Справа № 761/31837/25
Провадження № 2/761/9331/2025
04 серпня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Савчук Ю.Н., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У липні 2025 року на адресу Шевченківського районного суду міста Києва надійшла зазначена позовна заява.
Дослідивши матеріали позову, суд дійшов висновку, що дана справа не належить до підсудності Шевченківського районного суду міста Києва з огляду на наступне.
Звертаючись із цим позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, позивач вказував на підсудність даної цивільної справи суду згідно положень ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з відповіді із Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1721406 місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші»: м.Київ, вул.Саперно-Слобідська, буд.8, офіс 6, що знаходиться на території Голосіївського району міста Києва.
Відповідно до правил підсудність справ за вибором позивача, передбачених ч. 12 ст. 28 ЦПК України (правила альтернативної підсудності) позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання.
Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
Статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Отже, в розумінні ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" місцем виконання виконавчого документу є не місцезнаходження приватного виконавця, а місце проживання (перебування) боржника або місцезнаходження його майна.
З матеріалів позову слідує, що позивач ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на території Солом'янського району району міста Києва. Інформація щодо знаходження на території Шевченківського району міста Києва майна, належного позивачу, у позовній заяві відсутня.
Таким чином, відповідно до вимог процесуального закону позивачу належало б або визначити підсудність спору за правилами територіальної підсудності, передбаченої ст.27 ЦПК України за місцем знаходження відповідача- ТОВ «Качай Гроші» та подати позов до Голосіївського районного суду м.Києва, або за правилами альтернативної підсудності, що встановлена ч.12 ст.28 ЦПК України, за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса, тобто за місцем проживання позивача - боржника ОСОБА_1 та подати позов до Солом'янського районного суду міста Києва.
Право на суд, визначений законом, є однією з ключових гарантій справедливого судового розгляду, закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. Це означає, що справа має бути розглянута тим судом, який відповідно до правил територіальної, предметної та виключної підсудності уповноважений законом здійснювати такий розгляд.
Так, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору «судом, встановленим законом».
Концепцію суду, встановленого законом, у значенні, вжитому у статті 6 Конвенції, розкрито у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко проти України» (заяви № 29454/04, № 29465/04), у якому Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» зазначено, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (глава 1 розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з положеннями статті 32 Цивільного процесуального кодексу України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Разом із тим, розгляд справи з порушенням правил підсудності є підставою для скасування судового рішення та в цілому нівелює інститут територіальної підсудності, а також ставить під сумнів саму сутність судового розгляду виходячи із приписів пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно з положеннями статті 32 Цивільного процесуального кодексу України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Разом із тим, розгляд справи з порушенням правил підсудності є підставою для скасування судового рішення та в цілому нівелює інститут територіальної підсудності, а також ставить під сумнів саму сутність судового розгляду виходячи із приписів пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, справа не підсудна Шевченківському районному суду міста Києва та підлягає передачі за підсудністю.
З врахуванням наведеного та беручи до уваги те, що позивач звернувся до суду за правилами загальної територіальної підсудності, передбаченої ч. 2 ст. 27 ЦПК України, тому з метою дотримання гарантій прав особи на судовий захист, вважаю за можливе передати дану цивільну справу за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва за місцезнаходженням відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 28, 31, 260, 353, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Малкова Марія Вікторівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - передати за підсудністю на розгляд до Голосіївського районного суду міста Києва.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя: