Єдиний унікальний номер 725/6606/25
Номер провадження 2/725/2254/25
28.08.2025 року м. Чернівці
Чернівецький районний суд міста Чернівців
в складі:
головуючого судді - Нестеренко Є. В.
за участю:
секретаря судового засідання - Чобан В. В.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду Чернівецького районного суду міста Чернівців в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,-
30.07.2025 року позивач звернувся до суду із позовом про встановлення факту, що має юридичне значення. Позивач посилається на те, що він з відповідачкою перебували у фактичних шлюбних відносинах. Під час фактичних шлюбних відносин у сторін народилась дитина - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення шлюбних відносин неповнолітня донька залишилася проживати з батьком. З того часу позивач самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину. Відповідач вже тривалий час із донькою не бачилася, її життям не цікавилася, зв'язок з дитиною не підтримує.
Позивач зазначає, що для захисту особистих майнових та не майнових прав дитини, виникло питання у юридичній фіксації факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.
Позивач просить суд встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надати дозвіл на виїзд за кордон ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди та супроводу матері.
Ухвалою судді від 31.07.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Позивач у судове засідання не з'явився, подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, на заявлених вимогах наполягає.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги визнає.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України судове засідання проводилося без технічної фіксації.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що дана заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьком та матір'ю відповідно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Неповнолітня донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після припинення шлюбних відносин, проживає з позивачем та перебуває на його утриманні, що зокрема підтверджується договором між батьками про визначення місця проживання дитини, здійснення батьківських прав, виховання дитини від 29.07.2025 року.
Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, необхідне позивачу для захисту прав та інтересів дитини, одноосібного представництва дитини в державних та освітніх закладах.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
За відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях. (Постанова ВС від 02.04.2025 р. у справі № 127/3622/24)
Обставини самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої доньки, які визнаються сторонами, не підлягають доказуванню. У суду не має підстав сумніватись в достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Суд вважає, що позивачем доведений факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Окрім того позивачем заявлена вимога про надання дозволу на виїзд за кордон дитини без згоди та супроводу матері.
Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Водночас фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 р. № 231 (із змінами).
Згідно п. 2-3 Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № 57 із змінами і доповненнями, виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.
Отже на період дії в Україні воєнного стану введені спрощені правила перетину кордону для дітей віком до 16 років. В умовах воєнного стану згода другого з батьків більше не є обов'язковою, що значно спростило процедуру виїзду дітей з одним із батьків.
Таким чином, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував необхідність надання такого дозволу у зв'язку із перешкоджанням його прав.
Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків батька і матері у всіх правах і обов'язках відносно своїх дітей.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про надання дозволу на виїзд за кордон дитини без згоди другого з батьків є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, відповідно до ст. 89 ЦПК України оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності приходить до висновку що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 89, 259, 264, 265, п. 5 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 319, 354 ЦПК України, суд-
Позовну заяву ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 самостійно виховує та утримує неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду може бути оскаржено учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки в апеляційному порядку повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернівецького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Нестеренко Є. В.