державного кордону, оскільки позивачем не надано на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил № 57.
У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його ухвалення (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його ухвалення.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови ухвалення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів ухвалених рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).
Повертаючись до обставин у цій справі, суд зазначає, що в оскарженому рішенні відповідач не зазначив, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв'язку з чим йому було відмовлено в перетинанні державного кордону.
Не вказав відповідач і про те, чому наданий позивачем перелік документів не підтверджував правову підставу його виїзду за кордон в умовах воєнного стану, прямо передбачену пунктом 2-14 Правил № 57.
Жодних недоліків у поданих позивачем документах відповідач не знайшов, що підтверджується спірним рішенням.
Тож оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість належної реалізації конституційного права позивача на перетин державного кордону України в умовах воєнного стану.
За змістом абзаців першого, другого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Жодних доказів на підтвердження правомірності свого рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України відповідач як суб'єкт владних повноважень не подав.
Ураховуючи вищевикладене, суд констатує, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям правомірного рішення суб'єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, тому його належить визнати протиправним та скасувати.
Щодо стягнення на користь громадянина України ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 завдану матеріальну та моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн, суд зазначає таке.
Основним документом, скрізь призму якого суди застосовують інші закони, є Конвенція про захист прав людини та інших основоположних свобод (Рим 1950 рік), оскільки майже в кожному рішенні Європейського суду з прав людини, в якому держава-учасниця визнається порушником Конвенції, має місце тлумачення поняття відшкодування моральної шкоди (сатисфакція). А також Загальна декларація прав людини 1948р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966р.
Нормами Конституції України безпосередньо передбачено право на відшкодування моральної шкоди: стаття 32 - завданої збиранням, зберіганням, використанням і поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім'ї; стаття 56- завдана громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень; стаття 152 - завданої фізичним і юридичним особам актами і діями, які визнані Конституційним Судом неконституційними.
Частиною 1 статті 23 Цивільного Кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини 2 статті 23 Цивільного Кодексу України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода якщо інше не встановлено законом, відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб, згідно з частиною 3 статті 23 Цивільного Кодексу України.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1173 Цивільного Кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Легальної дефініції моральної шкоди немає. Це пов'язано з неможливістю чіткого визначення такого оціночного поняття, що справедливо визнається багатьма вченими, тому в статті 23 Цивільного Кодексу України законодавець визначив лише способи прояву такої шкоди.
При цьому будь-яке легальне визначення є неповним, оскільки неможливо виділити в понятті універсальні, визначальні, родові риси, які були б характерними для нього в цілому. Разом з тим неможливо прирівняти переживання і страждання, оскільки страждання - це відчуття фізичного болю, глибоких душевних мук, а не будь-яка негативна емоція, отже складність оцінки при відшкодування моральної шкоди у тому, що ці прояви не ззовні, а у психіці позивача.
Право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
Загальноприйняті підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
Так, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій.
Як зазначив Верховний Суд: «Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні чи психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого».
Крім того, суд встановлює розмір відшкодування. Власне, завдання потерпілого або його представника полягає в переконанні суду в необхідності та доцільності відшкодування моральної шкоди.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено: в чому полягає ця шкода; якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно; якими доказами вона підтверджується.
Тобто позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов'язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових : підтвердження факту заподіяної шкоди правам позивача саме внаслідок протиправного дій (бездіяльності) відповідача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та його вини.
Судом встановлено, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв'язку з протиправними діями відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.
Окрім вищезазначеного, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача по справі або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача, які у розумінні статті 23 Цивільного Кодексу України є підставою щодо відшкодування моральної шкоди. Саме по собі твердження позивача про заподіяння йому шкоди не є підставою для стягнення з державного бюджету на його користь моральної шкоди, оскільки позивач має довести, а суд оцінити розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 04.07.2019 у справі № 823/628/17, від 03.09.2020 у справі № 520/3061/19.
Відтак, суд висновує про необґрунтованість позовної вимоги у частині стягнення моральної шкоди.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди, суд зазначає, що позивачем не надано детального розрахунку понесених матеріальних витрат, не вказано чи повернуто кошти та у якому розмірі за посадковий документ Перемишль-Київ (АТ “Укрзалізниця») №64FB480F-F8CCE704 0001 від 03.04.2025 року з датою виїзду 11.04.2025 о 23:55 у сумі 1670,75 грн.
Щодо понесених витрат на проживання, суд зазначає, що позивачем не надано доказів оплати такого проживання та/чи повернення коштів чи частини коштів.
Наявність документів викладених іноземною мовою, не є підтвердженням оплати послуг.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що з метою здійснення службового відрядження, яке було зірвано через протиправну відмову у перетині кордону, позивач поніс прямі фінансові витрати, що підтверджується доданими до позовної заяви документами:
-Посадковий документ Львів - Рава Руська (АТ “Укрзалізниця») №D77B4810E47A81E8-0001 від 04.04.2025 вартістю 133,51 грн.
-Посадковий документ Рава Руська - Варшава Всходня (АТ “Укрзалізниця») №EAFB480B-9682D8C3-0001 від 04.04.2025 вартістю 2090,88 грн. Позивач зазначив, і це не було спростовано Відповідачем, що повернути кошти за цей квиток було неможливо.
-Електронний договір комплексного страхування подорожуючих за кордон № 244263 від 03.04.2025 на суму 154,00 грн.
Загальна сума документально підтверджених та безпосередньо пов'язаних із зірваною поїздкою витрат становить: 133,51+2090,88+154,00=2378,39 грн.
Між протиправним рішенням відповідача про відмову у перетині кордону та матеріальними збитками позивача у вигляді вартості невикористаних квитків та страхового поліса існує прямий та безпосередній причинно-наслідковий зв'язок, оскільки саме це рішення унеможливило поїздку та призвело до втрати коштів.
Враховуючи, вищевикладене суд висновує, що доведений розмір шкоди становить 2378,39 грн, позовна вимога про стягнення 2 400,00 грн підлягає задоволенню у сумі 2378,39 грн.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд висновує про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 139 Кас України на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 1972,40 грн.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
1.Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )( адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним і скасування рішення - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 , прийняте інспектором прикордонної служби 1 категорії 1 групи інспекторів прикордонного контролю і відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) штаб-сержантом ОСОБА_2 від 05.04.2025 року (військова частина № НОМЕР_1 ).
3.У задоволені решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 )(ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) завдану матеріальну шкоду у сумі 2378 (дві тисячі триста сімдесят вісім) грн. 39 коп.
5.Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 )(ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 1972 (одна тисяча дев'ятсот сімдесят дві) грн 40 коп. сплаченого судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна