01 вересня 2025 року справа №320/18772/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у відмові провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно не здійснив обчислення та не виплатив ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум. Вважає таку бездіяльність неправомірною та необґрунтованою, а тому просить позов задовольнити повністю.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/18772/25 передана до розгляду судді Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позову шляхом надання до суду клопотання про поновлення строку звернення до суду з належними доказами на підтвердження поважності пропуску, з урахуванням правової позиції суду.
Позивачем подано до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Судом встановлено, що пропущений позивачем строк звернення до суду з цією позовною заявою підлягає поновленню.
Таким чином, недоліки позову, встановлені ухвалою суду від 17.04.2025, були усунуті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/18772/25 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач перебуває на пенсії за віком з 03 червня 2002 року. Є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.12.1992 року (категорія 2).
У період з 28.10.1986 по 28.11.1986 позивач офіційно працював у зоні відчуження на посаді водія та здійснював перевезення людей з м. Прип'ять.
Станом на день звернення його пенсія становить 6983 грн 65 коп.
07 березня 2025 року позивач направив до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області звернення з відповідними вимогами.
Листом від 25.03.2025 року відповідач повідомив, що пенсія позивача нарахована на підставі документів, які містяться у матеріалах пенсійної справи, та відповідно до чинного законодавства.
Позивач вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у відмові провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон №1058-ІV) передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України і, складається, в тому числі, з цього закону і Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі-Закон №796-XII).
Згідно із статтею 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним, до категорій, 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) осіб, які підпадають під його дію.
Відповідно до ч.2 ст.56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком №1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Положеннями частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
У зв'язку із набранням чинності 11.10.2017 Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" виключено частину 1 статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а частину 2 цієї ж статті викладено в такій редакції: "Для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Розмір, дата та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини".
Тобто, починаючи з 11.10.2017 підвищується розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством до дня її призначення в порядку, передбаченому частиною 2 ст.42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до частини 1 статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (в редакції, чинній до 01.01.2008 року), особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 №107-VI зазначене положення було змінено, і для осіб категорії 2 передбачався розмір додаткової пенсії у 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Разом з тим, підпункт 13 пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI, яким внесено такі зміни, визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008. З набуттям чинності вказаним рішенням поновлено дію редакції статті 51 Закону №796-XII, згідно з якою щомісячна додаткова пенсія для осіб категорії 2 призначається у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Надалі, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76-VIII текст статті 51 викладено у новій редакції, якою встановлено, що розміри та порядок виплати визначає Кабінет Міністрів України. Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2015 року, а отже, лише з цього часу положення статті 51 Закону №796-XII втратили попереднє змістовне наповнення.
Крім того, Законом України від 31.07.2014 №1622-VII було встановлено, що з 02.08.2014 норми і положення статті 51 застосовуються у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, виходячи з фінансових ресурсів бюджетів.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17, згідно з якою у період до 02.08.2014 особам категорії 2 має виплачуватися додаткова пенсія у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, у періоди:
з 12.01.2005 по 31.12.2007,
з 22.05.2008 по 22.07.2011,
з 01.01.2014 по 02.08.2014
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області було зобов'язане нараховувати та виплачувати позивачу додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону №796-XII, що ним зроблено не було.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право на перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.
Так, стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У справі Сук проти України (заява №10972/05) ЄСПЛ зазначає, що поняття майно в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися майновими правами і, відповідно, майном у розумінні цього положення. Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні зміни законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх паданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункти 22, 23).
Якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (пункт 41 справи ЄСПЛ Пічкур проти України, заява №10441/06 ).
Таким чином, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовляти у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
З юридичною природою соціальних виплат, в тому числі пенсій, пов'язані також принцип захисту законних очікувань та принцип правової визначеності, які є елементами правової держави та передбаченого частиною 1 статті 8 Конституції України принципу верховенства права.
Так, ЄСПЛ у своєму рішенні Суханов та Ільченко проти України (заява №68385/10 та №71378/10) у пункті 35 зазначив, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.
Щодо принципу правової визначеності ЄСПЛ у справі Брумареску проти Румунії (заява № 28342/95) вказав, що цей принцип є складовою верховенства права (п. 61) та у справі Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови (заява №45701/99) зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, яка полягає у відмові провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ч.1 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за періоди: з 12 січня 2005 року по 31 грудня 2007 року; з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року; з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року, з урахуванням виплачених сум.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.