Справа № 944/4883/20
Провадження №2/944/104/25
28.05.2025 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Поворозника Д.Б.,
за участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна та зобов'язань подружжя,
встановив:
16 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 , в якому просила: визнати кошти у розмірі 15100 доларів США, внесені відповідно до умов Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 50/2 від 04.07.2016, укладеного між ТзОВ «Новояворівськ міськбуд» та ОСОБА_4 , спільною частковою власністю подружжя, а частка ОСОБА_1 становить 1/2; визнати борг перед ПАТ «Кредобанк» у розмірі 200000 грн спільно набутим подружжям та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 сплачених нею на користь ПАТ «Кредобанк» кредитних зобов'язань за кредитними договорами від 01.08.2018 № Z06.002.07.004142594 та від 02.08.2019 № CL-208236, що становить 40392,12 грн; визнати борг перед Церковною кредитною спілкою «Анісія» у розмірі 100000 грн спільно набутим подружжям та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 сплачених нею на користь Церковної кредитної спілки «Анісія» кредитних зобов'язань за кредитним договором від 26.12.2018 № 254/ВЗ, що становить 14010,00 грн; визнати борг перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 87031,89 грн спільно набутим подружжям та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1/2 сплачених нею на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитних зобов'язань за кредитним договором від 21.12.2018 № 014/0120/82/91817942, що становить 12880,00 грн; визнати легковий автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «GOLF», № кузова (VIN) НОМЕР_1 , що зареєстрований за ОСОБА_4 , спільною частковою власністю подружжя, в якій частка ОСОБА_1 становить 1/2.
Позов мотивувала тим, що з 25 жовтня 2003 року вона перебувала у зареєстровану шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 01 березня 2020 року шлюбні відносини та ведення спільного домашнього господарства фактично припинилося, а 14 серпня 2020 року рішенням Яворівського районного суду Львівської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано. В період перебування в шлюбі, за кошти, отримані внаслідок укладення кредитного договору № 254/В3 між Церковною кредитною спілкою «Анісія» та ОСОБА_1 про надання кредиту у формі кредитної лінії у сумі 100000 грн, для придбання автомобіля, сторонами було придбано легковий автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «GOLF», який відповідач зареєстрував на себе. Після розірвання шлюбу відповідач відмовив їй в праві користування автомобілем та без її відома та дозволу вивіз його в невідомому напрямку. Також сторонами за час подружнього життя набуто майно (грошові кошти) в інтересах сім'ї шляхом укладення наступних кредитних договорів: 01 серпня 2020 року укладено кредитний договір № Z06.002.07.004142594 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 про надання кредиту на поточні потреби в сумі 119999,00 грн; 01 серпня 2018 року укладено кредитний договір № СL-125547 між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 про надання кредиту на поточні потреби в сумі 100000,00 грн; 21 грудня 2018 року укладено договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0120/82/91817942 між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 про надання кредиту на придбання товарів для задоволення власних потреб в сумі 78320,00 грн та сплату страхового внеску в розмірі 8711,89 грн; 26 грудня 2018 року укладено кредитний договір про споживчий кредит № 254/В3 між Церковною кредитною спілкою «Анісія» та ОСОБА_1 про надання кредиту у формі кредитної лінії у сумі 100000,00 грн. для придбання автомобіля; 02 серпня 2019 року укладено кредитний договір № СL-208236 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 про надання грошових коштів на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Ідея Банк» по кредитному договору № Z06.002.07.004142594 від 01 серпня 2018 року в сумі 100000,00 грн. 04 липня 2016 року між ТзОВ «Новояворівськ міськбуд» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №50/2, а саме ізольованої квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до договору ціна майнових прав на дату укладення складала 28485 доларів США. Відповідач, перебуваючи у шлюбі, за рахунок спільних коштів подружжя вніс загальну суму у розмірі 15100 доларів США., а саме: 18 грудня 2017 року було внесено 1000 доларів США та 22 січня 2018 року - 1000 доларів США. У подальшому сторони відступили від умов договору у зв'язку із відсутністю коштів. З моменту фактичного припинення шлюбних відносин, вона самостійно здійснює погашення заборгованостей які виникли в інтересах сім'ї, а саме: за кредитним договором № № СL-125547 від 01 серпня 2018 року виплачено суму у розмірі 75244,46 грн; за договором №014/0120/82/91817942 - 25760,00 грн; за договором про споживчий кредит № 254/В3 - 12163,65 грн та процентів за користування кредитом у розмірі 12163,65 грн, що в сумі становить 28020 грн; за договором № СL-208236 - 5539,78 грн. За зазначеними вище кредитними договорами вона сплатила загальну суму у розмірі 134563,24 грн.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 02 грудня 2020 року позов залишено без руху.
Супровідним листом від 09 лютого 2021 року усунено недоліки позовної заяви та долучено до матеріалів справи висновок експерта судової автотоварознавчої експертизи за заявою ОСОБА_1 №084/21, згідно з яким середня вартість автомобіля марки «VOLKSWAGEN GOLF» 1,9 TDI, 1999 року випуску, яка є основною складовою ринкової вартості, не залежить від конкретних особливостей його фактичного стану та умов експлуатації-використання станом на момент проведення експертизи складає 90070,00 грн.
Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
08 квітня 2021 року представник відповідача адвокат Степаняк І.В. подав клопотання про приєднання доказу, у якому відповідач заперечує вимогу щодо визнання боргів перед ПАТ «Кредобанк» за кредитним договором № CL-208236 від 02 серпня 2019 року спільно набутим. Оскільки ОСОБА_4 не знав про укладання даного договору та не давав своєї згоди, просить долучити до матеріалів справи копії закордонного паспорта, з якого вбачається, що він був відсутній на території України під час підписання даного договору.
У судовому засіданні 08 квітня 2021 року суд задовольнив клопотання представника відповідача про витребування інформації.
27 квітня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь ТОВ «Новояворівськ міськбуд», згідно з якою 04 липня 2016 року між ТОВ «Новояворівськ міськбуд» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 50/2 - квартиру АДРЕСА_2 . 30 грудня 2019 року укладено додатковий договір про заміну сторони, який укладався з відома та згоди дружини - ОСОБА_1 , згідно якого ОСОБА_4 передав свої права та обов'язки за вищевказаним договором іншій особі.
Згідно з відповіддю АТ «Райфайзен Банк Аваль», у Банку відсутня письмова згода ОСОБА_4 на укладення дружиною ОСОБА_1 кредитного договору № 014/0120/82/91817942 від 21 грудня 2018 року.
Згідно з відповіддю ПАТ «Кредобанк» від 11 травня 2021 року, письмова згода ОСОБА_4 на укладення кредитного договору № Z06.00207.004142594 не надавалась.
16 серпня 2021 року на адресу суду надійшла заява представника позивача адвоката Биця І.А. про виклик свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та клопотання про витребування доказів, а саме копії додаткового договору від 30 грудня 2019 року про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу майнових прав №50/2 від 04 липня 2016 року з відкритою інформацією про особу покупця-2.
Цього ж дня на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить: визнати кошти у розмірі 17100 доларів США, внесені відповідно до умов Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 50/2 від 04.07.2016, укладеного між ТзОВ «Новояворівськ міськбуд» та ОСОБА_4 , спільною власністю подружжя, визначити частку кожного з подружжя в даних коштах у та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину даних коштів, а саме 8550 доларів США; визнати автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF», 1999 року випуску таким, що був набутий у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_6 , визначити частку кожного з подружжя у даному автомобілі в , автомобіль залишити у власності відповідача та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину вартості автомобіля в розмірі 45035,00 грн; визнати борг перед ПАТ «Кредобанк» спільно набутим подружжям, визнати ОСОБА_4 солідарним боржником за цими зобов'язаннями та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину сплачених нею на користь ПАТ «Кредобанк» особистих коштів за кредитними договорами від 01.08.2018 № Z06.002.07.004142594 та від 02.08.2019 № CL-208236, що становить 53717,12 грн; визнати борг перед ОСОБА_7 кредитною спілкою «Анісія» спільно набутим подружжям, визнати ОСОБА_4 солідарним боржником за цим зобов'язанням та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину сплачених нею на користь Церковної кредитної спілки особистих коштів за кредитним договором від 26.12.2018 № 254/ВЗ, що становить 64430,17 грн; визнати борг перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» спільно набутим подружжям, визнати ОСОБА_4 солідарним боржником за цими зобов'язаннями та стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину сплачених нею на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» особистих коштів за кредитним договором від 21.12.2018 № 014/0120/82/91817942, що становить 20335 грн.
16 серпня 2021 представник позивача надав суду: відповідь на письмове звернення від 22 липня 2021 року, згідно з яким ОСОБА_4 01 серпня 2018 року власним підписом засвідчив те, що не заперечує проти отримання кредиту № CL-125547 ОСОБА_1 ; відповідь на лист № 3448 від 11 травня 2021 року, додатками до якої є видаткові накладні № П-00005946 та № П-00005983 від 02 серпня 2018 року; квитанції про погашення кредиту за №CL-208236 на суму 26650,00 грн; довідку, згідно з якою існує діючий кредит відповідно до кредитного договору № 254/В3 від 26 грудня 2018 року, укладеного на суму 100000,00 грн, станом на 01 квітня 2021 року сплачено тіло кредиту 66472,01 грн та проценти за користування кредитом 62388,34 грн; копію адвокатського запиту від 18 травня 2021 року та відповіді на адвокатський запит від 03 червня 2021 року, згідно з якою ТОВ «Новояворівськ міськбуд» не брало участі у розрахунках між ОСОБА_4 та Покупцем-2; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_3 - відомості відсутні.
Ухвалою від 16 серпня 2021 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у ТОВ «Новояворівськ міськбуд»: копію Додаткового договору з додатками від 30 грудня 2019 року про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу майнових прав №50/2 від 04 липня 2016 року з відкритою інформацією про особу покупця-2; інформацію про здійснені розрахунки відповідно до умов договору.
Ухвалою від 16 серпня 2021 року частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів а саме, щодо надання інформації про те, чи надавав письмову згоду ОСОБА_4 на укладення дружиною ОСОБА_1 кредитного договору №CL-208236 від 02 серпня 2019 року.
16 вересня 2021 року на адресу суду від ТОВ «Новояворівськ міськбуд» надійшла копія Додаткового договору з додатками від 30 грудня 2019 року про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу майнових прав № 50/2 від 04 липня 2016 року з відкритою інформацією про особу покупця-2, якою є ОСОБА_8 .
01 жовтня 2021 року на вимогу суду надійшла копія Анкети-Заяви № CL-208236 від 22 липня 2019 року, у якій ОСОБА_1 підтвердила, що суму отриманого нею кредиту просить вважати дрібним побутовим правочином та таким, що не потребує згоди другого з подружжя та згідно з ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України, письмова згода іншого з подружжя не вимагається.
12 жовтня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на виконання ухвали від 16 серпня 2021 року, згідно з якою у кредитній справі по кредитному договору № CL-208236 від 02 серпня 2019 року відсутня письмова згода ОСОБА_4 на укладення ОСОБА_1 кредитного договору.
16 листопада 2021 року представник позивача надіслав до суду заяву про виклик свідка ОСОБА_8 .
Ухвалою від 12 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд.
30 січня 2023 року від представника позивача адвоката Биця І.А. на адресу суду надійшло клопотання про привід свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_5
12 жовтня 2023 року у судовому засіданні суддя залишив без задоволення клопотання про привід свідків, оскільки відсутні відомості про вручення їм судових повісток, які надсилались на адреси, вказані представником позивача.
Також в цьому судовому засіданні представник відповідача долучив квитанції про сплату коштів КС «Анісія» за договором позики.
В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 уточнені позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві, просила позов задовольнити.
У судовому засіданні 21 березня 2023 року позивач ОСОБА_1 в порядку ст. 92 Цивільного процесуального кодексу України, за її клопотанням та згодою, була допитана судом як свідок і надала такі показання.
З відповідачем у шлюбі вони перебували з 25 жовтня 2003 року. З лютого 2020 року не проживали разом, фактично припинили шлюбні стосунки, а 14 серпня 2020 року шлюб між нею та ОСОБА_4 розірвано. У 2016-2018 роках хотіли придбати квартиру. В грудні 2019 року відповідач запропонував продати квартиру, яка знаходилась на АДРЕСА_2 та купити нову. Відповідач працював за кордоном, договір купівлі-продажу квартири оформили на нього. Його заробітна плата складала 1000-1100 доларів США. Відповідач сплатив частину коштів, суми не знає. Кошти забудовнику відповідач платив готівкою у гривнях або доларах, про оплату ставились відмітки в договорі. Не знає, яку точно суму він сплатив. У листопаді 2019 року будинок мали здати в експлуатацію, у зв'язку з чим потрібно було сплатити частину коштів. У грудні 2019 року вони розірвали договір купівлі-продажу в офісі забудовника, в присутності керівника ТОВ «Новояворівськ міськбуд», того, кому продавались майнові права, не було, вона підписала згоду на відчуження, не конкретному клієнту, покупця не було. Незадовго після того, напевно в січні 2020 року, зателефонував керівник ТОВ «Новояворівськ міськбуд» ОСОБА_9 , щоб віддати 10000 доларів США, іншу частину грошей сказали, що повернуть, коли буде покупець. Вона та ОСОБА_4 поїхали по кошти, чоловік пішов в офіс та забрав кошти, вони разом перерахували їх. Частину цих коштів відповідач витратив на повернення боргів перед фізичними особами, частину на побутові речі, потреби дітей. В липні 2020 року вона дізналась від ОСОБА_4 , що він забрав іншу частину грошей 5400 чи 5700 доларів США, не 7000 доларів США, як попередньо вони домовлялись. Зазначила, що просила віддати їй хоча б половину суми, щоб погасити кредити, які були оформлені на неї, але відповідач відмовив. Про покупця вона дізналася влітку 2021 року, коли справа вже була в суді, в голови ОСББ. Зателефонувала до неї з проханням дати свідчення в суді, на що та відповіла, що з'явиться, якщо буде в Україні. В ході розмови вона підтвердила, що є власником квартири. Також позивач зазначила, що неодноразово просила відповідача кошти, щоб погасити кредити, він уникав цієї розмови. На купівлю автомобіля брали кредит в ЦКС «Анісія», який оформили на неї, а придбаний автомобіль на чоловіка. Автомобіль придбали за власні кошти - 2400 доларів США та 2000 доларів США витратили на розмитнення автомобіля, брали кредит в КС «Анісія». Кредит в ПАТ «Ідея Банк» брали на купівлю будівельних матеріалів, фактично використали на оплату квартири по АДРЕСА_2 . Оскільки в ПАТ «Ідея банк» була висока відсоткова ставка, у 2018 році вирішили оформити кредит в ПАТ «Кредобанк», дані кошти використали на квартиру. Кредит у 2019 році в ПАТ «Кредобанк» - на перекредитування. Кредит у АТ «Райфайзен Банк Аваль» - частину коштів витратили на квартиру, частину - на свої потреби. При оформленні усіх кредитних договорів відповідач був присутній, де була потрібна його згода, підписував. Кредит в КС «Анісія» погашений повністю - більшу частину сплатила позивач, останні кілька платежів позивачки і відповідача батьки. Оскільки батьки позивачки та відповідача були поручителями, КС «Анісія» звернулась до батька відповідача, який повідомив, що не знав про борг, коли дізнався, погасив за 2-3 місяці, за чиї кошти, позивачці не відомо. ПАТ «Кредобанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості до неї та відповідача по обох договорах, провадження у справі було зупинено, після цього вона погасила частину заборгованості в сумі 5000 грн чи 7000 грн. Щодо кредиту у АТ «Райфайзен Банк Аваль», то було передано право вимоги, розтерміновано виплату, частину кредиту вона погасила, іншу частину, сказала, що погасить цього місяця. Відповідач часто їздив за кордон на кілька місяців. Зароблені кошти привозив особисто, якщо кошти потрібні були терміново для погашення кредиту, передавав кур'єром. Щодо коштів за квартиру, повідомила, що особисто вносила можливо кілька разів, не пригадує, всі платежі вносились лише готівкою. У 2019 році відповідач сказав їй, що його роботодавець в Чехії дасть йому в розстрочу 25000 доларів США , з яких 10000 доларів на повернення заборгованостей, решту - на власні потреби, однак відповідачу не відкрили візу в Чехію. Ще зазначила, що існують й інші боргові зобов'язання, приблизно 6000 доларів США - це кредити оформлені на її матір. Одній фізичній особі, яка є спільною знайомою позивача та відповідача, заплатили 1000 доларів, щодо інших зобов'язань зазначила, що не знає. ЇЇ заробітну плату подружжя використовувало на побутові потреби, а відповідача - на погашення кредитів. Пояснила, що кредити оформлювали на неї, оскільки вона була офіційно працевлаштована, а чоловік працював неофіційно, за кордоном. З 2016 року вона працювала у Шклівській селищній раді спеціалістом, а з травня 2022 року - у Новояворівській міській раді. Ствержувала, що відповідач знав про всі кредити, які оформлялись на неї, та погоджував їх отримання. На початку шлюбу сторони проживали у смт Шкло, квартирі позивачки, яку їй подарувала мати. Від шлюбу у сторін народилось двоє дітей: сини ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Після розлучення діти проживають з нею. Зазначила, що відповідач після розлучення не давав коштів на утримання дітей, тому вона подала позов про стягнення аліментів. З кінця 2022 року окрім сплати аліментів, відповідач надає кошти дітям, регулярно спілкується з ними. Осінню 2022 року, оплатив сину брекети близько 18000,00 грн, дав кошти на придбання ліжок та інших речей до кімнати.
В ході розгляду справи представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та уточненій позовній заяві, просив позов задовольнити.
Надав суду такі пояснення. Щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 , сторонами було сплачено загальну суму у розмірі 17000 доларів США, доказом цього є написи на договорі купівлі-продажу, згодом ці майнові права були продані. Отже, сторона позивача просить визнати кошти у розмірі 17000 доларів США спільною власністю та поділити їх між подружжям у рівних частках і стягнути з відповідача 8550 доларів США, оскільки кошти отримав відповідач. Автомобіль був придбаний за спільні кошти, а саме за кредитні кошти, отримані у КС «Анісія». Після розлучення відповідач забрав авто та розпоряджався ним на власний розсуд. Отже, сторона позивача просить визнати автомобіль спільною власністю подружжя, оскільки відповідач залишив автомобіль собі, вартість якого 90070,00 грн, тому слід стягнути з нього половину вартості 45035,00 грн. Щодо зобов'язань за кредитними договорами зазначив таке. Кредитні договори з ПАТ «Кредобанк» 2018 та 2019 років: позивач сплатила 75000,00 грн за одним договором та 27000,00 грн за іншим. Сторона позивача просить визнати заборгованість за цими договорами спільною власністю подружжя, визнати відповідача солідарним боржником, стягнути з відповідача половину сплачених позивачкою коштів у розмірі 53 717 грн. Щодо Кредитного договору з АТ «Райфазен Банк Аваль», який передав право вимоги фактору, був позов про стягнення заборгованості в Марінському суді Донецької області, станом на даний час його доля не відома. Позивачка сама погашає заборгованість за даним зобов'язанням після розлучення. Сторона позивача просить стягнути з відповідача половину сплачених позивачкою коштів, яка складає 20335,00 грн. Щодо кредитного договору з КС «Анісія», борг повністю погашений. Більше половини заборгованості позивач сплатила за власні кошти, останні кілька платежів внесли родичі відповідача від його імені, точна сума не відома. Тому сторона позивача просить стягнути з відповідача половину сплачених нею коштів, а саме 64490,00 грн. Зазначив, що всі докази щодо сплати заборгованостей долучені до позовної заяви і заяви про збільшення позовних вимог. Усі кошти за кредитними договорами витрачались в інтересах сім'ї: придбання транспортного засобу, ремонт нерухомого майна, пере кредитування боргу, придбання будівельних матеріалів, придбання товарів для власних потреб і сплату страхового платежу.
В ході розгляду справи представник відповідача позовні вимоги визнав частково.
Надав суду такі пояснення. Вимог щодо кредиту в КС «Анісія» відповідач визнає, що ці кошти були витрачені в інтересах сім'ї, а саме на придбання автомобіля. При цьому, за договором з КС «Анісія» відповідач погасив частину зобов'язань в розмірі 29120,00 грн, а також частину заборгованості позивачка погасила за рахунок коштів, переданих їй відповідачем в розмірі 10000 доларів США, отриманих від ТОВ «Новояворівськ міськбуд». Тому просить зменшити на цю суму розмір витрат, які слід стягнути на користь позивачки. Після припинення шлюбу авто дійсно перебувало у користуванні відповідача, де автомобіль на даний час представнику не відомо. Про укладення позивачкою у 2019 році кредитів з АТ «Кредобанк» та ПАТ «Ідея Банк» відповідач не знав, позивач не повідомляла чоловіка про їх укладання, кошти не були використані в інтересах сім'ї. Щодо укладення кредиту з АТ «Кредобанк» у 2018 році, відповідач не пам'ятає суму кредиту і на які потреби був укладений, свою згоду надавав. Щодо укладення договору з АТ «Райфайзен Банк Аваль», згоди на укладення даного договору відповідач не давав та заперечує факт використання коштів в інтересах сім'ї. Дізнався відповідач про кредити лише після отримання позовної заяви. Вказав, що відповідач визнає, що у 2016 році він з позивачкою придбали майнові права на квартиру, він на той час перебував за кордоном, передав кошти дружині, вона займалась оформленням документів. Зі слів відповідача, відступлення прав на майнові права на квартиру відбувалось у присутності позивача та відповідача, позивач надала свою згоду. Також відповідач не заперечує, що йому повернули 10000 доларів США, які він залишив позивачу і дані кошти вона використала самостійно, на власний розсуд. Відповідач вважає, за рахунок даної суми вона повністю покрила, чи могла покрити всі боргові зобов'язання, а тому відсутні підстави для стягнення з нього на користь позивача сум коштів, сплачених нею на погашення заборгованості за зазначеними вище кредитивними договорами. Щодо згоди позивача на укладення кредитних договорів, така згода не потрібна, має значення лише призначення коштів та їх використання для потреб сім'ї.
Оцінивши доводи позовної заяви, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, зважаючи на таке.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Частиною 1 ст. 69 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з ч. 1 ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу, здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. п. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до ст. 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
При цьому, суд враховує, що зазначені норми законодавства свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2020 року у справі № 537/78/19.
Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презумується під час укладення договорів одним з подружжя.
Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10. 2023 в справі № 756/8056/19.
Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не особисті, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 760/5949/17.
Ключовим фактором у вирішенні спорів є встановлення факту укладення договору в інтересах сім'ї та використання одержаних коштів або майна на її потреби. Доведення цих обставин покладається на сторону, яка на них посилається.
Верховний Суд у своїх рішенням послідовно наголошує, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя передбачає нероздільність їхніх зобов'язань, що виникли в інтересах сім'ї, підкреслюючи їх солідарний характер. Це означає, що за спільними боргами подружжя відповідає всім своїм майном. Також презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте у шлюбі, поширюється і на боргові зобов'язання, проте вона може бути спростована.
Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов'язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.
Суд встановив, що сторони у справі що сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі, який було зареєстровано 25 жовтня 2003 року у Шклівській селищній раді Яворівського району Львівської області, актовий запис № 39, та який рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14 серпня 2020 року було розірвано.
При цьому, як ствердила позивач і не заперечив представник відповідача, з 01 березня 2020 року між сторонами шлюбні відносини та ведення спільного домашнього господарства фактично припинилися.
Щодо позовної вимоги про визнання коштів у розмірі 17100 доларів США, внесених відповідно до умов Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 50/2 від 04.07.2016, укладеного між ТзОВ «Новояворівськ міськбуд» та ОСОБА_4 , спільною власністю подружжя, визначення частки кожного з подружжя в даних коштах у 1/2 та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половини даних коштів, а саме 8550 доларів США, суд зазначає таке.
Суд встановив, що 04 липня 2016 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, між ТзОВ «Новояворівськ міськбуд» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 50/2, а саме ізольованої квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов цього договору ціна майнових прав на дату укладення складала 28485 доларів США.
На виконання умов цього ОСОБА_4 вніс загальну суму внесків у розмірі 17100 доларів США, чого сторони не заперечують.
30 грудня 2019 року ТзОВ «Новояворівськ міськбуд» (продавець), ОСОБА_4 (покупець-1) і ОСОБА_8 (покупець-2) уклали додатковий договір про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу майнових прав № 50/2 від 04 липня 2016 року, згідно з яким відповідач передав свої права та обов'язки за вищевказаним договором іншій особі - ОСОБА_8 .
Позивач не заперечує, що даний додатковий договір який укладався з її відома та згоди.
Як зазначено вище, позивач просить визнати кошти у розмірі 17100 доларів США, які були внесені ними відповідно до умов Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно № 50/2 від 04.07.2016, спільною власністю подружжя і стягнути з відповідача половину даних коштів в розмірі 8550 доларів США.
На наданій позивачем копії Договору купівлі-продажу майнових прав № 50/2 від 04 липня 2016 року, а саме навпроти підпунктів 4.2.1-4.2.4 пункту 4.2 статті 4 цього Договору, якими визначено строки і розміри здійснення покупцем ОСОБА_4 внесків (2000 доларів США до 04 липня 2016 року, 1600 доларів США до 11 серпня 2016 року, 500 доларів США до 17 лютого 2017 року, 10000 доларів США до 16 жовтня 2017 року - відповідно, всього 17100 доларів США), наявні рукописні записи про внесення таких коштів, відбиток круглої печатки та рукописні підписи.
Сторони в ході розгляду справи не заперечили факту внесення відповідачем коштів в розмірі 10000 доларів США та їх подальше повернення ТзОВ «Новояворівськ міськбуд».
Враховуючи зміст положення наведених вище норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, правові позиції Верховного Суду, ті обставини, що на час укладення зазначених договору і додаткового договору сторони перебували у зареєстрованому шлюбі і не припинили фактичних шлюбних відносин, а також, що сторони визнають, що укладення цих договорів і внесення коштів відбувалося за їх спільною згодою, суд вважає, що відповідні кошти є спільною сумісною власністю.
Водночас, щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 8550 доларів США, суд зазначає таке.
Як вказала позивач під час надання показань в якості свідка і даної обставини не заперечив представник відповідача, в січні 2020 року в офісі ТОВ «Новояворівськ міськбуд» керівник даного підприємства повернув їм готівкою 10000 доларів США.
Також позивач стверджувала, що частину цих коштів вони витратили на повернення боргів перед фізичними особами, частину на побутові речі, потреби дітей.
Зі свого боку, представник відповідача стверджував, що зі слів ОСОБА_4 , останній залишив ці кошти позивачу і саме вона розпоряджалась ними.
Однак, враховуючи, що кошти сторони отримали (забрали) спільно, в період перебування у зареєстрованому шлюбі і фактичних шлюбних відносинах, а також, що версію кожної із сторін щодо розпоряджання коштами не підтверджено безсумнівно жодними доказами, виходячи з принципів розумності і справедливості, суд вважає, що грошові кошти в розмірі 10000 доларів США, які сторони отримали він ТОВ «Новояворівськ міськбуд» згідно з додатковим договором від 30 грудня 2019 року про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу майнових прав № 50/2 від 04 липня 2016 року, вони використали спільно (за взаємною згодою), а тому відсутні підстави для їх розподілу між сторонами, в тому числі стягнення половини з відповідача на користь позивача.
Щодо інших коштів в розмірі 7100 доларів США, суд зазначає таке.
В ході надання показань в якості свідка ОСОБА_1 стверджувала, що в липні 2020 року вона дізналась від ОСОБА_4 , що він забрав іншу частину грошей в розмірі 5400 чи 5700 доларів США, просила віддати їй хоча б половину суми, щоб погасити кредити, але відповідач відмовив.
Водночас, згідно з поясненнями представника ОСОБА_4 , відповідач заперечує факт отримання ним таких чи будь-яких інших сум коштів від ОСОБА_8 , керівника ТОВ «Новояворівськ міськбуд» чи інших осіб відповідно до умов зазначених вище договорів.
На переконання суду, самі лише показання ОСОБА_1 , навіть надані в якості свідка, не є достатнім доказом на підтвердження факту отримання ОСОБА_4 даних коштів, а будь-яких інших доказів на підтвердження цієї обставини позивач суду не надала.
При оцінці таких доводів позивача суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц, де вказано, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Отже, оскільки позивач стверджує факт отримання відповідачем в липні 2020 року іншої частини коштів, сплачених ними на виконання Договору купівлі-продажу майнових прав № 50/2 від 04 липня 2016 року, в сумі 5400 чи 5700 доларів США (слід зауважити, що не 7100 доларів США, як заявлено в позовних вимогах), на думку суду, саме на неї в першу чергу покладено обов'язок довести дану обставину належними, достовірними та достатніми доказами, поза розумним сумнівом, чого позивач не зробила.
Зокрема, у судовому засіданні 30 жовтня 2024 року представник позивач адвокат Биць І.А. просив зняти питання щодо виклику свідків.
Також суд зазначає, що у випадку неповернення ТОВ «Новояворівськ міськбуд» сторонам іншої частини внесених ними коштів за вказаним вище договором (за умови їх внесення) як позивач, так і відповідач мають право звернутись до суду з позовом до вказаного підприємства про стягнення цих коштів.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу також і зазначеної суми коштів між сторонами, в тому числі стягнення половини з відповідача на користь позивача.
Щодо позовної вимоги про визнання автомобіля марки «VOLKSWAGEN GOLF», 1999 року випуску, таким, що був набутий у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_6 , визначити частку кожного з подружжя у даному автомобілі в 1/2, залишення автомобіля у власності відповідача та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половини вартості автомобіля в розмірі 45035,00 грн, суд зазначає таке.
Суд встановив, що за час перебування у шлюбі сторони придбали автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF», 1999 року випуску, який було зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_4 .
Сторони визнають факт набуття автомобіля під час перебування у шлюбі та спільного проживання, а також, що після розірвання шлюбу автомобіль залишився в користуванні відповідача і останній розпоряджався ним на власний розсуд.
Згідно з Висновком судової автотоварознавчої експертизи від 03 лютого 2021 року № 084/21, проведеної на підставі заяви ОСОБА_1 , середня ринкова ціна автомобіля «VOLKSWAGEN GOLF», 1999 року випуску, без врахування особливостей його фактичного стану, умов експлуатації та пробігу на момент проведення експертизи, становить 90070,00 грн.
Сторона відповідача не погоджується з вищевказаною сумою, однак відповідачем чи його представником не наведено жодних доводів щодо того, яка, на їх думку, дійсна вартість даного автомобіля, не подано жодних доказів спростування зазначеного висновку експерта, не заявлено клопотань про проведення додаткової чи повторної експертизи, а тому суд вважає такі доводи представника відповідача необґрунтованими і недоведеними та відхиляє їх.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що зазначене майно (автомобіль) є спільним майном подружжя й підлягає поділу.
Оскільки після розірвання шлюбу із ОСОБА_1 автомобіль залишився в користуванні відповідача ОСОБА_4 , який розпорядився ним на власний розсуд без письмової згоди позивача, то остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості даного транспортного засобу.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права висловлені у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що дану позовну вимогу ОСОБА_1 слід задовольнити.
Щодо позовної вимоги про визнання боргу перед ЦКС «Анісія» спільно набутим подружжям, визнання ОСОБА_4 солідарним боржником за цим зобов'язанням та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половини сплачених нею на користь особистих коштів за кредитним договором від 26.12.2018 № 254/ВЗ, що становить 64430,17 грн, суд зазначає таке.
Суд встановив, що в період перебування в шлюбі та спільного проживання, 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 уклала кредитний договір № 254/ВЗ з ЦКС «Анісія» для придбання автомобіля, що зазначено у п. 1 цього Договору, та отримала позику в розмірі 100000,00 грн.
Сторони визнають, що даний договір був укладений в інтересах сім'ї і за вказані кошти вони придбали зазначений вище автомобіль марки «VOLKSWAGEN GOLF», 1999 року випуску, який було зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_4 .
На підтвердження факту оплати кредитних зобов'язань за даним договором стороною позивача надано довідку ЦКС «Анісія» від 01 квітня 2021 року про сплату ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором на загальну суму 128860,35 грн.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що борг перед ЦКС «Анісія» є спільно набутим подружжям, а тому оскільки позивач сплатила частину цього боргу в розмірі 128860,35 грн, з відповідача слід стягнути на її користь половину вказаної суми в розмірі 64430,17 грн.
Представник відповідача надав суду копії квитанцій про сплату останнім заборгованості за вказаним договором із ЦКС «Анісія» на загальну суму 29120,00 грн (19 жовтня і 17 листопада 2021 року і 05 січня 2022 року).
Щодо даної обставини суд враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, де вказано, що відповідач не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника.
Отже, ОСОБА_4 після сплати зазначених коштів має право пред'явити вимогу до ОСОБА_1 про повернення половини цих коштів.
Щодо доводів представника відповідача про те, що заборгованість за кредитними договорами позивач сплачувала за рахунок 10000 доларів США, отриманих від ТОВ «Новояворівськ міськбуд», які ОСОБА_4 залишив їй, після чого поїхав на заробітки за кордон, суд зазначає, що, як вже було вказано вище, ці кошти сторони отримали (забрали) спільно, в період перебування у зареєстрованому шлюбі і фактичних шлюбних відносинах, відповідно, використали їх спільно (за взаємною згодою), а тому такі доводи сторони відповідача суд відхиляє, оскільки зазначена обставина не звільняє відповідача від виконання його солідарного обов'язку із сплати заборгованості за кредитним договором, укладеним за час перебування у шлюбі та в інтересах сім'ї.
Щодо позовних вимог про визнання боргу перед ПАТ «Кредобанк» і перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» спільно набутим подружжям, визнання ОСОБА_4 солідарним боржником за цими зобов'язаннями та стягнення з нього на користь ОСОБА_1 половини сплачених нею коштів в розмірі 53717,12 грн і 20335,00 грн відповідно, суд зазначає таке.
Суд встановив, що 01 серпня 2018 року було укладено кредитний договір № СL-125547 між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 про надання кредиту на поточні потреби в сумі 100000,00 грн.
Також 01 серпня 2018 року було укладено кредитний договір № Z06.002.07.004142594 між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 про надання кредиту на поточні потреби в сумі 119999,00 грн.
02 серпня 2019 року укладено кредитний договір № СL-208236 між АТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 про надання грошових коштів на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Ідея Банк» по кредитному договору № Z06.002.07.004142594 від 01 серпня 2018 року в сумі 100000,00 грн.
Також 21 грудня 2018 року було укладено договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування №014/0120/82/91817942 між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 про надання кредиту на придбання товарів для задоволення власних потреб в сумі 78320,00 грн та сплату страхового внеску в розмірі 8711,89 грн.
Всі описані договори, позичальником в яких була позивач ОСОБА_1 , були укладені в період, коли сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі і фактичних шлюбних стосунках.
Водночас, як зазначено вище, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_4 заперечує, що дані договори були укладені в інтересах сім'ї та одержані кошти використовувались на її потреби та стверджує, що позивач отримала і використала ці кошти у власних інтересах.
При цьому, представник відповідача посилається на суперечності в поясненнях (показаннях) позивача ОСОБА_1 і її представника, зокрема, що позивач зазначає, що кредитні кошти, які отримувались на придбання будівельних матеріалів і ремонт квартири за адресою: АДРЕСА_2 , не використовувались для ремонту, а спрямовувались на сплату майнових прав на цю квартиру, при тому, що як зазначила сама позивач, справа за майнові права здійснювалась у 2016 і 2017 роках, останній платіж 22.01.2018, а кредитні кошти були отримані у 2018 і 2019 роках, що, на переконання представника відповідача, спростовує твердження позивача про використання цих коштів в інтересах сім'ї.
Суд враховує, що згідно з відповіддю від 09 серпня 2021 року на вимогу суду АТ «Кредобанк» повідомило, що ОСОБА_4 власним підписом засвідчив згоду на отримання позивачкою кредиту № CL-125547 від 01 серпня 2018 року.
Наведеним підтверджується, що відповідач ОСОБА_4 знав про укладення позивачем цього договору і надав згоду на його укладення, що спростовує його доводи про те, що дані договори були укладені не в інтересах сім'ї та одержані кошти не використовувались на її потреби, а позивач отримала і використала ці кошти у власних інтересах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 638/15236/19 наведено такі висновки щодо застосування норм права, які суд вважає релевантними до спірних правовідносин у справі, що розглядається.
Частина 1 ст. 21 Сімейного кодексу України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Сімейного кодексу України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Словник української мови визначає слово «союз» як тісну єдність, тісний зв'язок між ким-, чим-небудь (Словник української мови: в 11 томах. - Том 9, 1978. - Стор. 478).
Отже, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї.
Так, положення ст. 60 Сімейного кодексу України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 Сімейного кодексу України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України кореспондує частині 4 статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Отже, як описано вище, всі кредитні договори, позичальником в яких була позивач ОСОБА_1 , були укладені в період, коли сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі і фактичних шлюбних стосунках, чого відповідач не заперечує. При цьому, три договори були укладені у 2018 році, останній у серпні 2019 року, тобто більш ніж за пів року до припинення сторонами фактичних шлюбних стосунків. І після цього позивач з відповідачем продовжували вести спільний бюджет, мали спільний побут, набувати прав та нести зобов'язання, зокрема 30 грудня 2019 року відповідач з відома і згоди позивача уклав зазначений вище додатковий договір, згідно з яким передав іншій особі свої права та обов'язки за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно від 04 липня 2016 року, у січні 2020 року сторони отримали частину коштів за цим договором в розмірі 10000 доларів США, питання щодо розпорядження якими сторони вирішували спільно.
Тому, враховуючи наведені обставини, а також висновки, викладені у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 638/15236/19 про те, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї і саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї, суд оцінює критично і вважає необґрунтованими доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_4 не знав про укладення ОСОБА_1 і що договори були укладені не в інтересах сім'ї, а одержані кошти позивач використовувала у власних інтересах, оскільки такі доводи не підтверджені жодними доказами і є голослівними.
Щодо посилання представника відповідача на суперечності в поясненнях (показаннях) ОСОБА_1 щодо періодів, призначення і фактичного використання кредитних коштів, суд зазначає, що такі суперечності чи не точності самі по собі не спростовують твердження позивача про використання цих коштів в інтересах сім'ї. При цьому, суд враховує, що прояснення позивач надавала протягом тривалого проміжку часу після отримання та використання цих коштів, а також, що в будь-якому випадку, всі пояснення позивача щодо цих коштів стосуються питань, пов'язаних із придбанням сторонами спільно майнових прав на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , та подальше облаштування і ремонт цієї квартири.
Крім того, Договір від 02.08.2019 № CL-208236, як зазначено вище, був укладений позивачкою з АТ «Кредобанк» для погашення (рефінансування) кредитної заборгованості перед ПАТ «Ідея Банк» за кредитним договором № Z06.002.07.004142594, про що зазначено у п. 2 Договору.
Суд вважає, що укладення договору кредитного договору для рефінансування попереднього кредиту, який було взято спільно сторонами на здійснення ремонту їхньої квартири, було здійснено в інтересах сім'ї, оскільки мало на меті збереження спільної сумісної власності.
Отже, відповідачем чи його представником не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно (зобов'язання), яке набуте ними в період шлюбу, передбачену ст. 60 Сімейного кодексу України, в частині зазначених вище кредитних договорів.
Крім того, ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Щодо доводів представника відповідача про те, що заборгованість за кредитними договорами позивач сплачувала за рахунок 10000 доларів США, отриманих від ТОВ «Новояворівськ міськбуд», які ОСОБА_4 залишив їй, після чого поїхав на заробітки за кордон, суд вже наголошував, що ці кошти сторони отримали спільно та розпорядилися за взаємною згодою, в період перебування у зареєстрованому шлюбі і фактичних шлюбних відносинах, а тому зазначена обставина не звільняє відповідача від виконання його солідарного обов'язку із сплати заборгованості за кредитними договорами, укладеними позивачем за час перебування у шлюбі з відповідачем та в інтересах сім'ї.
Крім того, слід зазначити, що вказані 10000 доларів США були спільною сумісною власністю подружжя, а не особистими коштами відповідача ОСОБА_4 , в зв'язку з чим його посилання у кожному спірному випадку на ці кошти є недоречним.
Також в описаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 638/15236/19 наведено висновки про те, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Велика Палата Верховного Суду вважає слушними доводи Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі від 13 листопада 2019 року щодо змісту ст. 541 Цивільного кодексу України, який свідчить про те, що солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов'язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12).
Разом із цим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що одним із завдань суду, а Верховного Суду зокрема, є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 Сімейного кодексу України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Таким чином, за спільними зобов'язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України).
Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Отже, усуваючи наведений законодавчий недолік, Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
Відповідно до ст. 520 Сімейного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Таким чином, переведення частини боргу з одного з подружжя на іншого не може відбуватися автоматично і без згоди кредитора на підставі тільки договору чи рішення суду про поділ майна подружжя.
Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо питання про поділ цих зобов'язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями солідарно усім своїм майном.
Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов'язання, то він у порядку ч. 1 ст. 544 Цивільного кодексу України має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики.
Отже, враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, оскільки відповідно до матеріалів справи та встановлених обставин, а також враховуючи необґрунтовані доводи відповідача про те, що кредитні договори були укладені позивачем не в інтересах сім'ї, суд вважає зазначене спробою відповідача уникнути виконання своїх солідарних зобов'язань та критично ставиться до цього.
Згідно із наданими позивачем виписками АТ «Кредобанк» встановлено, що позивачка після 01 березня 2020 року сплатила заборгованість за кредитним договором від 01.08.2018 № Z06.002.07.004142594 у сумі 79444,46 грн, а за кредитним договором від 02.08.2019 № CL-208236 - 27989,78 грн, разом 107634,24 грн, а тому з ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_1 половину сплачених нею на користь ПАТ «Кредобанк» особистих коштів, що становить 53717,12 грн.
Згідно з наданими позивачем виписками ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» встановлено, що позивачка після 01 березня 2020 року сплатила заборгованість за кредитним договором від 21.12.2018 № 014/0120/82/91817942 в сумі 40670,00 грн, а тому з ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_1 половину сплачених нею на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» особистих коштів, що становить 20335,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно із ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 за подання позовної заяви сплатила (доплатила) судовий збір згідно з квитанціями від 13.11.2020 № № 34, 35, 36 840,80 грн, від 09.02.2021 № 49 - 3362,20 грн, від 16.08.2021 № ПН104 - 925,50 грн, всього 6810,00 грн.
Судовий збір сплачений в згідно із ставками, встановленими ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Визначена ОСОБА_1 ціна позову становить 829429,67 грн, суд задовольнив позовні вимоги на суму 183517,29 грн, що становить 22,13% від ціни позову.
Відповідно, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь ОСОБА_1 слід стягнути з відповідача ОСОБА_4 1507,05 грн судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-13, 76-81, 89, 141, 89, 258, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України,
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «GOLF», № кузова (VIN) НОМЕР_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «GOLF», № кузова (VIN) НОМЕР_1 , в розмірі 45035 (сорок п'ять тисяч тридцять п'ять) гривень 00 копійок.
Визнати борг перед Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» за кредитними договорами від 01 серпня 2018 року № Z06.002.07.004142594 та від 02 серпня 2019 року № CL-208236 спільно набутим подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і визнати ОСОБА_4 солідарним боржником за цими зобов'язаннями.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину сплачених нею на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» особистих коштів за кредитними договорами від 01 серпня 2018 року № Z06.002.07.004142594 та від 02 серпня 2019 року № CL-208236, в сумі 53717 (п'ятдесят три тисячі сімсот сімнадцять) гривень 12 копійок.
Визнати борг перед Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором від 21 грудня 2018 року № 014/0120/82/91817942 спільно набутим подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і визнати ОСОБА_4 солідарним боржником за цим зобов'язанням.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину сплачених нею на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» особистих коштів за кредитним договором від 21 грудня 2018 року № 014/0120/82/91817942, в сумі 20335 (двадцять тисяч триста тридцять п'ять) гривень 00 копійок.
Визнати борг перед Церковною кредитною спілкою «Анісія» за кредитним договором від 26 грудня 2018 року № 254/ВЗ спільно набутим подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і визнати ОСОБА_4 солідарним боржником за цим зобов'язанням.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 половину сплачених нею на користь Церковної кредитної спілки «Анісія» особистих коштів за кредитним договором від 26 грудня 2018 року № 254/ВЗ, в сумі 64430 (шістдесят чотири тисячі чотириста тридцять) гривень 17 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати із сплати судового збору в розмірі 1507 (одна тисяча п'ятсот сім) гривень 05 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 28 травня 2025 року.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;
відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Суддя Д.Б.Поворозник