Справа № 484/7188/24
Провадження № 1-кп/484/167/25
Кримінальне провадження № 62024150010002615
01.09.2025 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області
у складі: головуючого - судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання - ОСОБА_2
за участю прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
захисника - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Первомайськ Миколаївської області, громадянина України, раніше не судимого, з повною середньою освітою, проживає та за реєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця за мобілізацією, який на момент вчинення інкримінованого правопорушення проходив військову службу на посаді старшого майстра майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «старший солдат»,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.03.2022 ОСОБА_4 направлено для проходження військової служби за мобілізацією у складі команди до військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.03.2024 за № 72, ОСОБА_4 призначено на посаду механіка лабораторії ракетних комплексів ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зарахований до списків особового складу на всі види забезпечення, справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків.
14.05.2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 призначено на посаду старшого майстра майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 у званні «старший солдат».
Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, з 24.03.2022 року, тобто з моменту відправлення ОСОБА_4 з ІНФОРМАЦІЯ_2 до військової частини НОМЕР_1 , останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу та з цього ж дня розпочав виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» надається визначення терміну воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
З моменту видання Президентом України Указу «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України почав діяти воєнний стан, який триває дотепер.
Згідно п. п. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно ст. 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
У відповідності до с.72 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України Заступник командира бригади (полку, окремого батальйону) з морально-психологічного забезпечення підпорядковується командирові та є прямим начальником усього особового складу полку (окремого батальйону).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2024 за № 191 підполковника ОСОБА_6 призначено на посаду заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальнику відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 .
Отже, для старшого солдата ОСОБА_4 , як старшого майстра майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 , станом на 30 жовтня 2024 року прямим начальником був заступник командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальнику відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 підполковник ОСОБА_6 , накази якого старший солдат ОСОБА_7 , як підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до підполковника ОСОБА_6 з повагою, як того вимагає ст. 30 Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.
Про воєнний період несення військової служби та порядок проходження військової служби в умовах воєнного стану старшому солдату ОСОБА_7 достеменно було відомо.
Проходячи військову службу, старший солдат ОСОБА_7 відповідно до вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен був свято і беззаперечно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, берегти військову честь і поважати гідність інших людей, не допускати негідних вчинків, виконувати свої службові обов'язки, які визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим та виявляти повагу до командирів (начальників), беззастережно, неухильно точно та у встановлений строк виконувати їх накази, знати та виконувати свої обов'язки, додержуватися вимог військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до вимог ст. ст. 28, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення та віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Командир (начальник) має право віддавати підлеглому накази, а підлеглий зобов'язаний їх виконати сумлінно, точно та у встановлений строк.
Згідно ст. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 КК України, наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Разом з тим, старший солдат ОСОБА_4 у порушення наведених вимог законодавства порушив встановлений порядок несення військової служби, за наступних обставин.
Наказом начальника Генерального Штабу Збройних Сил України за №1341-РС від 29.10.2024 року старшого солдата ОСОБА_4 звільнено з посади старшого майстра майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду солдатом резерву 22 запасної роти військової частини НОМЕР_2 .
Так, 30.10.2023 приблизно 16.30, старшому майстру майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 був доведений наказ начальника Генерального Штабу Збройних Сил України за №1341-РС від 29.10.2024 року, щодо звільнення з посади старшого майстра майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 та призначення на посаду солдатом резерву 22 запасної роти військової частини НОМЕР_2 та подальшого вибуття до вищезазначеної військової частини.
Зазначений наказ був оголошений та доведений старшому солдату ОСОБА_4 заступником командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальником відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_6 .
Відданий наказ був сформульований чітко і не допускав подвійного тлумачення. При цьому, старший солдат ОСОБА_4 не звертався до підполковника ОСОБА_6 з проханням уточнити наказ, тобто в повній мірі усвідомлював його та зобов'язаний був виконувати.
При цьому, наказ виданий у встановленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих йому повноважень, зміст наказу не суперечив чинному законодавству, та не був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод старшого солдата ОСОБА_4 не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.
Таким чином, старший солдат ОСОБА_4 був зобов'язаний прибути до військової частини НОМЕР_3 та перейти у розпорядження її командира.
Однак, старший солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи військову службу на посаді старшого майстра майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , 30.10.2024 близько 16 год. 30 хв., діючи з прямим умислом, з метою ухилення від військового обов'язку, в умовах воєнного стану, порушуючи військову дисципліну, отримавши наказ начальника Генерального Штабу Збройних Сил України за №1341-РС від 29.10.2024 року щодо звільнення з посади старшого майстра майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 та призначення на посаду солдату резерву 22 запасної роти військової частини НОМЕР_2 , який був йому у вказаний час оголошений та доведений начальником - заступником командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальником відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_6 до виконання, який був виданий у встановленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих йому повноважень, не суперечив чинному законодавству, не був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод старшого солдата ОСОБА_4 не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього, не звертаючись із проханням до командира уточнити наказ або про неспроможність виконання такого наказу, тобто цілком розуміючи необхідність його виконання, прямо виразив небажання виконувати наказ начальника, що супроводжувалось усною відмовою, висловлюючи відкрито негативне ставлення до наказу та небажання його виконувати, тобто відкрито відмовився виконати наказ начальника.
Таким чином ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України - непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину та просив постановити виправдувальний вирок.
Антонів підтвердив, що дійсно відмовився виконати наказ начальника Генерального Штабу Збройних Сил України за №1341-РС від 29.10.2024 року, щодо звільнення з посади старшого майстра майстерні технічного обслуговування та ремонту ремонтного взводу ремонтно - технічної роти військової частини НОМЕР_1 та призначення на посаду солдатом резерву 22 запасної роти військової частини НОМЕР_2 та подальшого вибуття до вищезазначеної військової частини, проте вчинив так через свій незадовільний стан здоров'я, а саме надмірну вагу, яка не дозволяє йому виконувати бойові завдання у тій військовій частині, до якої його було переведено цим наказом.
Захисник просив виправдати обвинуваченого з огляду на недопустимість наданих суду доказів. Звернув увагу на те, що ОСОБА_4 не було належним чином ознайомлено з наказом, акт відмови від виконання наказу, згода на проведення фото та відеофіксації відмови від виконання наказу були виконані до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР та у відсутність захисника а тому на переконання сторони захисту такі порушення з боку досудового розслідування тягнуть за собою недопустимість таких доказів. Також захисник наголосив на недопустимості подвійного притягнення ОСОБА_4 до відповідальності, а саме спочатку до дисциплінарної а потім і до кримінальної за одне і те саме діяння, а тому просив суд не приймати як доказ матеріали службової перевірки, які є не повні а обвинуваченому взагалі не було повідомлено про початок такої перевірки.
Не зважаючи на невизнання вини обвинуваченим, суд вважає, що вона повністю доведена іншими доказами у справі.
Так, судом було допитано свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , всі свідки були присутні 30.10.2024 року на шикуванні особового складу військової частини під час якого ОСОБА_12 довів наказ начальника Генерального Штабу Збройних Сил України про переведення військовослужбовців до іншої військової частини після чого на питання щодо виконання наказу ОСОБА_4 заявив про відмову виконувати наказ. Після цього було викликано прокурора, запрошено ОСОБА_4 до приміщення їдальні, де він знову відмовився виконувати наказ.
Факт відмови обвинуваченого виконати наказ начальника Генерального Штабу Збройних Сил України за №1341-РС від 29.10.2024 року підтверджено Актом відмови від виконання наказу від 30.10.2024 року, підписаним самим обвинуваченим та свідками ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , а також переглянутим судом відеозаписом, на якому зафіксовано відмову від виконання наказу.
Відомості про кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР 30.10.2024 року о 17:33:47 годині, в той час як відмова від виконання наказу мала місце в той же день о 16:30 годині.
Суд вважає, що в даному випадку фіксація відмови є фіксацією події злочину і підставою для внесення відомостей до ЄРДР і таке внесення не повинно передувати такій фіксації.
Участь захисника в такому випадку під час фіксування (актування) відмови військовослужбовця від виконання наказу не передбачена законодавством як обов'язкова вимога.
Щодо доводів захисника про подвійне притягнення до відповідальності за одне і те саме діяння, суд звертає увагу на таке.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово констатувала, що притягнення особи до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення її й до кримінальної відповідальності.
Зокрема Велика Палата Верховного Суду зазначила таке: дисциплінарна і кримінальна відповідальність належать до різних видів юридичної відповідальності, а тому їх застосування з огляду на положення статті 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частини першої статті 61 Конституції України не є взаємовиключним. Відтак кримінальна та дисциплінарна відповідальність є відокремленими правовими інститутами з різними підставами, порядком застосування, колом суб'єктів, характером стягнень, а тому притягнення до дисциплінарної відповідальності та одночасне існування кримінального провадження не суперечать принципам справедливості й пропорційності та не є подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення (постанови від 04 квітня 2019 року у справі № 11-945сап18, від 19 травня 2021 року у справі №9901/997/18 (провадження №11-291заі20).
Дисциплінарна і кримінальна відповідальність є різними видами відповідальності і не виключають одна одну, а притягнення особи до дисциплінарної відповідальності та до кримінальної за певні діяння не буде тягнути порушення принципу «non bis in idem».
Отже, суд вважає, що органом досудового розслідування, стороною обвинувачення суду надано належні та допустимі докази на підтвердження вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, непокори, тобто відкритої відмови виконати наказ начальника, вчиненої в умовах воєнного стану.
Призначаючи покарання підсудному, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного ним злочину та особу підсудного, не судимого, за місцем служби характеризується позитивно, одружений, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей.
Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.
Таким чином суд приходить до висновку про те, що обвинуваченому слід обрати покарання у виді позбавлення волі строком що відповідає найнижчій межі санкції інкримінованої йому статі КК України.
Суд не вбачає підстав для зміни або скасування раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді застави.
Долю речових доказів слід вирішити в порядку передбаченому ст. 100 КПК України.
Керуючись ст.ст. 368, 369, 374 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років.
До набрання вироком законної сили залишити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави.
Після набрання вироком законної сили повернути заставу в сумі 81756 грн. заставодавцю.
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.
Зарахувати обвинуваченому ОСОБА_4 строк попереднього ув'язнення з 30 жовтня 2024 року по 04 листопада 2024 року з розрахунку один день позбавлення волі за один день попереднього ув'язнення.
На підставі ст. 100 КПК України речові докази - оптичний диск для лазерних систем зчитування - залишити у справі.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі оскарження, після перегляду справи судом апеляційної інстанції, якщо вирок не буде скасовано.
Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим з моменту отримання копії.
Копія вироку може бути отримана всіма учасниками судового провадження в Первомайському міськрайонному суді Миколаївської області. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя: