Номер провадження: 11-сс/813/1384/25
Справа № 523/12797/25 1-кс523/4121/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м Одеси від 04.07.2025 року відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину 2020 року народження, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , , який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу на посаді начальника групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військовому званні «майор», раніше не судимого,
підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42025164220000016 від 21.03.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 04.07.2025 року задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) ТУ Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_9 та застосовано відносно ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб, тобто до 01.09.2025 року включно, з визначенням розміру застави розмірі 661 (шістсот шістдесят один) прожитковий мінімум для працездатних осіб, тобто 2 001 508 (два мільйони одна тисяча п'ятсот вісім) гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні та іншими особами з приводу обставин вчиненого ним кримінального правопорушення;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), які є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних находів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
- ризики заявлені слідчим у клопотанні не підтверджені жодним доказом;
- пред'явлена підозра є необґрунтованою та базується лише на припущеннях;
- слідчий суддя не прийняв до уваги дані про особу підозрюваного, який раніше не судимий та має міцні соціальні зв'язки, зокрема постійне місце проживання, сім'ю, у нього на утриманні перебуває малолітній син, крім того ОСОБА_8 має незадовільний стан здоров'я;
- визначений слідчим суддею розмір застави с необґрунтованим та завідомо непомірним для підозрюваного.
Позиції учасників апеляційного провадження
Захисник ОСОБА_7 в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, перевіривши доводи викладені в апеляційних скаргах та дослідивши матеріали провадження за клопотанням прокурора, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за обставин ретельно викладених у клопотанні слідчого.
Обґрунтованість повідомленої ОСОБА_8 підозри підтверджується наданими слідчим матеріалами, зокрема:
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 24.03.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 24.03.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 19.04.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 16.05.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 16.05.2025;
- Протоколом аудіоконтролю за особою від 21.04.2025;
- Протоколом аудіо-відеоконтролю за особою від 21.04.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 24.05.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 27.04.2025;
- Протоколом затримання ОСОБА_8 від 03.07.2025;
- Протоколом затримання ОСОБА_12 від 03.07.2025;
- Протоколом затримання ОСОБА_13 від 03.07.2025;
- Протоколом обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , від 03.07.2025;
- Протоколом огляду від 27.06.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 03.07.2025;
- Іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Відомості, які містяться у наведених матеріалах, узгоджуються з обставинами, зазначеними у повідомленні про підозру, підтверджують їх та у своїй сукупності дають вагомі підстави для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
Як вбачається з обґрунтованих висновків слідчого судді, викладених в мотивувальній частині ухвали, у даному кримінальному провадженні існують доведені органом досудового розслідування ризики, передбачені пунктами п.1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
Ризик переховування від органів досудового розслідування та суду є обґрунтованим, оскільки підозрюваний, усвідомлюючи, що у разі засудження за інкриміноване йому кримінальне правопорушення, може вжити заходів до переховування з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також з п. 36 рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Москаленко проти України». Крім того, ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що ОСОБА_8 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, оскільки він підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
У разі визнання його винним за вироком суду до нього неможливе застосування звільнення від реального відбування покарання на підставі ст.75 КК України.
Крім того, як про це обґрунтовано зазначив слідчий суддя, ОСОБА_8 спілкується зі службовими особами правоохоронних органах, а відтак обізнаний з методами роботи правоохоронних органів та може використати дану інформацію для переховування від органів досудового розслідування або суду.
Зазначена обставина також свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки внаслідок службової діяльності та зв'язків із правоохоронними та військовими органами ОСОБА_8 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Крім того, як було встановлено під час судового розгляду, у органу досудового розслідування наявні підстави вважати, що протиправна діяльність підозрюваного здійснювалась системно та в ході досудового розслідування необхідно встановити всі такі факти, і у разі наявності інших речей і документів, підозрюваний, перебуваючи на волі здійснить спробу їх знищення, схову, спотворення з метою неможливості їх вивчення органом досудового розслідування в рамках кримінального провадження.
Ризик незаконного впливу на свідків у певному кримінальному провадженні обумовлюється тим, що відповідно до передбаченої КПК процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а згодом після направлення обвинувального акту до суду такі показання отримуються та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (статті 23, 224, 352 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили. Тобто ризик впливу на свідків існує аж до моменту безпосереднього надання під час судового розгляду показань свідками, тому заборона спілкуватися з певними особами як наслідок можливості ймовірного впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення показань учасників кримінального провадження, які мають доказову силу.
Апеляційний суд погоджується і висновком слідчого судді про те, що ОСОБА_8 за рахунок займаної ним посади та реалізації своїх службових повноважень, а також зв'язків з правоохоронними, може впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, зокрема тих, які були очевидцями події.
Крім того, ОСОБА_8 може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, зокрема шляхом невиконання або неналежного виконання обов'язків покладених на нього, як на підозрюваного у кримінальному провадженні.
Також існує ризик, передбачений п. 5 ч. 2 ст. 177 КПК України, а саме того, що підозрюваний ОСОБА_8 може продовжити вчиняти свою неправомірну діяльність пов'язану з вимаганням та отримання неправомірної вигоди від громадян України, які перебувають на обліку у відповідному РТЦК та СП.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги відомості, передбачені ст.178 КПК України, а саме, що ОСОБА_8 одружений та має трьох синів, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується та раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, однак зауважує, що зазначені соціальні фактори не спростовують викладені в ухвалі висновки слідчого судді та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема за станом здоров'я, слідчим суддею встановлені не були та у суді апеляційної інстанції стороною захисту не доведені.
Апеляційний суд зазначає, що захисником не надано доказів того, що ОСОБА_8 було відмовлено у наданні медичної допомоги, або така допомога, якої він потребує в умовах лікувального закладу вказаного типу не може бути наданою, не надано будь-якої медичної документації щодо критичного стану здоров'я підозрюваного, який би виключав можливість утримання особи під вартою в умовах слідчого ізолятора.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_8 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що слідчий суддя визначив підозрюваному ОСОБА_8 завідомо непомірний розмір застави.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
Частиною 4 статті 182 КПК України встановлено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу підозрюваного; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Враховуючи обставини вчинення ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, пов'язаного з отриманням неправомірної вигоди з метою незаконного збагачення з використанням службового становища в органах державної влади, які беззаперечно компрометують та підривають довіру суспільства до державних органів та держави в цілому, а також викликають підвищений суспільний резонанс, розмір ймовірної неправомірної вигоди, отриманої в результаті здійснення таких дій, а також майновий та сімейний стан підозрюваного, апеляційний суд вважає, що в даному кримінальному провадженні слідчий суддя мав право визначити заставу у виключному розмірі.
Крім того, як на цьому наголошувала прокурор під час апеляційного розгляду, за вказаним епізодом сума неправомірної вигоди становила 7000 доларів США, крім того є підстави вважати, що протиправна діяльність ОСОБА_8 здійснювалась системно та в ході досудового розслідування, яке на теперішній час не завершене, необхідно встановити всі такі факти.
Більш того, під час досудового розслідування встановлено, що у власності ОСОБА_8 знаходяться: земельні ділянки, що знаходяться за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 ; автостоянка, що знаходиться за адресою: Одеська обл., Арцизький р-н., м. Арциз, вул. Ворошилова, буд. 42д; житлові будинки за адресами: Одеська обл., Арцизький р-н., м. Арциз, вул. Кірова, буд. 48; Одеська обл., Арцизький р-н., м. Арциз, вул. Очеретова, буд. 57.
На переконання апеляційного суду перспектива втрати застави у виключному розмірі, буде достатнім стримуючим фактором для ОСОБА_8 , оскільки саме такий розмір застави, у разі його внесення, буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні слідчого ризикам.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 та залишити оскаржену ухвалу слідчого судді без змін.
Відповідно до п.1) ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 182, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 409, 419, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 04.07.2025 року відносно ОСОБА_8 , підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42025164220000016 від 21.03.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. ст. 368 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4