Справа № 346/6179/24
Провадження № 22-ц/4808/975/25
Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.
Суддя-доповідач Барков В. М.
27 серпня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді: Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
секретар: Петрів Д. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2025 року у складі судді Яремин М. П., ухвалене у м. Коломиї Івано-Франківської області, повний текст якого складено 19 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,
У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 , яка є його бабою, на праві власності колгоспного двору належала частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 .
На час ліквідації колгоспних дворів ОСОБА_3 проживала у спірному будинку разом з дочкою ОСОБА_4 , зятем ОСОБА_5 та онукою - відповідачкою ОСОБА_2 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася спадщина за законом на частку вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, яку прийняла її дочка ОСОБА_4 .
Після смерті ОСОБА_5 . 23 січня 2014 року ОСОБА_4 успадкувала належну йому 1/6 частку житлового будинку, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності від 21 серпня 1999 року та частку будинку в майні колгоспного двору.
27 жовтня 2017 року ОСОБА_4 подарувала належну їй 1/3 частку будинку своїй дочці ОСОБА_2 .
Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина за законом на частку вказаного будинку.
З метою оформлення спадщини після смерті матері позивач звернувся до державного нотаріуса із відповідною заявою, а відповідач - із заявою про відмову від прийняття спадщини. Державним нотаріусом йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,5207 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказував, що після смерті матері не успадкованими залишилися: частина вищезазначеного житлового будинку, земельна ділянка площею 0,2550 га, кадастровий номер 2623285601:01:001:0193 та земельна ділянка площею 0,1070 (державний акт від 15 грудня 2002 року).
Інша частина житлового будинку належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2
25 вересня 2024 року він звернувся до Коломийської державної нотаріальної контори з метою оформлення спадщини на вказану частину будинку, однак нотаріус відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у зв'язку з тим, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_3 як головою колгоспного двору, а частки померлої та інших власників у майні колгоспного двору не виділено, правовстановлювальний документ, який підтверджує право власності на житловий будинок відсутній.
Посилаючись на те, що він прийняв спадщину після смерті своєї матері, а також на те, що окрім нього ніхто не претендує на вказане майно та не заперечує щодо оформлення за ним права власності на частину житлового будинку, просив визнати за ним право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 .
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановлено визнати в порядку спадкування за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку житлового будинку загальною площею 38,1 кв. м., житловою площею 18,7 кв. м. та господарських будівель і споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
У апеляційній скарзі на вказане рішення суду, представник ОСОБА_1 адвокат Оліградський М. В., посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача вказує, що судом першої інстанції не враховано того, щоорган місцевого самоврядування, видаючи свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 21 серпня 1999 року на спірний житловий будинок, виділив ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 рівні частки спірного житлового будинку в розмірі по 1/6 кожному, як членам однієї сім'ї, які входили до складу колгоспного двору, головою якого була саме ОСОБА_4 , а не ОСОБА_10 .
Натомість частки у другій половині домоволодіння, яке належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право власності на домоволодіння від 15 серпня 1988 року, не були виділені ні за її життя, ні після її смерті. А тому, відповідно на день смерті ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) їй належала інша частина (частка) спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.
Адвокат Оліградський М. В. вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 були дочка ОСОБА_4 , зять ОСОБА_5 та онука - ОСОБА_2. , оскільки ОСОБА_10 за життя заповіт не складала, а тому спадкування після її смерті здійснювалося спадкоємцями за законом. Батько позивача ОСОБА_5 , будучи зятем по відношенню до померлої ОСОБА_10 , не віднесений діючим на той час ЦК УРСР 1963 року до кола спадкоємців.
Поза увагою суду першої інстанції залишилось й те, що відповідачка ОСОБА_2 могла бути спадкоємцем після смерті ОСОБА_10 тільки у разі, якщо на час відкриття спадщини не було б в живих її матері ОСОБА_4 . Відповідно, зауважує представник позивача, єдиним живим спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_10 , була її дочка ОСОБА_4 , яка вступила в управління спадковим майном після смерті своєї матері ОСОБА_10 .
Представник скаржника також зауважує, що відповідачці ОСОБА_2 належить частка спірного будинку з господарськими спорудами, зокрема 1/6 - на підставі свідоцтва про право власності від 21 серпня 1999 року та 1/3 частина - на підставі договору дарування від 27 жовтня 2017 року. При цьому, відповідачка належної їй частки із майна колишнього колгоспного двору не виділяла і не бажає виділяти, а тому представник скаржника вважає, що вона втратила право на частку в майні двору.
Також адвокат Оліградський М. В. звертає увагу суду на те, що спору щодо будинку та розміру його часток між позивачем та відповідачем немає.
Відзив на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 у встановлений судом строк відповідачкою ОСОБА_2 не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 адвоката Оліградського М. В., який просив скаргу задовольнити, пояснення відповідачки ОСОБА_2 , яка також просила скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів прийшов до висновків, що станом на 01 липня 1990 року баба позивача, його мати, батько та відповідач (сестра) були членами колгоспного двору згідно зі свідоцтвом про право власності від 15 вересня 1988 року, що видане на половину житлового будинку, а тому кожному із них належало відповідно по 1/8 частці у спірному майні, а також його матері, батьку та сестрі (відповідачці) належало по 1/6 частці іншої половини вказаного будинку згідно із свідоцтвом № 662 від 21 серпня 1999 року. А тому суд першої інстанції, виходячи з рівності часток усіх його членів вважав, що є підстави визнати за позивачем права власності на 1/6 частку спірного нерухомого майна. Також суд першої інстанції вважав, що батьку позивача ОСОБА_5 у спірному майні належить 1/6 частка відповідно до свідоцтва від 15 вересня 1988 року (1/8+1/24=1/6, де: 1/8 як члену колгоспного двору та 1/24 частка в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , з якою він безпосередньо проживав на день її смерті (тобто вступив в управління спадковим майном). Однак, доказів звернення до нотаріуса з метою оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5 , в тому числі постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивачем не надано, як і доказів прийняття ним спадщини після його смерті. Відповідачу у спірному майні належить 2/3 частки, належних доказів щодо відмови від яких, в тому числі на користь позивача у передбачений законом спосіб, матеріали справи не містять (зокрема, 1/8+1/24+1/3+1/6=2/3, де: 1/8 частка як члену колгоспного двору, 1/24 частка в порядку спадкування після смерті ОСОБА_13 , з якою вона безпосередньо проживала на день її смерті (згідно зі свідоцтвом від 15.09.1988 року), а також належна їй 1/6 частка згідно зі свідоцтвом №662 від 21.08.1992 року, 1/3 частка, що подарована її матір'ю (з урахуванням належних останній 1/6 частки у спірному майні відповідно до свідоцтва №662 від 21.08.1999 року та успадкованої нею 1/6 частки після смерті чоловіка ОСОБА_5 ). Крім цього, слід зазначити, що відповідач, яка має, в тому числі, частку в колгоспному дворі, зареєстрована та проживає за вказаною адресою.
Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна з огляду на таке.
Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копіями свідоцтв про народження підтверджується, що батьками позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 є відповідно ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , а їх бабою була ОСОБА_3 (а.с. 16, 20, 156).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що спірне домоволодіння належало до колгоспного двору головою якого була ОСОБА_3 .
Проте такого висновку суд дійшов без з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи.
Колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.
Згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності, а частина друга статті 123 цього Кодексу визначала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Частиною другою статті 123 ЦК УРСР передбачено, що розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або в її виділенні зовсім відмовлено у зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Закон Української РСР «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року, не містив поняття «колгоспний двір» і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї.
Відповідно до статті 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, вирішуються за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.
Подібні правовідносини проаналізовані Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Як вбачається з витребуваних апеляційним судом копій погосподарської книги спірного домоволодіння воно було розділено на два колгоспних двору з особовими рахунками № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 (а.с. 247-251).
Головою колгоспного двору № НОМЕР_2 та єдиним його членом була ОСОБА_3 .
Головою колгоспного двору № НОМЕР_3 була ОСОБА_4 , а його членами - ОСОБА_5 (чоловік), ОСОБА_2 (донька).
Всі ці особи були зареєстровані та проживали у спірному домоволодінні станом на 15 квітня 1991 року.
Таким чином ці два колгоспні двори необхідно розглядати як два окремих об'єкта, хоча вони і знаходились в одному домоволодінні не поділеному в натурі.
Це також підтверджується й тим, що ОСОБА_3 за життя отримала у власність частину спірного будинку (свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння, видане 15 вересня 1988 року виконкомом Коломийської районної ради на підставі рішення № 173 від 10 серпня 1988 року та зареєстроване в Коломийському міжрайонному бюро технічної інвентаризації 15 вересня 1988 року в реєстрову книгу за реєстровим № 355 (а.с. 28-29)), а іншу його частину отримали у спільну сумісну власність ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , видане виконкомом Підгайчиківської сільської ради 21 серпня 1999 року на підставі рішення №21 від 17 серпня 1999 року взамін свідоцтва про право власності від 15 вересня 1988 року (а.с. 34)).
Відповідно до статті 563 ЦК УРСР у разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.
Оскільки як ОСОБА_3 , так й ОСОБА_4 , на день своєї смерті отримали свідоцтва про право власності на частину спірного домоволодіння, спадкування цього майна здійснюється на загальних підставах.
Так, відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Положеннями частини першої статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до пункту 4, підпункту 1 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
За змістом указаних норм відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року) або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є сином ОСОБА_4 померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 яка, в свою чергу є донькою ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, спадкоємство після смерті ОСОБА_3 має здійснюватися за нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Згідно з частиною 1 статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Згідно із частиною 1 статті 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Статтею 548 ЦК УРСР було визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускалося прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнавалася належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Також закон (ст. 549 ЦК УРСР) визнавав, що спадкоємець прийняв спадщину:
1)якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2)якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні були вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникало лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, могли заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжувався до трьох місяців.
Як вбачається з відповіді в.о. сільського голови Підгайчиківської сільської ради № 958/02-08/35 від 10 липня 2025 року та виписок з погосподарських книг в спірному домоволодінні на момент смерті ОСОБА_3 була зареєстрована її донька ОСОБА_4 разом із сім'єю (а.с. 247-251, 253).
Оскільки ОСОБА_4 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, а також є єдиним спадкоємцем першої черги, вона прийняла у спадщину належну матері ОСОБА_3 частину спірного будинку.
В установленому законом порядку ОСОБА_4 свідоцтво про права на спадщину за законом не отримала про що сторони в судовому засіданні апеляційного суду не заперечували.
В зв'язку з тим, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 до правовідносин із спадкування після її смерті мають застосовуватися положення ЦК України в редакції 2003 року.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Таким чином, до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 входить й успадкована останньою після смерті матері ОСОБА_3 частка спірного домоволодіння.
Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся її син ОСОБА_1 , позивач у справі, та йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,5207 га кадастровий номер 2623285600:02:002:0196.
У видачі свідоцтва про право на спадщину на належну ОСОБА_3 за життя частку спірного будинку ОСОБА_1 було відмовлено.
Відповідачка ОСОБА_2 звернулася до нотаріусу із заявою про відмову від прийняття спадщини після своєї матері (а.с. 47, 87-107).
Враховуючи вищенаведене та оскільки ОСОБА_4 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 (ст. 1261 ЦК України), а інший спадкоємець цієї ж черги ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини після смерті матері, апеляційний суд вважає позовні вимоги обґрунтованими. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Оліградського Мирослава Васильовича - задовольнити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2025 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцем с. Підгайчики Коломийського району Івано-Франківської області, жителя АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на (одну другу) частку житлового будинку загальною площею 38,1 м2, житловою площею 18,7 м2 та господарських будівель і споруд: сараю літ. «Б», «Г» та «Д»; літньої кухні літ. «В»; вбиральні літ. «Е»; навісу літ. «Ж»; криниці «№ 1»; огорожі «№ 2-5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова суду набирає законної сили з дня, її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 01 вересня 2025 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта