Справа № 752/20334/25
Провадження №: 3/752/7138/25
29 серпня 2025 року cуддя Голосіївського районного суду міста Києва Вдовиченко О.О. , розглянувши справу про адміністративне правопорушення передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ,
10 серпня 2025 року о 19 год 10 хв. у м. Києві по вул. Бродівська, 79, гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter не маючи права керування таким транспортним засобом, а саме, не мав посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1.а) ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 визнав свою вину та щиро розкаявся, пояснив суду, що його матір тяжко хворіє і він вирішив підробити на її лікування, жалкує про вчинене, зробив для себе висновки й більше чинити так не буде.
Дослідивши всі обставини справи у їх сукупності, заслухавши ОСОБА_1 , суд дійшов наступних висновків.
Частина 5 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч. 2 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП).
Тобто елементами об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП, є вчинення саме повторно протягом року одного з діянь, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП встановлена дослідженими доказами, зокрема:
- протоколом про вчинення адміністративного правопорушення серії ЕПР1 №418750 від 10.08.2025, в якому зафіксовані обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення;
- довідкою щодо проведених заходів із встановлення повторності вчиненого адміністративного правопорушення, відповідно до якої проведеною перевіркою встановлено, що відносно ОСОБА_1 30.06.2025 працівниками поліції винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
- формою адмінпрактики відосно ОСОБА_1 за скоєння адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП;
- відеозаписом, долученим до матеріалів справи.
Таким чином, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважає, що ОСОБА_1 підлягає адміністративній відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
При призначенні стягнення, суд, відповідно до ст. 33 КУпАП, враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставинами, що пом'якшують відповідальність суд визнає щире розкаяння винного та вчинення правопорушення при збігу тяжких сімейних обставин.
Обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, судом не встановлено.
Таким чином, при призначенні виду адміністративного стягнення, дотримуючись принципу співвідношення між тяжкістю вчиненого адміністративного правопорушення та заходом державного примусу, враховуючи характер вчиненого правопорушення, молодий вік правопорушника та наявність пом'якшуючих обставин, суд вважає за можливе накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керування транспортними засобами, та без оплатного вилучення транспортного засобу виходячи з наступного.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Частинами 1-2 ст. 2 КУпАП передбачено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо.
Згідно з ч. 1 ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. КУпАП не містить положень, які б дозволяли суду призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено відповідною статтею Кодексу.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Верховенство права це панування права в суспільстві і воно вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність. Зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Безпосереднім вираженням конституційних принципів додержання гуманізму, справедливості й законності є реалізована в нормах КК України можливість особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, бути звільненою від кримінальної відповідальності.
Конституційний Суд України у рішенні № 15-рп/2004 від 02.11.2004 вказав, що закон не може ставити в більш несприятливе становище винних осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, порівняно з винними особами, які вчинили більш тяжкі злочини. Не маючи можливості призначити більш м'яке покарання, суд не зможе належно індивідуалізувати покарання і забезпечити його справедливість.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 червня 2022 року №4-р(II)/2022 щодо індивідуалізації юридичної відповідальності вказано, що Конституційний Суд України вкотре наголошує, що в законодавчому нормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності. Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адміністративного стягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
У рішенні Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №8-р(І)/2022 Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
У постанові ВС від 06.02.2021 у справі № 263/10894/20 зроблено висновок про те, що відповідно до усталеної судової практики, яка ґрунтується на системному аналізі міжнародних актів з урахуванням рішень Конституційного Суду України, суди в певних випадках вправі застосовувати принцип аналогії закону. У цьому випадку найбільш близьким до адміністративно-деліктної галузі права є кримінальне процесуальне законодавство.
Процесуальні відмінності між провадженнями в межах КК й КПК України та КУпАП викликані переважно різницею в суспільній небезпечності правопорушень, які є підставою для адміністративної та кримінальної відповідальності - за вищої суспільної небезпеки правопорушення, настають суворіші санкції.
Зважаючи на сталий підхід Європейського суду з прав людини щодо визначення критеріїв «кримінального обвинувачення» у конкретній справі, висловлений у тому числі у рішеннях у справах «Енгель та інші проти Нідерландів», «Юсілла проти Фінляндії», «Кемпбел та Фелл проти Сполученого Королівства», «Лутц проти Німеччини», «Озтюрк проти Німеччини» та інших, при розгляді цієї справи суд враховує: внутрішньо-правову кваліфікацію діянь; характер правопорушення; суворість покарання, яке може бути застосоване до особи.
Керуючись засадою верховенства права, при призначенні стягнення у цій справі суд враховує обставини справи, обставини, що обтяжують та пом'якшують відповідальність, а також особу винного.
Суд враховує особу ОСОБА_1 , який є особою молодого віку, має тяжко хвору матір, його правопорушення пов'язане з бажанням їй допомогти фінансово у лікуванні.
Статтею 69 КК України передбачено можливість за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті або перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті. За цих же підстав передбачена можливість не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті як обов'язкове.
За наведених обставин, оскільки безальтернативність санкції ч. 5 ст. 126 КУпАП не забезпечує досягнення справедливого балансу між вимогами публічних інтересів та захистом прав особи, наявні підстави в порядку застосування аналогії ст. 69 КК України, не накладати на ОСОБА_1 стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Також суд враховує, що транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter не є власністю ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, суд вважає що ОСОБА_1 слід призначити стягнення в межах санкції, передбаченої ч. 5 ст. 126 КУпАП, а саме у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян без позбавлення права керування транспортним засобом та без оплатного вилучення транспортного засобу, що є достатньою мірою відповідальності з метою його виховання, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.
З урахуванням ч. 5 ст. 4, ст. 9 Закону України «Про судовий збір», ст. 40-1 КУпАП, у зв'язку з ухваленням судом постанови про накладення адміністративного стягнення, судовий збір підлягає стягненню з правопорушника на користь держави в сумі 605 грн. 60 коп.
Керуючись ст. ст. 23, 33, ч. 5 ст. 126, 284, 287, 294, 303, 307, 308 КУпАП, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 (сорок тисяч вісімсот) грн 00 коп., без позбавлення права керування транспортним засобом та без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у дохід держави в сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу в установлений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд міста Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя О.О. Вдовиченко