ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" серпня 2025 р. справа № 300/4364/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Думич Оксана Іванівна, до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Думич Оксана Іванівна, звернувся в суд із позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.10.2024 по 23.04.2025. Як наслідок, слід зобов'язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період у розмірі 168815,67 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що згідно з наказом ГУНП в Івано-Франківській області від 22.10.2024 №479 о/с, позивача з 22 жовтня 2024 року звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Так, на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року по справі №300/9349/24 відповідачем 29.05.2025 здійснено виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2024 роки, як учаснику бойових дій, в загальній кількості 84 дні. Таким чином, остаточний розрахунок у зв'язку із звільненням відповідач провів лише 29.05.2025. Тому, у позивача виникло право на виплату середнього заробітку за період із звільнення - 22.10.2024 по час фактичного розрахунку 29.05.2025, але не більше, ніж 6 місяців після звільнення. Вказала, що середнє грошове забезпечення позивача за 183 дні становить 168815,67 грн. Як наслідок, слід зобов'язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за вказаний період у розмірі 168815,67 грн.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що позивачу 29.05.2025 зараховано на його банківський рахунок 74495,35 грн. на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року по справі №300/9349/24. Звернув увагу, що сума компенсації 74495,35 грн., є більш ніж у двічі меншою ніж визначена позивачем сума середнього заробітку за час затримки її виплати при звільненні (168815,67 грн). Відповідач просив суд застосувати принцип співмірності, що узгоджується з позиціями Верховного Суду. Вказав, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України взявши до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Просив суд відмовити в задоволенні позову.
У відповіді на відзив представник позивача вказала, що із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. Просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Згідно з ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Як вбачається з наказу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області від 22.10.2024 №479 о/с ОСОБА_1 згідно з частиною 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за власним бажанням (а.с.14).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі №300/9349/24, яке набрало законної сили 24.03.2025, зобов'язано Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2024 роки, як учаснику бойових дій, в загальній кількості 84 дні.
Відповідачем 29.05.2025 проведено позивачу виплату згідно з вказаним судовим рішенням по справі №300/9349/24 у сумі 74495,35 грн., що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 (а.с.24).
На запит представника позивача щодо виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за період з 22.10.2024 по 29.05.2025 відповідач листом від 19.06.2025 №95529-2025 повідомив, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі №300/9349/24, Головним управлінням Національної поліції в Івано-Франківській області у встановленому порядку здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки за 2019-2024 роки в загальній кількості 84 календарні дні. Зазначене рішення суду виконано у повному обсязі. Водночас, вказане рішення суду не містить зобов?язання про нарахування або виплати позивачу середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за вищевказаний період (а.с.25).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі Закон №580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно зі статтею 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини першої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (ч.2-3 ст.77 Закону №580-VIII).
Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції до 18.07.2022), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постановах від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 по справі №810/451/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, компенсація за невикористані дні відпустки є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні.
Суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні поліцейських не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення ОСОБА_1 ) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Якщо ж роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, позивача звільнено зі служби в поліції 22.10.2024, в той час як фактичний розрахунок з виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки у розмірі 74495,35 грн. здійснено лише 29.05.2025.
З огляду на наведене, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення зі служби остаточного розрахунку, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, протиправність чого встановлена у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі №300/9349/24, ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку, але враховуючи приписи статті 117 КЗпП України не більш як за шість місяців.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).
Так, відповідно до виданої відповідачем довідки №517 від 09.12.2024 інформаційного характеру про розрахунок середньомісячного і середньоденного грошового забезпечення за період з 01.08.2024 по 30.09.2024, розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували даті його звільнення становив - 922,49 грн. (а.с.19).
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 23.10.2024 (дня, наступного після звільнення зі служби в поліції) по 28.05.2025 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 218 днів.
Одночасно суд приймає до уваги те, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема за 183 календарні дні.
Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (183 календарні дні) становить 168815,67 грн. (922,49 грн. х 183 дні).
Разом з цим, суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати принцип співмірності, та зменшити суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача.
Проте, як вже зазначено судом вище, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (29.05.2025) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Суд зазначає, що зміни у статті 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин із зверненням до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.
З огляду на приписи статті 117 КЗпП України, в яких період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у суду відсутні підстави для застосування позиції щодо принципів співмірності та істотності частки при обрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Одночасно, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року в справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року в справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року в справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 168815,67 грн.
Щодо посилань відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає, що представник позивача у межах місячного строку з 29.05.2025 - з дня здійснення відповідачем виплати згідно з судовим рішенням по справі №300/9349/24 звернулася до суду за захистом порушеного права позивача подавши адміністративний позов.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Думич О.І., до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то представником позивача повідомлено про те, що ОСОБА_1 понесено такі витрати в розмірі 6000 грн., однак документального підтвердження понесених витрат на правову допомогу не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Зобов'язати Головнк управління Національної поліції в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 40108798, вул.Академіка Сахарова, буд.15, м.Івано-Франківськ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 168815 (сто шістдесят вісім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 67 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.