29 серпня 2025 року Київ справа №320/48867/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з обмеженням її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати з 09.03.2023 пенсію ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром та здійснити виплату в повному обсязі з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262). Проте, відповідач при перерахунку його пенсії на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі №320/19315/23 обмежив пенсію максимальним розміром, що на його думку, є протиправним, оскільки такі обмеження до його пенсії не застосовуються.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2024 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 у справі №320/8527/24 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку з 01.01.2016 пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» виходячи з розрахунку 70 % відповідних сум грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) перерахувати з 01.01.2016 пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» виходячи з розрахунку 77 % відповідних сум грошового забезпечення та здійснити її виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) перерахунку пенсії з 09.03.2023 в розмірах, визначених у довідці про розмір грошового забезпечення №6731 від 05.05.2023, виданої Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по місту Києву», в розмірі 77 % суми грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) провести з 09.03.2023 перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного у довідці №6731 від 05.05.2023, виданої Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по місту Києву», у розмірі 77 % суми грошового забезпечення та здійснити її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16).
На виконання цього рішення суду, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено перерахунок пенсії позивача.
При цьому, відповідачем при здійсненні перерахунку пенсію позивача було обмежено максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимального розміру.
Листом Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 23.09.2024 №37193-39249/Б-02/8-2600/24 позивачу повідомлено, що пенсія після виконання рішення суду з 09.03.2023 визначається з урахуванням обмеження максимального розміру відповідно до ст. 43 Закону, оскільки перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи свої права щодо обмеження пенсії максимальним розміром порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262, відповідно до якого законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру пенсії позивача при перерахунку пенсії на підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі №320/19315/23, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
У зв'язку з цим, суд вважає, що відповідач протиправно застосував обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 09.03.2023.
Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії саме з 09.03.2023.
Крім того, порушені права позивача підлягають захисту також шляхом зобов'язання відповідача здійснити з 09.03.2023 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, що не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов'язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.
Як встановлено судом, відповідно до ордеру про надання правничої допомоги між адвокатом Балацьким Ігорем Володимировичем та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги №30-09-24/ф1 від 30.09.2024.
При цьому позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати в тому числі на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Суд встановив, що між ОСОБА_1 і Адвокатським об'єднанням «ЯР.ВАЛ ГРУП» укладено договір про надання правничої допомоги № 30-09-24/ф1 від 30.09.2024 (далі Договір).
Однак, суду не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, відсутня квитанція, відповідно до якої клієнт сплатив адвокату грошові кошти на заявлену позивачем вимогу за надання правничої допомоги у цій справі, у розмірі 25 000 ,00 грн.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, з аналізу статті 134 КАС України, випливає, що, крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в тому числі неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині п'ятій цієї статті. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Відповідно до частин дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий, що передбачено у статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин суд зазначає, що ця справа згідно з положеннями статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.
Так, предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Також суд враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в тому числі й Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці цього адміністративного позову.
Окрім того, відповідно до частини шостої статті 12 КАС України справи про оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг відносяться до справ незначної складності.
Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи, а заявлена до відшкодування сума витрат на її підготовку у розмірі 25 000,00 грн є значно завищеною.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477- IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.
Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі №580/3392/20.
Таким чином, враховуючи відсутність аргументів й заперечень відповідача щодо неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, співмірність зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку, що клопотання позивача підлягає задоволенню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на корить ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1211,20 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1211,20 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 з обмеженням її максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) без обмеження її максимальним розміром та здійснити виплату в повному обсязі з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 09.03.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368; адреса: вул. Бульварно - Кудрявська, 16, м. Київ, 04053).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.