Справа № 466/12944/23
Провадження № 2/466/273/25
«01» вересня 2025 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:
головуючої - судді ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.
учасники справи
секретар МАРОЧКАНИЧ В.В.
позивачка ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
представник позивачки ОСОБА_3
представник відповідача ОСОБА_33
представники третьої особи ДАНЧАК Т.П., КОВАЛЬ А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_6 ( АДРЕСА_2 ) третя особа Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування (м.Львів, вул. Виговського, 34), про позбавлення батьківських прав,
05.12.2023 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_6 , третя особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своїх вимог зазначала про те, що з 20.05.2006 вона, ОСОБА_5 , та відповідач ОСОБА_6 перебували у шлюбі.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18.02.2013 року шлюб між ними було розірвано. Підставою для розірвання шлюбу стали подружні зради відповідача, та з'ясувалося згодом про фактичне (паралельне) існування у нього другої сім'ї.
На час розірвання шлюбу вона не знала про свою вагітність. Дізналася про це згодом, після набрання рішенням законної сили. Факт вагітності вона не приховувала від відповідача та його родини.
В період вагітності та пологів відповідач жодного разу не цікавився станом здоров'я її та майбутньої дитини, перебігом вагітності та пологів, не надавав жодної моральної та матеріальної підтримки.
ІНФОРМАЦІЯ_2 від подружнього життя з відповідачем народилася дитина - ОСОБА_8 .
Відповідно до ч.2 ст.122 Сімейного кодексу України відповідач ОСОБА_6 був внесений в актовий запис про народження ОСОБА_8 як батько.
Попри те, що відповідач фактично та документально є батьком дитини, він не забрав її та дитину з пологового будинку без будь-яких на те причин, дитиною не цікавиться, жодного разу не побачив свого сина, не проявляв щодо нього батьківського піклування і турботи.
З часу народження дитини і по даний час відповідач та його родичі не виявляли бажання побачити дитину, познайомитися з нею, провідати дитину і провести з нею час.
Відповідач не приймає участі у розвитку дитини, її вихованні, навчальному процесі, тощо.
22 листопада 2019 року вона зареєструвала новий шлюб з ОСОБА_9 . Від подружнього життя у них народилася дитина - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_9 турботливо ставиться до її дитини від першого шлюбу, виховує та матеріально утримує дитину, вважає її рідною. Їх спільна з відповідачем дитина вважає ОСОБА_9 своїм рідним батьком, оскільки свого біологічного батька не знає та не бачила.
З дня народження дитини ОСОБА_11 і по даний час відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не приймає участі у вихованні, розвитку, належному матеріальному забезпеченні та утриманні дитини, не відвідує дитину за місцем її проживання, не прийшов як батько на свято першого дзвоника в першому класі, на перше причастя, не цікавиться здоров'ям дитини, її навчанням, інтересами, здобутками у школі, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини. Відповідач не запрошував дитину на прогулянки, не вітав на дні народження, тощо, а відтак уже тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Всі питання щодо розвитку та виховання дитини ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його належного матеріального забезпечення вирішуються нею та її чоловіком- ОСОБА_9 . Відповідач участі у їх вирішенні не бере та підтримки не надає, що свідчить про ухиляння відповідача від виконання батьківських обов'язків.
В 2021 році дитина ОСОБА_8 виявив бажання змінити прізвище на « ОСОБА_13 » замість « ОСОБА_14 ». Відповідач ОСОБА_6 проти такої зміни прізвища не заперечував, надав згоду на зміну прізвища дитині. Вважає це проявом байдужості відповідача щодо свого сина.
В 2023 році вона звернулася до відповідача з вимогою відмовитися від батьківства відносно їх спільного сина. Однак, останній не погодився. Вважає, що така відмова відповідача ґрунтуєтеся не на бажанні бути батьком для їх сина, а на документальному факті батьківства, який звільняє його від мобілізації, як багатодітного батька. Як їй відомо, відповідач ще має двох дітей.
Оскільки, окрім документального факту батьківства, відповідач не приймав жодної участі у долі дитини, вона подала заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, яка 14.08.2023 року Залізничним районним судом м.Львова була задоволена.
Так як відповідач свідомо тривалий час нехтував та продовжує нехтувати своїми батьківськими обов'язками щодо дитини ОСОБА_7 , позивачка просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач відзиву на позов не подав.
05.03.2024р. орган опіки та піклування Залізничної районної адміністрації ЛМР надав суду висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини ОСОБА_8 .
Ухвалою суду від 22.03.2024 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду по суті.
Позивачка ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_15 в судовому засіданні позов підтримали з мотивів, які викладені у заявах по суті спору, просили задовольнити позовні вимоги.
Відповідач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_16 позовні вимоги про позбавлення батьківський прав ОСОБА_6 щодо дитини заперечили та просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_6 підтвердив, що дійсно він не забирав дитину з пологового будинку, не був на хрестинах дитини, на першому дзвонику в школі та на першому причасті, не знає де навчається дитина, які гуртки відвідує, який її стан здоров'я. Пояснив таку ситуацію тим, що у нього не дуже добрі стосунки з позивачкою, він має іншу сім'ю. Раніше він не цікавився дитиною, а зараз йому чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною.
Представники третьої особи органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації ЛМР Коваль А.С., Данчак Т.П. у судовому засіданні позов підтримали, а також підтримали висновок від 23.02.2024р. про доцільність позбавлення ОСОБА_6 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_7 .
Заслухавши вступне слово сторін, їх представників, представників третьої особи, показання свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та думку дитини ОСОБА_7 , з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до норми ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У ст.81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки і піклування, прокурор, а також сама дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Статтею 164 ч.1 СК України передбачений перелік підстав, за наявності однієї з яких мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, в тому числі якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ст.150 СК України, яка визначає обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини : 1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. 2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. 4. Батьки зобов'язані поважати дитину. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 перебували між собою в зареєстрованому шлюбі з 20.05.2006 року.
18.02.2013 року рішенням Франківського районного суду м.Львова шлюб між сторонами розірвано. Після ухвалення судового рішення позивачка дізналась про вагітність. ІНФОРМАЦІЯ_4 від подружнього життя у сторін народилась дитина ОСОБА_8 .
З народження дитина проживає з матір'ю і перебуває на її утриманні.
Відповідно до судового наказу Залізничного районного суду м.Львова від 14.08.2023р., ОСОБА_6 зобов'язаний до сплати аліментів на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09.08.2023р. і до досягнення дитиною повноліття.
Судовий наказ є на виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у м. Львова з 13.09.2023р., виконавче провадження НОМЕР_4. (а.с.18, 19). Заборгованість по сплаті аліментів відсутня.
Судом встановлено, що з часу народження дитини відповідач не проявляв щодо неї батьківської турботи, не піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не приймав участі у вихованні дитини та її житті.
Відповідач не забрав свою дитину та її матір з пологового будинку, це в суді підтвердила свідок ОСОБА_19 , рідна сестра позивачки та хрещена мати дитини ОСОБА_11 . Свідок вказала, що саме вона та її чоловік забрали в жовтні 2013р. позивачку ОСОБА_5 з дитиною з пологового будинку. Відповідач до дитини не приходив, жодної участі у вихованні та утриманні дитини не приймав, не приходив її провідати, подарунків дитині не дарував, зі святами дитину не вітав. Його не було і на хрещенні дитини. Дитина ОСОБА_22 не знає свого рідного батька.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_23 пояснила, що вона є сусідкою позивачки, знає її все життя. Відповідача знає візуально, конфліктів з ним не було. Також пояснила, що бачила відповідача ще коли позивачка була вагітною, але після народження дитини вона відповідача вже не бачила. Позивачка вдруге вийшла заміж і має ще двох дітей. Її нинішній чоловік піклується всіма трьома дітьми. Свідок не бачила щоб відповідач чи його родина приходили до дитини ОСОБА_11 , вітали дитину на свята. Не було і такого щоб їм чинилися в цьому перешкоди.
Допитана як свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснила, що позивачку знає з 2017 року як сусідку, відповідача не знає. Їй відомо, що дитиною опікується позивачка та її теперішній чоловік. Їх діти одного віку, дитина ОСОБА_22 ніколи не розповідав про свого батька - відповідача. Вона не бачила дитину з іншим чоловіком окрім теперішнього чоловіка позивачки ОСОБА_24 .
Допитаний свідок ОСОБА_18 пояснив, що він є хрещеним батьком дитини ОСОБА_11 , а також двоюрідний брат позивачки. Відповідача він знав. Йому не відомо щоб відповідач ОСОБА_6 за 10 років хоча б один раз бачив дитину. Він не допомагав позивачці матеріально, участі у вихованні дитини не приймав, на свята та дні народження дитини не приходив і не вітав дитину. Її виховує вітчим. Також зазначив, що ще на час вагітності позивачки відповідач жив окремо. На хрестинах дитини та на першому причасті його не було. Дитина ОСОБА_22 татом називає вітчима ОСОБА_24 . Зазначив, що відповідачу ніхто не чинив перешкод у вихованні дитини, він сам не проявляв до дитини жодного інтересу.
Встановлено, що позивачка 22.11.2019р. зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 та змінила прізвище на « ОСОБА_14 ». У шлюбі у них народилося двоє дітей.
19.08.2021 року малолітній ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , подав у Залізничний відділ ДРАЦС у м.Львові заяву про зміну прізвища з « ОСОБА_13 » на « ОСОБА_14 ». Зі згоди батьків дитини було проведено зміну прізвища дитини на « ОСОБА_14 » та Залізничним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції 28 серпня 2021 року видано повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , зі зміненим прізвищем дитини: ОСОБА_7 .
Позивачка ОСОБА_5 , її чоловік ОСОБА_9 , їх спільні діти та дитина ОСОБА_7 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Дитина ОСОБА_7 навчається у ПШ «Арніка» ЛМР, де характеризується позитивно. У характеристиці зазначено, що зі школою і класним керівником зв'язок підтримує мати, батько до школи жодного разу не приходив, не цікавився навчанням дитини (а.с.20).
Відповідно до консультативного висновку практичного психолога ОСОБА_25 від 31.10.2023р. щодо дитини ОСОБА_7 : ОСОБА_22 контактує охоче. На запитання відповідає самостійно, послідовно та логічно. Дає розгорнуті відповіді, ділиться своїм життєвим досвідом, емоційним станом та розмірковуваннями. Інтелектуальний розвиток відповідає віку та набутим знанням. Зі слів дитини усвідомлює та розуміє, що має біологічного батька та вітчима. При розмовах на цю тему ОСОБА_22 скаржиться на хвилювання, висловлює свій страх втратити тата-вітчима, висловлює бажання бути "сином ОСОБА_24 ", якого пам'ятає з дошкільного періоду.
У судовому засіданні за участі представника органу опіки і піклування була заслухана дитина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що він живе разом з мамою ОСОБА_26 та татом ОСОБА_27 , а також має сестру віком 8 місяців та брата 2 роки 8 місяців. Для нього батьком є ОСОБА_28 , який про нього дбає, піклується ним, проводить з ним вільний час. Про те, що у нього є рідний батько ОСОБА_29 довідався від матері лише минулого року. Він батька ОСОБА_30 ніколи не бачив і не знає його. Той не вітав його в дні народження, на Миколая та інші свята, не приходив до нього ні в садок, ні в школу. На запитання матері він відповідав, що не хоче бачитися з батьком ОСОБА_32 , оскільки той до цього часу ним не цікавився, не проявляв ініціативу до зустрічі з ним. В суді дитина висловила небажання бачитися з рідним батьком, для якого він не був потрібний всі ці роки, просила суд позбавити відповідача батьківських прав.
Відповідно до Висновку №260001-вих-23121 від 23.02.2024 року орган опіки та піклування - Залізничної районної адміністрації ЛМР вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_6 відносно малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.55-56).
При розгляді даного питання на засідання комісії з питань захисту прав дитини відповідач ОСОБА_6 не з'явився, вмотивованих пояснень щодо причин невиконання батьківських обов'язків не надав, що є свідченням його байдужого ставлення до дитини і можливого позбавлення його батьківських прав щодо неї.
Представник органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації ЛМР в судовому засіданні підтримала висновок №260001-вих-23121 від 23.02.2024, яким визнано за доцільне позбавити відповідача ОСОБА_6 батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Суд вважає такий висновок достатньо обгрунтованим та вмотивованим.
Згідно п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 20 від 19.12.2008 р. - ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року ратифікованою постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх з відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно ч.1 ст.9 цієї Конвенції, Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки … не піклуються про дитину.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч.1 ст.18 Конвенції).
Відповідно до Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, принципово визначено, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Ті ж принципи закріплені вищезазначеною Декларацією прав дитини, відповідно п. 6. та п. 7 якої проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Дитина повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.
У частині першій статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 6 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний та духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев'ята статті 7 СК України).
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції).
Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява №70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
У цьому рішення ЄСПЛ зазначив про те, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
У даній справі встановлено, що відповідач ОСОБА_6 не підтримував жодних стосунків з дитиною, не проявляв щодо дитини батьківської опіки та турботи, свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками і така ситуація була наслідком лише винуватої поведінки самого відповідача. Дитина ОСОБА_7 , 2013р.н., про наявність у нього біологічного батька довідався лише нещодавно. У дитини міцні соціальні та емоційні зв'язки з вітчимом ОСОБА_9 , який замінив йому батька, створив довкола дитини здорове навколишнє середовище..
Тому підстав для висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав може спричинити розрив сімейних зв'язків між ним та дитиною, мати негативний вплив на дитину суд не встановив.
Суд відхиляє твердження відповідача про те, що йому чинилися перешкоди зі сторони позивачки у виконанні батьківських обов'язків та зустрічах з дитиною, як голослівні. Звернення відповідача в серпні 2024р. в суд з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у спілкуванні та визначення способу участі у вихованні дитини відбулося лише після пред'явлення ОСОБА_5 в грудні 2023р. даного позову та отримання негативного для відповідача висновку органу опіки та піклування. До цього часу відповідач займав пасивну позицію щодо своєї дитини.
Врахувавши конкретні обставини даної справи, «якнайкращі інтереси дитини», а також те, що відповідач не забрав дитину з пологового будинку без будь-яких поважних причин, не підтримував стосунків з дитиною з часу її народження впродовж десяти років, не проявляв інтересу до життя дитини та бажання виховувати власну дитину, за відсутності перешкод для реалізації батьківських прав та обов'язків самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обгрунтованим і підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Позбавити ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 ) батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 1073,60грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Суддя Н. Л. Луців-Шумська