Справа № 464/3536/25
пр.№ 2/464/1757/25
01.09.2025 року м.Львів
Сихівський районний суд міста Львова
в складі: головуючого судді Борачка М.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив:
ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
На розгляд Сихівського районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - Позивачка) до ОСОБА_2 (надалі - Відповідач) про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалою від 28.05.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Аргументи позивача.
Позов обґрунтовано тим, що 21.11.1981 між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08.04.2024 у справі №464/1595/24. За час шлюбу відповідачем було набуто у власність два об'єкти нерухомості: нежитлове приміщення комори площею 1,6 кв.м. та квартиру загальною площею 66,1 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності відповідача на ці об'єкти зареєстроване у встановленому законом порядку.
Як стверджує позивачка, спірні об'єкти нерухомості є об'єктами права спільної сумісної власності, однак після розірвання шлюбу між сторонами не досягнуто згоди про поділ відповідного майна. Зважаючи на це, вона просить суд здійснити поділ майна подружжя шляхом визнання її права власності на частки у праві спільної власності на комору та квартиру.
Аргументи відповідача.
Відповідач своїм правом на висловлення заперечень проти позову, передбаченим статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), не скористався та не подав до суду відзиву на позовну заяву.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
21.11.1981 сторони зареєстрували шлюб у Виконавчому комітеті Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області (актовий запис №20), про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу № НОМЕР_1 .
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08.04.2024 у справі №464/1595/24, яке набрало законної сили 09.05.2024, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 21.11.1981 Виконавчим комітетом Стрілківської сільської ради Перемишлянського району Львівської області, актовий запис №20.
Судом встановлено, що у період перебування у шлюбі за відповідачем було зареєстровано право власності на два об'єкти нерухомого майна, а саме на:
1) нежитлове приміщення, комора XXXVII, площею 1,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2107364146101; дата реєстрації права власності: 19.06.2020; номер відомостей про речове право: 37020284);
2) квартиру загальною площею 66,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2078964746101; дата реєстрації права власності: 07.05.2020; номер відомостей про речове право: 36460024).
Вказане підтверджується наявною у матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №427844843 від 21.05.2025.
У матеріалах справи наявні також первинні документи, які стали підставою для реєстрації за відповідачем права власності на квартиру, а саме Договір про участь у фонді фінансування будівництва №37-А1Ч від 30.03.2018 та Акт прийму-передачі об'єкта інвестування від 05.05.2020.
Як стверджує позивачка, після розірвання шлюбу між сторонами не досягнуто згоди про поділ переліченого вище майна, яке зареєстроване лише за відповідачем, а тому вона вимушена була звернутися до суду із цим позовом.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (надалі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Зважаючи на те що спірне нерухоме майно, а саме приміщення комори та квартира, було придбано за час перебування сторонами у шлюбі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, суд доходить висновку про те, що таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки позивачки та відповідача є рівними. Факт реєстрації спільного спірного нерухомого майна на ім'я відповідача не означає, що воно належить лише йому, та не спростовує уже викладених судом висновків.
Презумпцію спільності права власності подружжя на спірні об'єкти нерухомого майна відповідачем не спростовано у встановленому процесуальним законом порядку.
При цьому, суд зазначає, що розірвання шлюбу між сторонами згідно із рішенням суду від 08.04.2024 у справі №464/1595/24 не припиняє права спільної сумісної власності на спірне майно, набуте за час шлюбу, що відповідає припису частини 1 статті 69 СК України.
У даній справі позивачка звернулася до суду із матеріально-правовою вимогою про поділ майна подружжя шляхом визнання за нею права власності на частки у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 66,1 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2078964746101), а також на нежитлове приміщення, комору ХХХVІІ за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2107364146101).
Як на підставу позовних вимог вона посилається на те, що після розірвання шлюбу сторони не досягли згоди щодо порядку поділу майна, яке було набуте під час перебування у шлюбі.
Надаючи оцінку предмету та підставам заявлених позовних вимог, а також враховуючи відсутність заперечень відповідача, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац 1 пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), як встановлено статтею 89 ЦПК України.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що позивачкою доведено належними та допустимими доказами факт набуття сторонами у спільну сумісну власність спірного майна, а саме приміщення комори та квартири, зважаючи на факт розірвання між сторонами шлюбу та недосягнення ними згоди щодо поділу спільного майна, суд доходить висновку про законність, обґрунтованість позовним вимог та наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.
СУДОВИЙ ЗБІР.
У відповідності до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір за подання позову підлягає стягненню із відповідача на користь позивача у розмірі 2166,40 грн.
Позивачкою також подано до суду заяву про стягнення судових витрат у загальному розмірі 41580,90 грн., з яких:
- 20735,45 грн. витрати на професійну правничу допомогу;
- 20735,45 грн. гонорар успіху;
- 110,00 грн. на здійснення поштових відправлень.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу; витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Частиною 1 статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві вказано, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу становить 40000,00 грн.
Частинами 2, 3 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачка визначила, що остаточний розмір витрат на правову допомогу становить 41580,90 грн. з яких: 20735,45 грн. витрати на професійну правничу допомогу; 20735,45 грн. гонорар успіху; 110,00 грн. на здійснення поштових відправлень.
Понесення адвокатом витрат, пов'язаних із відправкою поштової кореспонденції підтверджується копіями наявних у матеріалах справи фіскальних чеків від 22.05.2023 на загальну суму 55,00 грн. та від 07.07.2025 на суму 60,00 грн.
Зважаючи на це, суд вважає, що сума витрат на відправку поштової кореспонденції у заявленому розмірі 110,00 грн. підлягає стягненню на користь позивачки.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, про стягнення яких просить позивачка, то на підтвердження їх понесення нею було подано до суду:
1) Копію Договору про надання правової допомоги №16/05-2025 від 16.05.2025, згідно із яким адвокат Ярош В.В. (виконавець) зобов'язується за дорученням ОСОБА_1 (замовник) здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги замовнику на умовах у в порядку, визначених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору. Замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в усіх судах з усіх питань, пов'язаних з захистом прав та охоронюваних законом інтересів замовника.
Пунктом 3.7 цього договору передбачено, що розмір та порядок оплати за правову допомогу погоджується сторонами додатково шляхом укладення додатку №1 до договору.
2) Копію Додатку №1 від 16.05.2025 до Договору про надання правової допомоги №16/05-2025 від 16.05.2025, згідно із яким за представництво інтересів замовника під час розгляду судових справ в межах однієї справи замовник сплачує виконавцеві гонорар, зокрема, грошові кошти у розмірі гривневого еквівалента 500 доларів США за вступ виконавця у справу. У разі виграшу справи та отримання позитивного рішення для замовника, останній сплачує виконавцеві гонорар в розмірі гривневого еквівалента 500 доларів США. Сторони узгодили, що позитивне рішення для замовника - це визнання права власності на частку в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .
3) Копію Акта наданих послуг №04/07/2025-А від 04.07.2025, у якому сторони підтверджують, що виконавець надав замовнику такі послуги у справі №464/3536/25 загальною вартістю 20845,45 грн.:
- вступ у справу, юридичний аналіз (у тому числі, аналіз судової практики) матеріалів справи, формування правової позиції у справі, узгодження її із замовником, підготовка позову, формування додатків, виготовлення копій для всіх учасників справи, направлення адресатам згідно з ЦПК України та подання позову до суду - вартістю 20735,45 грн.;
- поштові відправлення (в тому числі, авансово) - 110,00 грн.
4) Детальний опис наданих послуг, зміст якого відповідає змісту Акта наданих послуг №04/07/2025-А від 04.07.2025
5) Копію Довідки №04/07/2025-Д про те, що замовниця здійснила повний розрахунок за надані виконавцем послуги.
У матеріалах справи наявні також копії ордерів серії ВС №1370588 від 21.05.2025 та №1382115 від 07.7.2025, виданого адвокату Ярош В.В., який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛВ №002339 від 25.02.2022.
Здійснивши аналіз та оцінку наданих позивачкою доказів понесення нею витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання їй професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.
Розподіляючи судові витрати у даній справі, суд також зазначає, що відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підставі критеріїв, які визначені в частині 4 статті 137 ЦПК України суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).
Відповідач не висловив жодних заперечень з приводу заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що унеможливлює застосування критеріїв, встановлених частиною 4 статті 137 ЦПК України.
Разом з цим, слід зауважити, що при здійсненні розподілу судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу) суд може керуватися положеннями статті 141 ЦПК України, зокрема критеріями, що визначені частинами третьою шостою та дев'ятою статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19.03.2024 року у cправі №922/4078/23 висловлено правову позицію, згідно із якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
Викладена вище правова позиція підтримана Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20.05.2024 у справі №463/641/17 із посиланням на те, що положення частин четвертої-сьомої, дев'ятої статті 129 ГПК України ідентичні нормам частин третьої-шостої, дев'ятої статті 141 ЦПК України.
Виробленою практикою Верховного Суду деталізовано як критерії, які суд з власної ініціативи може застосовувати при вирішенні питання про повну чи часткову відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, так і їх порядок застосування. Зокрема:
1) Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі №910/21570/17, від 14.11.2018 у справі №921/2/18, від 11.12.2018 у справі №910/2170/18, від 10.10.2019 у справі №909/116/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, постанова ВПВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
2) Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанови КГС ВС від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.06.2018 у справі №904/8478/16).
З урахуванням викладеного вище, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд, керуючись положеннями частини 3 статті 141 ЦПК України, вважає за доцільне з власної ініціативи зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
На переконання суду, заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не відповідає критерію розумності зважаючи на обставини цієї справи, зокрема відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо заявлених позовних вимог. Окрім цього, такий розмір не є пропорційним до предмета спору, враховуючи ціну позову та недоведення позивачкою тих обставин, що справа №464/3536/25 має особливе значення для неї, та зважаючи на те, що справа не викликала публічного інтересу.
У своїй постанові від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд виснував, що послуги щодо направлення матеріалів до суду та сторонам, виготовлення копії (оформлення документальних матеріалів) не є юридичними послугами, не потребують спеціальних професійних навичок, а відтак не відносяться до витрат на правову допомогу.
Зважаючи на це, до Акта наданих послуг безпідставно було включено послуги із виготовлення копій додатків до позову для всіх учасників справи та направлення позову адресатам згідно з ЦПК України.
Розподіляючи судові витрати, суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, згідно із якими зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Таким чином, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, суд, виходячи з конкретних обставин справи, вважає за необхідне зменшити їх розмір до 3000,00 грн.
Що стосується гонорару успіху у розмірі 20735,45 грн., то такий фактично погоджено у Додатку №1 від 16.05.2025 до Договору про надання правової допомоги №16/05-2025 від 16.05.2025, згідно із яким у разі виграшу справи та отримання позитивного рішення для замовника, останній сплачує виконавцеві гонорар в розмірі гривневого еквівалента 500 доларів США. Сторони узгодили, що позитивне рішення для замовника - це визнання права власності на частку в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .
Вирішуючи питання щодо стягнення із відповідача гонорару успіху, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ЄСПЛ застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Таким чином, попри наявність права позивачки та її представника визначати таку форму оплати винагороди як «гонорару успіху» та його реалізацію у Додатку №1 від 16.05.2025 до Договору про надання правової допомоги №16/05-2025 від 16.05.2025, при здійсненні розподілу судових витрат у цій справі відповідні зобов'язання не є обов'язковими для суду, а заявлений до стягнення «гонорар успіху» підлягає оцінці на предмет необхідності, розумності та обґрунтованості.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у цій справі є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із наданими послугами щодо представництва інтересів у суді та досягненням обумовленого між сторонами успішного результату.
Здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати у вигляді «гонорару успіху» у розмірі 20735,45 грн. не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування, з огляду на обставини даної справи, матиме надмірний характер.
З огляду на зазначені мотиви, задоволення вимоги щодо стягнення «гонорару успіху» у повному розмірі не відповідатиме принципам пропорційності та справедливості.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що заявлений до стягнення «гонорар успіху» підлягає зменшенню до 3000,00 грн., а загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню із відповідача, становить 6000,00 грн. (3000,00 + 3000,00).
Керуючись статтями 2, 133, 134, 137, 141, 259, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
ухвалив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя право власності на частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 66,1 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2078964746101).
3. Визнати за ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) в порядку поділу спільного майна колишнього подружжя право власності на частки нежитлового приміщення, комори ХХХVІІ за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2107364146101).
4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 2166,40 грн. судового збору, 110,00 грн. витрат на здійснення поштових відправлень та 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
5. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Повне судове рішення складено 01 вересня 2025 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Головуючий Борачок М.В.