Справа №760/16974/25
2-о/760/503/25
(про повернення заяви)
01 вересня 2025 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Козленко Г.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Солом'янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, -
До Солом'янського районного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 із заявою в порядку окремого провадження, в якій просила суд:
- встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Барановичі Брестської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Донецьк Донецької області, внаслідок гострого інтерстиціального нефриту, стан після гемодіалізу від 03.12.2021.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 08.07.2025 заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Солом'янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території - залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяв и без руху.
Ухвала від 08.07.2025 надсилалася позивачу за адресою, вказаною у позовній заяві, однак конверт повернувся до суду із відміткою АТ «УКРПОШТА» «за закінченням терміну зберігання».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Станом на 26.08.2025 строк для усунення недоліків позовної заяви закінчився, позивачем допущені при поданні позовної заяви недоліки не усунуто.
Відповідно до ч.3 ст.294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 20 ЦПК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
Частиною першою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини слід брати до уваги те, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року, (Judgementof ECHR of 16 December 1992 DeGeouffredelaPradelle v. France // SeriesA N 253- В).
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним, з точки зору його практичного забезпечення: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства («Golder проти Сполученого Королівства», «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року). Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 185 ЦПК України позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені ст. ст. 175, 177 ЦПК України, а саме не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
З огляду на те, що ухвала про залишення заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території без руху не виконана заявником, за таких обставин суд приходить до висновку, що заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 14, 20 ЦК України, ст.ст. 1-14, 19, 23, 43, 185, 353-355 ЦПК України, суддя
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Солом'янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території - вважати неподаною і повернути позивачеві.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.
Суддя Г.О. Козленко