01 вересня 2025 року Київ № 640/14555/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві заяву ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №640/14555/22 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено повністю. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Отже, Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі №640/14555/22 набрало законної сили 01 липня 2025 року.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02.07.2025 передано заяву позивача в порядку ст. 383 КАС України про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, в якому просить:
- визнати протиправним дії Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України при виконанні рішення суду щодо не повного виконання рішення Київського окружного адміністративного суду у Справі №640/14555/22 від 11 березня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України;
- зобов'язати Головний військово-медичний клінічний центр (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню виконанню рішення Київського окружного адміністративного суду у Справі №640/14555/22 від 11 березня 2024 року за позовом ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України про зобов'язання нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у період з 01.01.2008 по 10.12.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2008 по 28.02.2018 - базовий місяць січень 2008 року, з 01.03.2018 по 10.12.2019 - базовий місяць березень 2018 року відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з врахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головний військово-медичний клінічний центр (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену індексацію грошового забезпечення відповідно до абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 за період з 01.03.2018 року по 10.12.2019 року у фіксованому розмірі (в розмірі 95121,49 грн.) з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Згідно матеріалів справи, відомості про відкрите виконавче провадження відсутні, виконавчі листи у справі №640/14555/22 станом на дату розгляду даної заяви позивачем не отримувались.
Судом перевірено на відповідність вимогам статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подану заяву та встановлено, що вона не відповідає визначеним вимогам з огляду на таке.
Згідно з частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі “Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі “Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення “Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах “Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, “Ромашов проти України» від 27.07.2004, “Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі “Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі “Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України “Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України “Про виконавче провадження»).
При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України “Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Вказаний порядок встановлений ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження», зокрема в частині 1 цієї статті зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Частиною 2 статті 63 Закону України “Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з частино 3 статті 63 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною 2 цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду врегульований статтею 383 КАС України.
Відповідно до пункту 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до положень пунктів 7, 8 частини 2 статті 383 КАС України заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.
Отже, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а та від 27.06.2019 у справі №807/220/18, аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05.07.2021 у справі №260/636/19, від 18.12.2020 у справі №200/5793/20-а).
Тобто, при здійсненні судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 383 КАС України, обов'язково підлягають з'ясуванню обставини виконання судового рішення в примусовому порядку, а не обставини невиконання, або неналежного виконання відповідачем судового рішення в добровільному порядку.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 09.12.2021 у справі №9901/235/20 визначено, що перед тим як подати заяву у порядку статті 383 КАС України, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення, в тому числі і в примусовому порядку, не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання рішення в примусовому порядку.
Таким чином, суд зазначає, що примусовий порядок виконання рішення ще не розпочатий, дії відповідача щодо невиконання рішення, у разі їх наявності, мають бути перевірені відповідним органом Державної виконавчої служби, та без надання належної оцінки відповідним органом, суд не може стверджувати, що встановлені законом заходи примусового виконання рішення суду наразі є вичерпаними.
Відтак, станом на день подання позивачем заяви, що розглядається, судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату.
Окрім цього, відповідно до пункту 9 частини 2 статті 383 КАС України у заяві зазначається документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви.
У свою чергу, як визначено в статті 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до вимог статті 2 вказаного Закону, платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» врегульовано, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
При цьому, подана у даній справі заява, в порядку статті 383 КАС України, до передбаченого частиною 2 статті 3 Закону «Про судовий збір» вичерпного переліку заяв, за подання яких судовий збір не справляється, не відноситься.
З системного аналізу викладених положень, слідує, що на позивача покладено обов'язок сплати судового збору за подання відповідної заяви до суду як процесуальним законодавством, так і Законом України «Про судовий збір».
Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у позивача, закріплених у статті 5 Закону «Про судовий збір», пільг позивач не надав.
Отже, позивачем, в порушення вимог пункту 9 частини 2 статті 383 КАС України, документа про сплату судового збору не надано, підстав для звільнення його від сплати судового збору не зазначено.
Відповідно до частини 5 статті 383 КАС України у разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
З огляду на викладене, заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у справі №640/14555/22 не відповідає вимогам КАС України та є передчасною, а тому підлягає поверненню заявнику.
Суд вважає за необхідне роз'яснити, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до суду у порядку, встановленому законом, після усунення вказаних вище недоліків у спосіб належного оформлення заяви (зокрема, з дотриманням вимог пунктів 7, 8, 9 частини другої статті 383 КАС України).
На підставі викладеного та керуючись статті 243, 248, 383 КАС України суд,-
Заяву ОСОБА_1 в порядку статті 383 КАС України в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного військово-медичного клінічного центру (Центральний клінічний госпіталь) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - повернути заявнику.
Роз'яснити заявнику, що повернення заяви не позбавляє права повторного звернення до суду у порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Парненко В.С.