01 вересня 2025 року № 320/48548/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 21 березня 2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її максимальним розміром з 21 березня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Вказує, що відповідач обмежив його пенсію десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність. Наголошує, що має право на отримання пенсійних виплат без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, оскільки 20 березня 2024 року Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08 липня 2011 року зі змінами, що поширює свою дію на припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII зі змінами. Позивач вважає такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними, та такими, що порушують його права.
25 жовтня 2024 року Київським окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Сторони повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідачем надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.
Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що відповідно до статті 67 Закону №796-XII максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Таким чином, розмір пенсії позивача відповідає вимогам чинного законодавства. На підставі викладеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, як отримувач пенсії по інвалідності відповідно до Закону №796-XII.
Пенсія по інвалідності (в розмірі відшкодування фактичних збитків) призначена з 1993 року. Ступінь втрати працездатності - 80%. Основний розмір пенсії від середнього заробітку станом на 2024 рік становить 107188 гривень 45 копійок. Розмір пенсії з надбавками станом на 2024 рік становить 99690 гривень 73 копійки. Розмір пенсії до виплати станом на 2024 рік становить 35415 гривень 00 копійок.
В травні 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 30 травня 2024 року №32453-21122/Р-02/8-2600/24 за результатом розгляду заяви позивача повідомлено про відсутність підстав для виплати пенсії без обмеження максимальним розміром. Зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» позивачу з 01 березня 2024 року здійснено осучаснення раніше призначеної пенсії.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08 липня 2011 року (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
За змістом статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії […], призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», […], «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI внесено зміни, зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме: частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з першим реченням частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», було передбачено, що максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №580/492/19, від 22 грудня 2022 року у справі №440/608/19, від 26 грудня 2022 року у справі №280/5502/19.
Водночас 20 березня 2024 року Конституційний Суд України прийняв рішення №2-р(II)/2024, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII зі змінами.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У рішенні від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024 Конституційний Суд України дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону №3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відтак, з 20 березня 2024 року - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від №2-р(II)/2024 стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність; цей а також припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, визнано неконституційними.
Зважаючи на вказане, у відповідача відсутні правові підстави для обмеження пенсії позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність), враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024.
Втім, вирішуючи питання щодо початку дії вказаного рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 у справі № 580/7744/23 дійшов висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI із змінами, що поширює свою дію на Закон із змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII із змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Так, у пункті 2 резолютивної частини рішення № 2-р(II)/2024, зазначено, що означені приписи Закону №3668-VI та Закону № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII).
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону № 2136-VIII, процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент).
Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту, акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.
Таким чином, визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а «нова» норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків.
Отже, правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення останнім відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Відтак, порушене право підлягає судовому захисту у спосіб, визначений позивачем.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи в частині стягнення судового збору не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 (п'ятнадцяти тисяч) гривень, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно частини першої, четвертої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представником позивача долучено до матеріалів адміністративного позову: копію договору про надання правничої допомоги від 03 липня 2024 року №07/24, копію квитанції про оплату правничої допомоги від 17 липня 2024 на суму 15000 гривень, копію додатку до договору від 03 липня 2024 року №07/24 (калькуляція вартості послуг), копію акту приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правничої допомоги від 03 липня 2024 року №07/24, копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва на заняття адвокатською діяльністю.
Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 КАС України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Суд зазначає, що при визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited " суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою, суд зазначає, що підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Також суд враховує, що дана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Відтак, враховуючи вищенаведені норми КАС України, суд відносить дану справу до категорії незначної складності.
Позивачем не надано доказів, на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру, що заявлена до стягнення з відповідача є не співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а тому, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2000 гривень.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку розміру пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром з 21 березня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без обмеження її максимальним розміром з 21 березня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 2000 (дві тисячі гривень) 00 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 1 вересня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.