Номер провадження: 11-сс/813/1174/25
Справа № 521/8998/25 1-кс/521/2109/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя - ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
підозрюваного - ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31.05.2025 року відносно:
ОСОБА_9 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025163470000511 від 29.05.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31.05.2025 року частково задоволено клопотання слідчого СВ ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_10 та відносно ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 55 днів, до 24.07.2025 року, без визначення розміру застави.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що прокурором надано матеріали (докази), які є достатніми для переконання що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді, адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену ухвалу та постановити нову, якою визначити запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що:
- пред'явлена підозра необґрунтована, повідомлення про підозру не погоджене з прокурором;
- ризики заявлені слідчим у клопотанні не підтверджені жодним доказом;
- суд не прийняв до уваги дані про особу підозрюваного.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні апеляційного суду захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та підозрюваний ОСОБА_9 підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_11 заперечував проти апеляційної скарги сторони захисту і просив оскаржену ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст.307 КК України є обґрунтованою.
Так, згідно матеріалів досудового розслідування встановлено, що 29.05.2025 року до чергової частини ВП №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області надійшов рапорт працівників 3 відділу ГВ ЗНД УСБУ в Одеській області, які повідомили щодо групи осіб, які налагодили збут наркотичної речовини «кокаїн» в особливо великих розмірах на території м. Одеси.
За даним фактом 29.05.2025 року почато досудове розслідування, про що до ЄРДР внесені відповідні відомості про вчинене кримінальне правопорушення за №12025163470000511 та 30.05.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченому ч. 3 ст. 307 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, підтверджується долученими до клопотання слідчого доказами, зокрема: протоколом допиту свідка від 29.05.2025 року, протоколом огляду від 29.05.2025 року, протоколом обшуку від 2005 2025 року, протоколами допиту свідків від 30.05.2025 року; постановою про визнання речових доказів та поміщення їх на зберігання від 30.05.2025 року, протоколом додаткового допиту свідка від 30.05.2025 року та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування зазначені докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.307 КК України. При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
Ураховуючи наведене, ОСОБА_9 обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Твердження апеляційної скарги захисника про те, що підозра ОСОБА_9 не погоджена прокурором суперечать матеріалам справи, оскільки повідомлення про підозру ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, від 30.05.2025 року погоджене прокурором Малиновської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_12 , про що свідчить його підпис (а.с.53).
Так, відповідно до вимог ст. 277 КПК України, письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором.
Повідомлення має містити такі відомості:
1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;
2) анкетні відомості особи (прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка повідомляється про підозру;
3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;
4) зміст підозри;
5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;
6) стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру;
7) права підозрюваного;
8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.
Відтак, повідомлення про підозру ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, відповідає приписам ст. 277 КПК України.
Повідомлення про підозру - один з найважливіших етапів стадії досудового розслідування, що становить систему процесуальних дій та рішень слідчого або прокурора, спрямованих на формування законної і обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваним, можливості захищатись усіма дозволеними законом засобами і способами.
Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Викладена у письмовому повідомленні підозра є підґрунтям для виникнення системи кримінально-процесуальних відносин та реалізації засади змагальності у кримінальному провадженні, і в такий спосіб з'являються можливості для підозрюваного впливати на подальше формулювання обвинувачення.
Сформульована підозра встановлює межі, у яких слідчий зможе найефективніше закінчити розслідування, а підозрюваний, його захисник та законний представник одержують можливість цілеспрямованіше реалізовувати функцію захисту. З моменту повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор набувають щодо підозрюваного додаткових владних повноважень, а особа, яка отримала статус підозрюваного, набуває процесуальних прав та обов'язків, визначених статтею 42КПК України.
Згідно з ч. 1 ст.42КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що повідомлення слідчого, прокурора про підозру є рішенням, оскарження якого допускається відповідно до п.10 ч.1 ст.303 КПК України.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_9 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Ризик, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, не можна вважати недоведеним з огляду на те, що досудове розслідування триває, на теперішній час не всі речові докази встановлені та виявлені стороною обвинувачення, відтак підозрюваний ОСОБА_9 може вжити заходи, спрямовані на знищення або спотворення будь-яких із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу підозрюваним ОСОБА_9 на свідків, оскільки станом на теперішній час у кримінальному провадженні встановлено та допитано не всіх свідків, покази яких мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, а також вони не допитані в судовому засіданні.
Апеляційний суд зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Ризик вчинення ОСОБА_9 іншого кримінального правопорушення обґрунтовується тим, що його неправомірні дії носили системний характер. Так, за місцем його постійного проживання було виявлено та вилучено грошові кошти у сумі 138 200 євро, які імовірно отримані злочинним шляхом, оскільки він не має законного джерела доходу та не працевлаштований, відтак останній може продовжити вчиняти злочин, у якому підозрюється, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_9 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Так, відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
В свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; щодо злочину, передбаченого ст.ст. 255-255-3 КК України; щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Із аналізу вищезазначених норм закону вбачається, що не визначати розмір застави це є правом суду.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Водночас, Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішеннях вказував на те, що обґрунтовуючи неможливість обрання інших альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою, суд повинен послатися на ті чи інші конкретні обставини, як цього вимагає п. 3 ст. 5 Конвенції (рішення у справі «Осипенко проти України»).
У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (п. 76 рішення у справі "Вренчев проти Сербії"). Автоматична відмова в застосуванні застави без здійснення судового контролю є несумісною з вимогами п. 3 ст. 5 Конвенції (рішення у справі "S.B.C. v. the UK" п.п.23-24).
Задовольняючи клопотання слідчого у повному обсязі, слідчий суддя не визначив розмір застави, хоча у прохальній частині клопотання слідчий просив визначити підозрюваному ОСОБА_9 заставу в розмірі 6600 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на переконання апеляційного суду є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. У цій справі, Суд, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, підтвердив, що внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Згідно з п.3) ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
За таких обставин, визначаючи розмір застави, апеляційний суд, враховуючи вимоги п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, з огляду на обставини вчинення інкримінованого підозрюваному ОСОБА_9 злочину, який полягає у незаконному перевезенні та збуті наркотичного засобу в особливо великому розмірі, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, майновий та сімейний стан підозрюваного, який міцних соціальних зв'язків не має, як і законного джерела прибутку, систематичність його дій , а також той факт, що наркотичні речовини збувались «оптом» в великих розмірах, а також розмір незаконного збагачення ОСОБА_9 , зважаючи на існування зазначених вище ризиків, доходить висновку про виключність випадку та необхідність визначення підозрюваному ОСОБА_9 застави, розмір якої перевищує встановлений законом для зазначеної категорії злочинів та вважає за необхідне визначити ОСОБА_9 у якості альтернативного запобіжного заходу заставу у розмірі 6600 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, із покладенням на останнього у разі внесення застави відповідних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Положення ч. 1 ст. 412 КПК України встановлює, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про існування підстав для часткового задоволення апеляційної скарги захисника, скасування ухвали слідчого судді, як постановленої із істотним порушенням норм кримінального процесуального закону, із постановленням нової про задоволення клопотання слідчого, застосування відносно підозрюваного ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави в якості альтернативного запобіжного заходу.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
постановив
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 31.05.2025 року відносно ОСОБА_9 , підозрюваного у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025163470000511 від 29.05.2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого ВП №3 ОРУП №1 про про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 - задовольнити..
Застосувати до ОСОБА_9 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 24.07.2025 року включно, в межах строку досудового розслідування, з утриманням в Державній установі «Одеський слідчий ізолятор».
Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_9 обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 6600 (шість тисяч шістсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 9992400 (дев'ять мільйонів дев'ятсот дев'яносто дві тисячі чотириста) гривень.
Підозрюваний або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок №UA308201720355299001001086720, код отримувача (ЄДРПОУ) - 42268321, банк отримувача - ДКСУ м.Київ, код банку отримувача (МФО): 820172, з призначенням платежу: застава за підозрюваного ОСОБА_9 , згідно ухвали Одеського апеляційного суду від 22.07.2025 року по справі № 521/8998/25 (судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ).
У разі внесення вказаної застави покласти на підозрюваного ОСОБА_9 , на строк до 24.07.2025 року включно наступні обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого та/або суду за першою вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні, визначених слідчим, прокурором;
- здати на зберігання до ГУ ДМС в Одеській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_9 , що відповідно до ч. ч. 8, 10, 11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, неявки підозрюваного за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді без поважних причин, чи порушення підозрюваною обов'язків, застава звертається в дохід держави і вирішується питання про застосування застави в більшому розмірі, або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.
Строк дії ухвали становить до 24.07.2025 року.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4