28 серпня 2025 року справа №320/61822/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до ОСОБА_1 статусу внутрішньо переміщеної особи та щодо зобов'язання його проходити кожні три або шість місяців ідентифікацію в Акціонерному товаристві "Ощадбанк", або в органах Пенсійного фонду України, адже відносно ОСОБА_1 рішенням уповноваженого державного органу, а саме Управлінням соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації 04.09.2023 відповідно до пункту 1статті 12 Закону України "Про забезпечення прав свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2024 №1706-7 прийнято рішення про скасування дії його довідки №3005-20231 від 25.09.2018 про взяття ОСОБА_1 на облік як внутрішньо переміщеної особи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нараховувати і виплачувати ОСОБА_1 з 04.09.2023 пенсію за вислугу років на загальних підставах без будь-яких обмежень, встановлених для внутрішньо переміщених осіб;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в наслідок допущення ним відносно ОСОБА_1 моральної шкоди;
- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 гривень у відшкодування йому моральної шкоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років, призначену згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Водночас позивач вказує, що виплату пенсії було здійснено по грудень 2023 року включно та з 01.01.2024 виплату пенсії припинено.
Крім того, позивач зазначає, що відповідач правомірно застосовує до нього норми законодавства як для внутрішньо переміщених осіб щодо проходження ідентифікації та зобов'язує періодично (кожні три або шість місяців) проходити фізичну ідентифікацію в АТ "Ощадбанк" чи в Пенсійних органах.
Не погоджуючись з наведеним позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»
Позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу відповідно до довідки від 25.09.2018.
Рішенням Управління соціального захисту населення Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 04.09.2023 скасовано дію довідки №3005-20231 від 25.09.2018 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та про що внесено до Єдиної інформаційної бази даних внутрішньо переміщених осіб.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу з січня 2024 року припинено виплату пенсії згідно з наявних даних в ЄІБДВПО про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон № 2262-XII) особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно із ст. 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" № 1706-VII від 20.10.2014 (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
За визначенням, що міститься у ч. 1 ст. 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Керуючись ст. 2 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Частини 1 та 2 ст. 4 Закону № 1706-VII встановлюють, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам, крім осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312), - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, (далі - внутрішньо переміщені особи) здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з зазначеним Порядком. Призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готі
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 1058).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Отже, Пенсійний орган має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Як встановлено судом раніше, з січня 2024 року, позивачу припинено виплату пенсії у зв'язку із скасування довідки ВПО. Водночас, статтею 49 Закону № 1058 такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено. Також суд зазначає, що відсутність статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії.
Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058, з огляду на приписи Закону № 1706, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
До того ж, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №428/6624/17 (адміністративне провадження № К/9901/3256/17), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).
Суд зазначає, що постанови Кабінету Міністрів України «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016р. №365 та «Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» від 01.10.2014р. №509 є підзаконними нормативно-правовими актами і за правилами статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не можуть визначати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, відповідно скасування довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи саме по собі не може бути підставою для припинення виплати пенсії.
Крім того, відсутність статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №688/1196/17 та від 30.11.2022 у справі № 360/4329/18.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2024.
При цьому, як зазначав сам позивач у позові, з вересня по грудень 2023 пенсія йому виплачувалась, а з січня 2024 року відповідач припинив виплату пенсії. Тому, порушені права позивача підлягають захисту саме з 01.01.2024.
Відповідно до положень п.17 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662) якщо суми пенсії та грошової допомоги отримуються з використанням платіжної картки, строк дії якої перевищує один рік, і протягом року за такою платіжною карткою не проводилися видаткові операції особисто одержувачем, а банком протягом року не проводилася фізична ідентифікація особи, уповноважений банк повідомляє про це відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення. У такому разі орган Пенсійного фонду України або орган соціального захисту населення забезпечує проведення ідентифікації та верифікації особи на підставі пред'явленого (в обов'язковому порядку) одержувачем особисто паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та визначеного законодавством документа, в якому зазначено відомості про місце її проживання. Органи Пенсійного фонду України можуть забезпечити проведення ідентифікації та верифікації особи за допомогою відеоконференцзв'язку із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг. Під час сеансу такого відеоконференцзв'язку пред'являються документи, що посвідчують особу, відповідно до порядку, визначеного правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із Мінсоцполітики та Мінцифри.
До фізичної ідентифікації прирівнюється:
- авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;
- посвідчення в установленому порядку за зверненням одержувача, який тимчасово проживає за кордоном, відповідною закордонною дипломатичною установою України факту, що особа є живою.
- якщо ідентифікація та верифікація особи не відбулася протягом року, орган Пенсійного фонду України та орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку і проводить виплату через призначеного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. №637, фізична ідентифікація внутрішньо переміщеної особи, яка одержує пенсію через поточний рахунок в установі акціонерного товариства Державний ощадний банк України, проводиться акціонерним товариством Державний ощадний банк України кожні шість місяців з дня відкриття рахунка або з дня проведення попередньої фізичної ідентифікації. Для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - коронавірусна хвороба (COVID-19), для продовження нарахування пенсій необхідно пройти фізичну ідентифікацію до 31 березня 2024 року.
Способами фізичної ідентифікації внутрішньо переміщених осіб, які одержують пенсію через поточний рахунок в установах акціонерного товариства Державний ощадний банк України, є:
- особисте звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України;
- авторизація в особистому електронному кабінеті на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України за допомогою віддаленого кваліфікованого електронного підпису Дія.Підпис (Дія ID), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг;
- ідентифікація особи за допомогою відеоконференцзв'язку, проведеного територіальними органами Пенсійного фонду України із дотриманням законодавства у сфері електронних довірчих послуг;
- ідентифікація одержувачів пенсій в установах акціонерного товариства Державний ощадний банк України.
Як зазначалось судом раніше, рішенням Управлінням соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.09.2023 скасовано дію довідки позивача про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Отже, позивач не є внутрішньо переміщеною особою.
Також суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що уповноважений банк повідомляв про відсутність ідентифікації особи відповідному органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення.
Враховуючи те, що проходження ідентифікації до 31.03.2024 передбачено для осіб, які взяті на облік як внутрішньо переміщені особи до введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні воєнного стану в Україні та які не проходили фізичну ідентифікацію протягом дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, позивач не відноситься до даної категорії осіб, відповідачем протиправно застосовано до позивача положення постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Таким чином, належним способом захисту прав позивача в цій частині є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування до позивача під час виплати пенсії законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та зобов'язання пенсійний орган прийняти відповідне рішення про поновлення з 01.01.2024 виплати пенсії позивачу на загальних підставах без застосування до позивача під час виплати пенсії законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди на користь позивача, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У свою чергу, відповідно до ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За приписами статті 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням, бездіяльністю або рішеннями заподіювача - суб'єкта владних повноважень, та вини останнього в її заподіянні.
Крім того, при заявленні вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачем має бути зазначено, в чому полягає шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Втім позивачем не доведено суду факту причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачам фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи, тощо.
Сам по собі факт неприйняття позитивного рішення відповідачем за заявою позивача не може слугувати самостійною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки на момент виникнення даних правовідносин були спірними питання розміру та перерахунку пенсії з урахуванням відповідних доплат.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністратиний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо припинення ОСОБА_1 виплати з 01.01.2024 пенсії та застосування під час її виплати законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві прийняти рішення про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 01.01.2024 на загальних підставах, без застосування законодавства, що регулює питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.