Справа № 465/240/25
Провадження 2/465/1792/25
Іменем України
20.08.2025 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого: судді Рудакова Д.І.,
за участю секретаря судового засідання Стефанишина О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» за участю третіх осіб - ФОП ОСОБА_2 та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про розірвання договору на туристичне обслуговування, стягнення грошових кошів та відшкодування моральної шкоди в порядку захисту прав споживачів,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» за участю третіх осіб - ФОП ОСОБА_2 та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про розірвання договору на туристичне обслуговування, стягнення грошових кошів та відшкодування моральної шкоди в порядку захисту прав споживачів.
Позов мотивує тим, що 18.02.2022 року між ним та ФОП ОСОБА_2 в осбі ОСОБА_2 , що діє від імені та за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» ТМ TUI Ukraine на підставі Агентського договору №8354-20/ЛЬВ по реалізації туристичних продуктів від 17.09.2020 року, з іншого боку, укладено Договір на туристичне обслуговування №198292 від 18.02.2022 року, за умовами якого туроператор зобов'язується відповідно до бронювання турагента, здійсненого за замовленням туриста надати комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), надати інформаційно-консультаційні послуги, а турист зобов'язується на умовах договору прийняти та оплатити їх.
Згідно з Додатком №1 до Договору «Лист бронювання», позивач разом зі своєю дружиною, ОСОБА_3 , мав летіти на відпочинок в Хургаду (Єгипет) з 19.05.2022 року по 29.05.2022 року, загальна вартість замовлених послуг становила 43 900 грн.
Однак, з 24.02.2022 року на території України було введено воєнний стан, який діє по час пред'явлення позову до суду, а тому обставини, якими керувалися сторони при укладені договору змінилися настільки, що якби сторони могли б це передбачити, то не уклали б договір.
Згідно Агентського договору №8354-20/ЛЬВ від 17.09.2020 року, діяльність,яку здійснює агент за дорученням і в інтересах принципала, породжує майнові наслідки для принципала, а не для агента, а тому враховуючи, що ФОП « ОСОБА_2 укладав договір на туристичне обслуговування в інтересах ТОВ «ТТВК» ТМ TUI Ukraine, у зв'язку із чим саме туроператор має зобов'язання за договором про туристичне обслуговування, а не ФОП ОСОБА_2 , у зв'язку із чим сплачені позивачем кошти в розмірі 43 900 грн., підлягають стягненню з ТОВ «ТТВК» ТМ TUI Ukraine.
Таким чином, з огляду на введення воєнного стану в Україні та запроваджені обмеження щодо перетину кордону туристами, відповідна туристична подорож згідно укладеного між позивачем та відповідачем Договору на туристичне обслуговування від 18.02.2022 року не відбулася б.
Оскільки, документально оформленого підтвердження розірвання даного договору до Замовника не надходило, змін до договору не вносилося, туристичні послуги, передбачені у договорі не надавалися, сплачених коштів не повернуто відповідачем, позивач за захистом своїх прав звертається до суду з відповідним позовом.
Враховуючи вищевикладене просить розірвати договір на туристичне обслуговування №198292 від 18.02.2022 року між ОСОБА_1 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (що діє від імені і за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК»); стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК'на користь позивача суму сплачених коштів за договором на туристичне обслуговування від 18.02.2022 року в розмірі 43 900 (сорок три тисячі дев'ятсот) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 12 736 (дванадцять тисяч сімсот тридцять шість) гривень 95 коп., 3% річних в розмірі 3 474 (три тисячі чотириста сімдесят чотири) гривні 72 коп., а всього 16 211 (шістнадцять тисяч двісті одинадцять) гривень 67 коп., моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень 00 коп. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір.
Не погоджуючись із позовними вимогами, від представника третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, до суду надійшли пояснення, у яких зазначив, що вимоги позивача заперечує, вважає їх необґрунтованими, оскільки наданий позивачем Договір на туристичне обслуговування 198292 від 18.02.2022 не підтверджує взаємозв'язку між ФОП ОСОБА_2 , якому позивач нібито сплатив кошти, та ТОВ «ТТВК», оскільки позивачем не долучено до позову копію Агентського договору № 8354-20/ЛЬВ по реалізації туристичних продуктів від 17.09.2020 року, на який посилається позивач у своїй заяві та на підставі якого діяв Турагент. Окрім цього зазначив, що на корпоративні права у вигляді 100 % статутного капіталу ТОВ «ТТВК», передані в управління АРМА ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 15.06.2022 у справі № 758/4214/22, Національним агентством накладено обтяження, шляхом заборони розпорядження та/або користування.
Також на адресу суду надійшли письмові пояснення представника ФОП ОСОБА_2 - Райхель Р.П., в яких із позовними вимогами не погодився, зазначив що позивачем не надано належних, достовірних та достатніх доказів, на підставі яких суд міг би встановити наявність фактів, якими позивач обґрунтував свій позов.
Зазначив, що на день вильоту, а саме 19.05.2022 позивачу вже було відомо про закриття авіаперельотів, а також те, що він є чоловіком, який ще не досяг 60 -річного віку, відтак обмежений у праві виїзду за кордон, що позбавляє його можливості скористатись послугами з туристичного обслуговування, однак, не відмовився від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі, а тому доводи позивача про невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань відповідно до Договору є безпідставними та необґрунтованими. Окрім цього, вказав, що листом Торгово-промислові палати в Україні воєнні дії на території України визнано як обставини непереборної сили (форс-мажору).
Також, до суду від представника позивача надійшла письмові пояснення, відповідно до яких вказується, що Агентський договір № 8354-20/ЛЬВ від 17.09.2020 року укладено між ФОП ОСОБА_2 та Відповідачем. Позивач як турист не є стороною цього договору, тому не зобов'язаний його подавати. Агентський договір регулює виключно взаємовідносини між агентом і оператором.
04.02.2025 року представником позивача було надіслано адвокатський запит до ФОП ОСОБА_2 з проханням надати копію договору, відповіді не отримано, проте копію договору з поясненнями надіслано на електронну пошту представника позивача.
Щодо листа Торгово-промислової палати України про визнання війни форс-мажором: третя особа не надала сертифікату, виданого компетентним органом, тому лист має лише інформаційний характер і не є підставою для звільнення від відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 620/14203/23.
Щодо відсутності деяких документів: позивач надав усі наявні документи, отримані від турагента, включно з повним текстом договору. Відсутність окремих додатків обумовлена неможливістю встановити зв'язок із відповідачем та об'єктивними обставинами, пов'язаними з війною.
Позивач виконав усі зобов'язання, зокрема здійснив повну оплату туристичного продукту. відповідач не виконав істотні умови договору, не надав туристичних послуг та не повернув сплачені кошти. Також відповідач не поінформував позивача про зміни в умовах подорожі, що позбавило його можливості вжити відповідних заходів.
З огляду на викладене, позивач вважає позовні вимоги обґрунтованими, а заперечення третіх осіб - безпідставними.
Позивач в судове засідання 20.08.2025 року не з'явився, хоча й належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого; в попередніх судових засіданнях позивач та його представник позов підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просили такий задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення такого.
Треті особи в судове засідання 20.08.2025 року не з'явились, хоча й належним чином повідомлялись про дату, час та місце проведення такого.
У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Судом встановлено, що 18.02.2022 року між ОСОБА_1 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (що діє від імені і за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК») було укладено договір №198292 на туристичне обслуговування.
Відповідно до п. 2.1. Договору Туроператор зобов'язується відповідно до бронювання Турагента, здійсненого за замовленням Туриста (замовника) надати комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), надати інформаційно-консультаційні послуги, а Турист зобов'язується на умовах цього Договору прийняти та оплатити їх.
Пунктом 2.2 вказаного Договору передбачено, що бронювання здійснюється Турагентом в системі бронювання Туроператора відповідно до листа бронювання оформленого за встановленою Туроператором формою, що наведена у Додатку №1 і є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Листа бронювання №198292 від 18.02.2022 року, туристична подорож здійснюється у складі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 19.05.2022 по 29.05.2022 авіа зі ОСОБА_5 .
Згідно Додатку №1 до Договору на туристичне обслуговування, загальна вартість туристичних послуг, замовлених Туристом, на дату підписання цього договору становить 43 900 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, третьою особою долучено Агентський договір по реалізації туристичних продуктів №8354-20/ЛЬВ від 19.09.2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТТВК" (Туроператор) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Турагент), відповідно до умов якого Турагент зобов'язується за винагороду надати Туроператору послуги з реалізації Турпродукту та/або окремих характерних та супутніх туристичних послуг та товарів, а саме, але не виключно: страхування, послуги з перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організаціївідвідуванняоб'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції, екскурсії, реалізації мобільного зв'язку тощо) Туристу шляхом укладення Договору про надання туристичного продукту (туристичних послуг) від імені та за дорученням Туроператора, а також здійснювати фактичні дії визначені умовами цього Договору.
Відповідно до Квитанції №98017 від 18.02.2022 року позивач ОСОБА_6 сплатив ФОП ОСОБА_2 43 900 грн. за надання туристичних послуг згідно договору №198292 від 18.02.2022 року.
Згідно Фіскального чеку №87Md8rfrl28 від 18.02.2022 позивач ОСОБА_6 здійснив оплату за туристичні послуги ФОП ОСОБА_2 у сумі 43 900 грн.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертався до ФОП ОСОБА_2 про вирішення питання повернення коштів, однак на що йому запропонували за депонувати кошти.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, з подальшим продовженням його дії відповідними Указами Президента України.
Судом встановлено, що у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, позивач не скористався послугами з туристичного обслуговування згідно договору №198292 від 18.02.2022 року .
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з положеннями ст. 20 Закону України «Про туризм», за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його.
До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом, а якість туристичних послуг має відповідати умовам договору на туристичне обслуговування, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як передбачено ст. 24 Закону України «Про туризм» - суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані надавати туристичні послуги в обсягах та в терміни, обумовлені договором.
Згідно приписів ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про туризм», кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв'язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору, зокрема у разі: 1) погіршення умов туристичної подорожі, зміни її строків; 2) непередбаченого підвищення тарифів на транспортні послуги; 3) запровадження нових або підвищення діючих ставок податків і зборів, інших обов'язкових платежів; 4) істотної зміни курсу гривні до іноземної валюти, в якій виражена ціна туристичного продукту; 5) домовленості сторін.
Туроператор (турагент) зобов'язаний не пізніш як через один день з дня, коли йому стало відомо про зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення договору на туристичне обслуговування, та не пізніш як за три дні до початку туристичної подорожі повідомити туриста про таку зміну обставин з метою надання йому можливості відмовитися від виконання договору без відшкодування шкоди туроператору (турагенту) або внести зміни до договору, змінивши ціну туристичного обслуговування.
Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, якщо це відбулося з вини туриста.
Турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов'язаних із відмовою.
Туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо: невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини туриста; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося з вини третіх осіб, не пов'язаних з наданням послуг, зазначених у цьому договорі, та жодна із сторін про їх настання не знала і не могла знати заздалегідь; невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування сталося внаслідок настання форс-мажорних обставин або є результатом подій, які туроператор (турагент) та інші суб'єкти туристичної діяльності, які надають туристичні послуги, включені до туристичного продукту, не могли передбачити.
Відповідно до частин 1, 2 статті 32 Закону України «Про туризм», за неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.
Отже, майнову відповідальність несе суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та з вини якого замовнику завдано збитків.
Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-42цс13, який підтверджено Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 201/17472/16-ц.
Судом встановлено, що під час виконання умов вказаного вище договору, відповідачем допущено порушення істотних умов договору та не виконано взяті на себе зобов'язання за цим договором.
При цьому, відповідачем не повернуто позивачеві сплачені ним грошові кошти за туристичний продукт, що свідчить про істотне порушення туроператором умов договору та Закону України «Про туризм», внаслідок чого позивач значною мірою був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Згідно ч. 3 ст. 652 ЦК України, у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.
Згідно ст. 907 ЦК України, договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Суд враховує, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (постанова Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21).
Істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов'язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17).
Суд також зазначає, що на момент укладення Договору на туристичне обслуговування №186217-1 від 04.02.2022 сторони виходили з того, що в Україні не оголосять воєнний стан, не розпочнеться широкомасштабна агресія російських окупантів на суверенні території України, не буде відбуватись нанесення ракетних-руйнівних ударів по містах України тощо, що за своїм змістом є першою умовою, передбаченою частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна умов не настане).
В якості причин, які зумовили зміну обставин, позивач виправдано зазначає збройну агресію російської федерації проти України, та вказує, що жодна зі сторін Договору, зокрема позивач, не міг усунути такі обставини при всій обачливості та турботливості. Викладене підтверджує наявність другої умови, передбаченої частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися).
Подальше виконання Договору, у даному випадку, виражатиметься у існуванні договірних відносин із відтермінуванням виконання Договору на невизначений час, а це, у свою чергу, порушить співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позивача, як заінтересовану особу, того, на що він розраховував при укладенні договору.
Відтак, судом встановлено, що порушено співвідношення обох сторін: Відповідач отримав, на що розраховував (кошти), а Позивач - ні. Вказане є третьою умовою, передбаченою частиною другою 2 статті 625 Цивільного кодексу України (виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору).
Судом також враховується, що сторонам не було відомо та не могло бути відомо під час укладення договору про введення на території України воєнного стану.
На стабільність договірних відносин можуть вплинути непередбачувані обставини, що виникають після укладення договору, істотно порушують баланс інтересів сторін і суттєво знижують для кожної з них очікуваний результат договору. Право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов'язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 Цивільного кодексу України. За загальним правилом у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, його можна змінити чи розірвати за згодою сторін. Можливість такої зміни або розірвання може бути обмежена, коли інше передбачає договір або випливає із суті зобов'язання. Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору, є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 Цивільного кодексу України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом "найменших негативних наслідків" для сторін договору (п. 87-89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).
Згідно ст. 25 Закону України «Про туризм», туристи і екскурсанти, серед іншого, мають право на отримання туристичних послуг, передбачених договором, та на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Як встановлено судом і зазначено вище, позивач неодноразово звертався до тур агента з вимогою повернути сплачені кошти в досудовому порядку, перерахованих ним на виконання договору на туристичне обслуговування №198292 від 18.02.2022 року.
Натомість матеріали справи не містять доказів повернення суми сплачених позивачем грошових коштів на виконання умов вказаного договору у вказаному вище розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 903 ЦК України, у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для конкретної особи, відповідальної за заподіяну шкоду, а й для інших осіб при досягненому розвитку науки і техніки, а випадок - об'єктивно відворотний і не може бути попереджений тільки цією особою.
Українське законодавство визначає форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (фр. force majeure) як надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Законом також встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають за заявою суб'єкта господарювання сертифікат про такі обставини.
У свою чергу, Торгово-промислова палата України, враховуючи надзвичайно складну ситуацію, з якою зіткнулась Україна, ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). З метою позбавлення обов'язкового звернення до Торгово-промислової палата України і підготовки пакету документів, у період дії введеного воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палата України розміщено 28.02.2022 загальний офіційний лист Торгово-промислової палата України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Даний лист особа, яка порушує свої зобов'язання, у зв'язку із обставинами, пов'язаними із військовою агресією російської федерації проти України, в період дії введеного воєнного стану, має право долучати до свого повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання зобов'язань за умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів у встановлений термін для можливості обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. При цьому, у разі необхідності, сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, також, має право звертатися до Торгово-промислової палата України за отриманням відповідного Сертифіката, дотримуючись порядку, встановленого Регламентом за кожним зобов'язанням окремо.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про дотримання відповідачем встановленої процедури засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Як вбачається з матеріалів справи позивачеві вказана послуга згідно договору на туристичне обслуговування №198292 від 18.02.2022 року надана не була, в подальшому кошти не поверталися. Тобто фактично умови договору туроператором виконано не було.
На підставі наведених норм права та встановлених обставин справи, суд приходить до висновку, що відповідач порушив умови договору на туристичне обслуговування №198292 від 18.02.2022 року, оскільки матеріалами справи підтверджується, що туристичні послуги за договором позивачеві, в обумовлений сторонами строк, надано не було, та не було повідомлено про зміну строків туристичної подорожі, а тому, за таких обставин, вимоги позивача про розірвання спірного договору та стягнення сплачених позивачем коштів у розмірі 43 900 грн., є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Згідно з розрахунком наданим позивачем розмір 3% річних становить 3 474,72 грн. (період з 19.05.2022 по 06.01.2025).
Загальний розмір інфляційних витрат складає 12 736,95 грн.
Суд погоджується з наданими позивачем розрахунками 3% річних та інфляційних витрат, враховуючи, що такі відповідачами не спростовані.
На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд дійшов висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог в цій частині в повному обсязі.
Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд приходить до наступного висновку.
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
За змістом п. 4 ч.1 ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.
Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно положень ч.1 ст.25 Закону України «Про туризм» туристи і екскурсанти мають право, зокрема, на відшкодування моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли неправомірні дії завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Зобов'язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.
В рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі» зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Відповідно до п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 рокуз наступними змінами та доповненнями, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»встановлено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У даному випадку визначаючи розмір моральної шкоди суд враховує характер і тривалість моральних страждань позивача, істотність вимушених матеріальних змін, наслідки.
Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, істотних порушень його прав, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20500,00 грн, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У пункті 1 частини третьої статті 133ЦПК України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частині 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом встановлено, що 26 грудня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Максимум» в особі його Голови - адвоката Решоти Володимира Володимировича укладено договір про надання правничої допомоги №26/12/24.
Згідно умов вищевказаного Договору за виконання угоди клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі, що визначається в Акті про надання правничої допомоги.
Сторони Договору погодили і клієнт сплатив адвокату за надання правничої допомоги в сумі 7500,00 грн. У вказану суму, згідно Актів про надання правничої допомоги, включено участь у судовому засіданні 29.04.2025 року у Франківському районному суді м.Львова; участь у судовому засіданні 23.05.2025 року у Франківському районному суді м.Львова; підготовка, написання, та подання позовної заяви про розірвання договору на туристичне обслуговування, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди в порядку захисту прав споживачів до Франківського районного суду м.Львова.
З Квитанції №237102747 від 05.03.2025 року вбачається, що ОСОБА_7 сплачено Адвокатському об'єднанню «Максимум» 5500,00 грн. за надання правничої допомоги.
З Платіжної інструкції КС0Е-50Е6-Т6З2-7РХХ від 03.06.2025 року вбачається, що ОСОБА_7 сплачено Адвокатському об'єднанню «Максимум» 2000,00 грн. за надання правничої допомоги.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У положеннях статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У статті 137 ЦПК України, визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина другастатті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Так, розмір гонорару адвоката визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, що підтверджується висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах: № 755/9215/15-ц від 19.02.2020, № 910/12876/19 від 07.07.2021.
У постановах Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15, від 21.01.2021 у справі № 580/3073/20, від 28.04.2021 у справі № 640/3098/20 зазначено, що «чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу (правову) допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості».
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 року по справі №462/9002/14-ц (провадження №61-9880св18), прийшов до таких висновків: «свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).
У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 № 757/29103/20-ц зазначено, що витрати за адвокатські послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Також, діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка висвітлена у постанові КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Окрім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
При цьому, слід відзначити, що чинний ЦПК встановлює такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд також враховує те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України(Додаткова Постанова КГС ВС від 16.06.2022 у справі № 873/244/21).
Дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності справи, юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору (справи), а також беручи до уваги те, що відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подав, суд приходить до висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7500,00 гривень є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Зокрема, визначаючи розмір витрат, які підлягають стягненню, суд виходить з критеріїв наведених вище, а саме: складності справи (позов розглянутий у порядку загального позовного провадження), часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт (зміст та обсяг поданих суду документів, обсяг робіт наведених у відповідному акті), ціни позову, а також значення справи для кожної сторони. Суд також враховує кількість, обсяг та зміст документів, поданих суду сторонами, тривалість провадження у справі з врахуванням процесуальної поведінки сторін, часу, затраченого на участь у судових засіданнях, складність та категорія справи.
З урахуванням вищенаведених доводів та мотивів, суд приходить до висновку, що слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 гривень, що суд вважає адекватним розміром, з урахуванням рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу та обґрунтованості підготовлених та поданих до суду стороною документів, їх значення для спору (справи).
Суд також звертає увагу, що при вирішенні питання щодо розміру стягнення витрат на правничу допомогу враховує позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 13.03.2025 у справі № 275/150/22, про те, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено у повному обсязі, позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір в розмірі 3028,00 грн. підлягає до стягнення з відповідача на користь держави.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» за участю третіх осіб - ФОП ОСОБА_2 та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про розірвання договору на туристичне обслуговування, стягнення грошових кошів та відшкодування моральної шкоди в порядку захисту прав споживачів - задоволити.
Розірвати договір на туристичне обслуговування №198292 від 18.02.2022 року між ОСОБА_1 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (що діє від імені і за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК»).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на користь ОСОБА_1 суму сплачених грошових коштів за договором на туристичне обслуговування від 18.02.2022 року в розмірі 43 900 (сорок три тисячі дев'ятсот) грн. 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 12 736 (дванадцять тисяч сімсот тридцять шість) гривень 95 коп., 3% річних в розмірі 3 474 (три тисячі чотириста сімдесят чотири) гривні 72 коп., а всього 16 211 (шістнадцять тисяч двісті одинадцять) гривень 67 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на користь ОСОБА_1 7500 (сім тисяч п'ятсот) гривень 00 коп. понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути зі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТВК» на користь держави судовий збір з розгляду справи у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01 вересня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТТВК», ЄДРПОУ: 36285831, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72, офіс 128.
Третя особа 1: ФОП ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа 2: Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, ЄДРПОУ: 41037910, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1.
Суддя Рудаков Д.І.