нп 2/490/448/2025 Справа № 490/5044/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
01 вересня 2025 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Росіїської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-
18.06.2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, у якій просила стягнути з відповідача на її користь 35?000 євро відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок незаконної збройної агресії Російською Федерацією проти України. Також просить стягнути з відповідача державне мито у зв'язку з тим, що позивач, за законом, не сплачує мито, якщо шкода заподіяна позивачу злочином, вчиненим відповідачем.
Також просила стягнути з відповідача на її користь 200?000 доларів США майнової шкоди за пошкоджене майно внаслідок ураження ракетою під час обстрілу у липні 2023 року.
В подальшому представник позивача уточнив позовні вимоги та просив стягнути у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1062397 грн, що еквівалентно 25 380 доларів США, що становить вартість відновлювального ремонту пошкодженого майна.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 20 лютого 2014 року розпочалася військова збройна агресія Російської Федерації проти України, що призвела до окупації частини території України, а саме: Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, і включення цієї території до складу Російської Федерації на правах суб'єктів федерації - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь. З цього часу Російська Федерація втратила імунітет від судового переслідування в національних судах України.
У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України: озброєні бандформування проголосили створення так званої «Донецької Народної Республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року). 23 серпня 2014 року відбулося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України - вторгнення збройних сил агресора на суверенну територію України з одночасними масованими обстрілами крилатими ракетами великої дальності з території Республіки Білорусь майже всіх великих міст України.
У липні 2023 року російська ракета розірвалася біля її будинку, що спричинило значні руйнування житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 . Всі ці обставини були зафіксовані у протоколах слідчих на місці вибуху. Таким чином, Російська Федерація спричинила позивачці матеріальну шкоду, яку вона оцінює у 200?000 доларів США. Окрім того, враховуючи, що її здоров'я погіршилося внаслідок сильного стресу, втрачено можливість спілкуватися з родичами та друзями, а також через те, що вона була змушена покинути домівку та виїхати до іншого міста, де переховувалася у сховищах, намагаючись врятувати своє життя, позивач також заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 35 000 євро.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 19.06.2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 13.08.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
У судове засідання позивач, будучи належним чином повідомленим про судовий розгляд, не з'явився.
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. 24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на території України, у зв'язку із чим Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України», в Україні введено військовий стан строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Відповідно до заяви Міністерства закордонних справ України, що розміщена 24 лютого 2022 року об 11 год 52 вх на офіційному сайті міністерства та є у вільному доступі, Президент України підтримав пропозицію Міністерства закордонних справ України про розрив дипломатичних відносин України з російською федерацією у відповідь на акт збройної агресії рф проти України, вторгнення російський військ задля знищення Української держави, захоплення силою української території та встановлення окупаційного контролю.
Згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 13 жовтня 2022 року № 72/11-612/1-81401 адресованого Міністерству юстиції України, Кабінету міністрів України, Офісу Президента України, Апарату Верховної Ради України, що також розміщений на офіційному сайті міністерства та є у вільному доступі, після повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, здійсненим у м. Мінську 14 лютого 1992 року, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24 лютого 2022 року.
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. Починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 вказав, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема РФ, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом. Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Верховний Суд також встановив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ у зв'язку з повномасштабною збройною агресією.
У зв'язку з викладеним, суд не направляв запиту до відповідача для отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі.
Також судом враховується те, що було направлено нотаріально засвідчений переклад ухвали суду та доданих документів російською мовою на поштову адресу Посольства Російської Федерації в одній із країн, зручній для вручення зазначених документів, а саме - до Посольства Російської Федерації в Республіці Польща. Поштове повідомлення повернулося до відправника у зв'язку із закінченням терміну зберігання. Отже, судом було вжито всіх можливих заходів для належного повідомлення відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності відповідача у справі.
У зв'язку з тим, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Між сторонами виник спір щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
За ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
З акта комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в задовільному стані. Візуальних пошкоджень несучих та огороджувальних конструкцій, інженерних мереж та комунікацій не виявлено.
Водночас зазначено необхідність виконання відновлювальних робіт, а саме: оздоблення внутрішніх стін з розкриттями понад 5 мм - орієнтовно 2 кв. м; заміна міжкімнатних дерев'яних дверей - 1 шт., орієнтовна площа 1,6 кв. м; заміна вхідних металопластикових дверей - орієнтовна площа 3 кв. м; оздоблення стелі з гіпсокартону - орієнтовна площа 15,93 кв. м; оздоблення стелі з вагонки - орієнтовна площа 10,5 кв. м.
Зі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 31.03.2004 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, вбачається, що об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 , складається з двох житлових будинків (літ. А, літ. Е-2) та однієї нежитлової будівлі - магазину (літ. Д). Загальна площа нежитлової будівлі (магазину, літ. Д) становить 23,30 кв. м.
Судом досліджено висновок експерта №?125-193 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи житлового будинку літ. «Е-2» з прибудовою літ. «е/2», який належить гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації під час артилерійських (ракетних) обстрілів 20.07.2023 року та 11.04.2024 року.
Зазначену експертизу проведено з метою подання заяв про компенсацію та пред'явлення позовів до судових інстанцій, зокрема міжнародних.
У висновку встановлено, що розмір матеріальних збитків, заподіяних унаслідок пошкодження житлового будинку літ. «Е-2, е/2», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1?062?397,00 грн, що відповідає 25?380 доларів США за курсом 41,86 грн/1 долар станом на дату оцінки - 25.12.2024 року.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частин 1-3 ст. 22 Цивільного Кодексу (ЦК) України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, Російська Федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Слід зазначити, що саме на позивача у деліктних правовідносинах покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір.
Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а саме артилерійських (ракетних) обстрілів, здійснених російськими військами, було завдано збитків на суму 1?062?397,00 грн, що відповідає 25?380 доларів США за курсом 41,86 грн за 1 долар станом на дату оцінки - 25.12.2024 року. Зазначені обставини підтверджуються висновком експерта №?125-193.
У статті 13 Конституції України зазначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації».
Відсутність порушеного належного саме позивачу майнового права виключає відшкодування майнової шкоди на її користь.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23) та від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23 (провадження № 61-8568св24).
Позивач зазначає, що, на його думку, пошкодження, завдані артилерійськими (ракетними) обстрілами російськими військами, становлять 200 000 доларів США.
Однак із висновку експерта №125-193 від 26.12.2024 року вбачається, що розмір матеріальних збитків, завданих унаслідок пошкодження житлового будинку літ. «Е-2, е/2», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1 062 397,00 грн, що відповідає 25 380 доларів США за курсом 41,86 грн за 1 долар США станом на 25.12.2024 року.
Тому, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що ця вимога підлягає частковому задоволенню, а саме: стягнення з відповідача матеріальних збитків підлягає задоволенню у розмірі 1?062?397,00 грн, що відповідає 25?380 доларів США за курсом 41,86 грн за 1 долар станом на дату оцінки - 25.12.2024 року.
Предметом спору в даному спорі є також відшкодування моральної шкоди, в частині стягнення якої суд зазначає таке.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Також, у пункті 5 роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17. У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти російської федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Згідно із ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статті 12 та 81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19.
При вирішенні вимог позивача суд також застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), згідно з яким вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами. Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
При цьому суд, вирішуючи питання судового імунітету іноземної держави (рф) в рамках даного судового провадження, застосовує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, провадження № 61-19853св21. ЗУ «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду. Тому, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної держави.
Так, матеріалами справи доведено, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України позивач був вимушений покинути місце свого постійного проживання в м. Миколаєві, яке з 24 лютого 2022 року вважалось територією активних бойових дій.
Однак суд вважає, що вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 35 000,00 євро, що еквівалентно 1 475 663,00 грн, не в повній мірі є доведеними та обґрунтованими.
Доводи позивача про визначення розміру компенсації за завдану моральну шкоду шляхом посилання на рішення Європейського суду з прав людини, якими було стягнуто компенсацію в інших справах не можуть бути єдиною правовою підставою для встановлення розміру завданої моральної шкоди.
Таким чином, обґрунтованого розрахунку для визначення розміру моральної шкоди позивачі не надали.
Отже, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку зі сплати моральної шкоди, у зв'язку із наявністю факту у його діях збройної агресії проти України, в зв'язку з чим позивач був вимушений покинути місце свого постійного проживання, яке перебувало у зоні активних бойових дій, та виїхати до іншого регіону України, а згодом - до території іноземної держави. Внаслідок чого позивач тимчасово втратив можливість проживати у власному житлі, відбулось роз'єднання сім'ї, що призвело до моральних страждань позивачів.
Із врахуванням засад розумності, виваженості, справедливості та рівня завдання моральної шкоди, її розмір суд визначає в сумі 25 000 Євро, що еквівалентно на час вирішення справи 1 204 900 грн за офіційним курсом НБУ.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1?062?397,00 грн, що відповідає 25?380 доларів США за курсом НБУ, та моральної шкоди у розмірі 25 000 Євро, що еквівалентно на час вирішення справи 1 204 900 грн за офіційним курсом НБУ.
Позов ОСОБА_1 до Росіїської Федерації про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 1?062?397,00 грн, що відповідає 25?380 доларів США за курсом НБУ станом на дату оцінки .
Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 компенсацію відшкодування моральної шкоди у розмірі 25 000 Євро, що еквівалентно на час вирішення справи 1 204 900 грн за офіційним курсом НБУ.
Сторони мають право оскаржити рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гуденко О.А