ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" вересня 2025 р. справа № 300/9300/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання протиправною відмову, яка полягає в не призначенні та невиплаті страхової виплати (одноразової допомоги у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві), зобов'язання призначити та виплатити страхову виплату (одноразову допомогу у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві) у розмірі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на робочому місці помер чоловік позивача ОСОБА_2 , який працював Головою Солотвинської територіальної громади, про що був складений акт спеціального розслідування нещасного випадку дію стався 30.08.2024 в Солотвинській селищній раді Івано-Франківського району. Згідно пунктом 1 части 5 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату. Однак, на заяву позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги, відповідач листом від 27.11.2024 відмовив посилаючись на те, що ОСОБА_1 з покійним чоловіком не є членами сім'ї, оскільки місце проживання зареєстровано за різними адресами. Проте, на думку позивача, факт того, що реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання покійного чоловіка, не свідчить, що така сім'я перестала бути сім'єю та відповідно втратила право на отримання страхових виплат внаслідок настання 30.08.2024 страхового випадку. Враховуючи наведене, просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 17.12.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 08.01.2025. Проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, зазначивши, що при розгляді документів було встановлено, що місце реєстрації позивача не співпадає із місцем реєстрації потерпілого ОСОБА_2 , тому встановити юридичний факт спільного проживання однією сім'єю на день його смерті неможливо. Зазначений факт може бути встановлений рішенням суду. Крім того, у паспорті позивача вказано місце реєстрації Богородчанський район, тому позивачу потрібно надати витяг про реєстрацію місця реєстрації із правильною назвою району або виправити дану неточність у паспорті. Враховуючи вищевикладене, для розгляду Головним управлінням заяви щодо призначення страхових виплат необхідно особисто з'явитись до будь-якого сервісного центру Головного управління з пакетом оригіналів документів для написання заяви або скористатися веб-порталом електронних послуг, долучивши сканкопії оригіналів документів. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якому позивач заперечила проти тверджень відповідача викладених у відзиві на позов та звернула увагу на статтю 21 Сімейного кодексу України якою передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану; проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Тобто законодавець сім'єю визнає жінку та чоловіка (подружжя), які зареєстрували шлюб, спільно проживають, пов'язані спільним побутом, та їх дітей, а не осіб, у яких співпадає реєстрація місця проживання. Враховуючи наведене, просить суд позов задовольнити.
20.01.2025 на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення згідно яких зазначено, що акт розслідування нещасного випадку від 04 жовтня 2024 року № б/н, який породжує право позивача на виплату страхових виплат визнано недійсним.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який 24.10.1982 зареєстрований Виконавчим комітетом Вікнянської сільської ради Заставницького району Чернівецької області, про що зроблено актовий запис №15 (а.с.11).
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 02.09.2024 (а.с.10).
04.10.2024 начальник Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці затверджено акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 30.08.2024р. о 09 год. 30 хв. на ( в) Солотвинській селищній раді Івано-Франківського району, код згідно з ЄДРПОУ 04357041 від 02 жовтня 2024 року форми Н-1/П.
Так, комісією Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, що утворена наказом від 03.09.2024 № 693/ПЗ у акті від 02.10.2024 року викладено висновок, що погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 сталося під час словесної перепалки по робочих питання з відвідувачкою. Відповідно підпункту 7 пункту 52 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництв, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від І; квітня 2019 року № 337, даний нещасний випадок вважається пов'язаним з виробництвом (а.с.5-9).
Відповідач розглянувши звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги листом від 27.11.2024 № 0900-0204-8/61898 повідомило про відсутність правових підстав для призначення одноразової допомоги на сім'ю в разі смерті потерпілого, оскільки відповідно до частини 5 статті 36 Закону №1105-XIV, у зв'язку із відсутністю документу, що підтверджує факт спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_2 на день його смерті та частини 2 статті 37 Закону №1105-XIV (а.с.13-15).
Вважаючи вищенаведену відмову відповідача протиправною та такою, що порушує право на призначення та виплату страхових виплат відповідно до частини 5 статті 36 №1105-XIV, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров'я регламентовані Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV).
Частиною 1 статті 4 Закону №1105-XIV унормовано, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.
На уповноважений орган управління та його територіальні органи, серед іншого, покладено завдання здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до цього Закону (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закон №1105-XIV).
За змістом частин 1, 3 статті 30 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Підставою для оплати потерпілому витрат на проведення професійної реабілітації, оплати соціальних послуг, а також для здійснення страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.
Пунктом 2 частини 7 статті 30 Закону №1105-XIV передбачено, що страхові виплати складаються з страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Згідно з приписами частини 5 статті 36 Закону №1105-XIV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім'ї виплачуються:
1) одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;
2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Наведене свідчить, що у разі смерті потерпілого законодавець встановив коло осіб, які мають право на отримання одноразових страхових виплат сім'ї - допомоги сім'ї потерпілого (виплачується сукупно на сім'ю потерпілого) та страхової виплати (виплачується особам, які мали право на одержання утримання від потерпілого, а також на дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого).
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону №1105-XIV для призначення страхових виплат потерпілий або особи, які мають право на такі виплати у разі смерті потерпілого, подають до уповноваженого органу управління в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг або веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України заяву про призначення виплати (особисто або через уповноваженого представника) за формою, затвердженою правлінням Пенсійного фонду України. Заява може бути подана до Пенсійного фонду України у формі паперового документа.
Приписами частини 2 статті 37 Закону №1105-XIV унормовано, що територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Потерпілий або особи, які мають право на страхові виплати, у разі відсутності необхідної інформації в державних реєстрах і базах даних мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат (ч. 3 ст. 37 №1105-XIV).
Стаття 38 Закону №1105-XIV встановлює порядок розгляду справи про страхові виплати, згідно з якою територіальні органи уповноваженого органу управління розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи і приймають відповідні рішення протягом 10 календарних днів, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформлюється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та строки їх здійснення або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Статтею 39 Закону №1105-ХІV унормований вичерпний перелік підстав, за яких уповноважений орган управління вправі відмовити у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, зокрема, якщо: 1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку; 2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок; 3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку. Окрім цього, уповноважений орган управління відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно з законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
Пунктом 4 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.09.2022 №2620-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 №4-1 затверджено Порядок призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, який набрав чинності 21.03.2024 (далі - Порядок №4-1).
Згідно з пунктом 1 Розділу І Порядку №4-1 Порядок визначає механізм призначення, перерахування та здійснення таких страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зокрема, страхові виплати в разі смерті потерпілого.
Пунктом 2 Розділу ІІ Порядку №4-1 передбачено, що заява разом з документами, необхідними для призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат подається для призначення, перерахування, продовження та здійснення страхових виплат за формою згідно з додатками 1, 2 до цього Порядку.
Відповідно до пункту 3 Розділу ІІ Порядку №4-1 незалежно від виду страхової виплати, щодо якої звертається особа, під час подання заяви особа надає:
паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України);
свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України) у разі призначення виплат на дитину;
документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті).
Особа може пред'явити копію документа, що засвідчує реєстрацію особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, у тому числі в електронній формі.
Інформація, що міститься в державних електронних інформаційних ресурсах, отримується шляхом електронної інформаційної взаємодії або направлення запитів до власників (розпорядників) зазначених відомостей.
Електронна інформаційна взаємодія здійснюється засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.
Згідно з пунктом 1 Розділу ІХ Порядку №4-1 у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання виплачуються такі страхові виплати:
одноразова допомога сім'ї потерпілого;
одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого;
щомісячна страхова виплата особам, які втратили годувальника.
Відповідно до пункту 2 Розділу ІХ Порядку №4-1 право на страхові виплати в разі смерті потерпілого мають непрацездатні особи, які на день смерті потерпілого мали право на одержання від нього утримання, а також дитина, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.
Непрацездатними особами, передбаченими абзацом першим цього пункту, є:
діти, які не досягли 18 років;
повнолітні діти, які є здобувачами освіти за денною формою навчання (у тому числі у період між завершенням навчання в одному закладі освіти та вступом до іншого закладу освіти або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим освітньо-кваліфікаційним рівнем, за умови, що такий період не перевищує чотири місяці),- до закінчення ними навчання, але не довше ніж до досягнення 23 років, або визнані особами з інвалідністю з дитинства;
особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо вони не працюють;
особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один із батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Пунктом 3 Розділу ІХ Порядку №4-1 передбачено, що для призначення страхових виплат у разі смерті потерпілого особи, які мають право на такі виплати, подають в електронній формі засобами Порталу Дія (за наявності технічної можливості) або веб-порталу Пенсійного фонду до органу, що призначає страхову виплату, заяву за формою відповідно до додатка 2 до цього Порядку. Заява може бути подана у формі паперового документа.
Особи, які мають право на виплати у разі смерті потерпілого, мають право надати додаткові документи, необхідні для призначення страхових виплат.
Органом, що призначає страхову виплату, до електронної справи про страхові виплати додаються:
акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України;
виписка з акта огляду МСЕК про встановлення причинного зв'язку з травмою або захворюванням, отриманим на виробництві (у разі наявності);
довідка про розмір середньої заробітної плати перед настанням страхового випадку;
надані заявником документи, що підтверджують смерть потерпілого, родинні стосунки та право на одержання утримання від потерпілого.
Згідно з пунктом 5 Розділу ІХ Порядку №4-1 одноразова допомога сім'ї призначається і виплачується органами, що призначають страхові виплати, в рівних частинах особам, які мають право на виплату та звернулися із заявою (заявами).
Заява подається особою, яка має право на виплати. За малолітніх або неповнолітніх осіб, недієздатних осіб, осіб, дієздатність яких обмежено, заява подається законними представниками (батьками, усиновителями, батьками-вихователями, прийомними батьками, патронатними вихователями, опікунами, піклувальниками, представниками закладів (органів опіки та піклування), які виконують функції опікунів чи піклувальників), із пред'явленням документів, що посвідчують родинні зв'язки (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо) чи повноваження.
Як зазначалося вище, позивачка звернулася до відповідача із заявою про призначення одноразової допомоги в разі смерті потерпілого та надала відповідний пакет документів.
Проте відповідач відмовив у призначенні одноразової допомоги сім'ї потерпілого, покликаючись на неспівпадіння реєстрації місця проживання позивачки та її померлого чоловіка.
Однак, суд зазначає, що приписи №1105-XIV та Порядку №4-1 не містять положень про визначення поняття «сім'я».
За таких обставин застосуванню підлягають норми спеціального законодавства, якими є положення Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина 1).
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина 4).
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Приписами Закону №1105-XIV та Порядку №4-1 передбачено призначення одноразової допомоги членам сім'ї померлого та особам, які перебували на утриманні померлого.
Згідно з статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Також, частиною 1 статті 56 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Верховний Суд у постанові від 22.04.2024 у справі №420/17371/22 дійшов висновку, що враховуючи передбачену Основним Законом можливість вільного вибору особою свого місця проживання, а також те, що положення Цивільного кодексу України та Закону України від 11.12.2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачають можливість проживання у двох і більше місцях і при цьому не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації; зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім'єю на момент його смерті. Тому, встановлена Порядком №11 обов'язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві.
Верховний Суд також зауважував, що Закон №1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому. Враховуючи встановлену під час розгляду справи невідповідність положень пункту 5.1 розділу V Порядку №11, що визначають підстави набуття права на одноразову допомогу сім'єю загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві, положенням Закону №1105-XIV, Верховний Суд дійшов висновку, що правильним є застосування правового акта, який має вищу юридичну силу.
З огляду на викладену позицію Верховного Суду висновується, що неоднакове зареєстроване місце проживання членів сім'ї не впливає на отримання одноразової допомоги сім'ї потерпілого. Тому, визначальним є факт проживання однією сім'єю.
Крім того, слід зауважити, що на момент виникнення спірних правовідносин діяли положення нового Порядку №4-1 якими, як і положеннями Закону №1105-XIV, не передбачено вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого.
Суд звертає увагу, що до заяви про призначення одноразової допомоги сім'ї у разі смерті потерпілого позивач, зокрема, долучила свідоцтво про шлюб серії, яким підтверджено факт сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Водночас у листі відповідач не вказав жодних інших підстав для відмови в призначення одноразової допомоги з підстав, передбачених статтею 39 Закону №1105-XIV.
З огляду на встановлені обставини та викладені норми права, суд висновує, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначення одноразової допомоги на сім'ю у разі смерті потерпілого з підстав з підстав неспівпадіння реєстрації місця проживання позивачки та її померлого чоловіка.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання призначити та виплатити страхову виплату (одноразову допомогу у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві) у розмірі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом, приписами частини 2 статті 37 Закону №1105-XIV унормовано, що територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій: 1) акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами; 2) даних про встановлення інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності; 3) даних Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження особи, яка має право на виплати, та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть потерпілого та інших актів цивільного стану, необхідних для призначення страхових виплат; 4) даних реєстру застрахованих осіб та реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про працевлаштування, нараховану заробітну плату (дохід) і сплату страхових внесків та інших даних, необхідних для призначення виплат; 5) наявних даних Єдиного державного демографічного реєстру про реєстрацію місця проживання; 6) даних органів реєстрації про реєстрацію місця проживання; 7) даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти про навчання; 8) даних Державного реєстру боржників про виплату аліментів; 9) даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо статусу внутрішньо переміщеної особи; 10) даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Так, територіальні органи уповноваженого органу управління приймають рішення про призначення страхових виплат на підставі заяви та отриманих шляхом автоматизованого обміну наявними даними між інформаційно-комунікаційними системами органів державної влади, підприємств, установ, організацій, серед іншого за наявності акта розслідування нещасного випадку або акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами
Однак, суд звертає увагу, що згідно абзацу 12 розділу 7 акту повторного спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 30 серпня 2024 року о 09 год. 25 хв., від 12.05.2025, акт за формою Н-1/П від 04 жовтня 2024 року складений комісією спеціального розслідування згідно наказу від 03.09.2024 № 693/ПЗ скасовано, як такий, що втратив чинність.
Відтак суд зазначає, що акт розслідування нещасного випадку від 04 жовтня 2024 року № б/н, на підставі якого позивач просить суд зобов'язати призначити та виплатити страхову виплату (одноразову допомогу у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві) у розмірі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату втратив чинність в силу прийняття акту повторного спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 30 серпня 2024 року о 09 год. 25 хв., від 12.05.2025.
Таким чином, оскільки акт за формою Н-1/П від 04 жовтня 2024 року складений комісією спеціального розслідування згідно наказу від 03.09.2024 № 693/ПЗ, який дає право на одержання страхових виплат скасовано, як такий, що втратив чинність, відсутні підстави для зобов'язання призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату (одноразову допомогу у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві) у розмірі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.
Відтак, враховуючи, що позивач згідно з квитанцією №6927-6390-8291-3523 від 12.09.2024, підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн, що пропорційно становить 50 % задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області оформлену листом від 27.11.2024 № 0900-0204-8/61898, яка полягає в не призначенні та невиплаті ОСОБА_1 страхової виплати (одноразової допомоги у разі смерті потерпілого ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві .
В задоволенні решти вимог позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя Микитин Н.М.