29 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 204/185/23
провадження № 51-2732 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Красногвардійського районного суду
м. Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року щодо останньої,
встановив:
Вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від
27 грудня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року, ОСОБА_5 засуджено за ч. 5 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 15 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 вирішено рахувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто з дня її фактичного затримання.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватою у тому, що вона з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу РФ, будучи обізнаною про факт ведення вказаною державою агресивної війни проти України, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, після 21 квітня 2022 року (більш точна дата не встановлена), перебуваючи на тимчасово окупованій території - в м. Волноваха Донецької області, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, надала згоду і добровільно призначена на т.зв. посаду «заведующая сектором» т.зв. «управления труда и социальной защиты населения г. Волноваха Донецкой народной республики», тобто зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в окупаційній адміністрації держави-агресора.
На ОСОБА_5 , як на т.зв. «заведующую сектором» т.зв. «управления труда и социальной защиты населения г. Волноваха Донецкой народной республики», покладено обов'язки щодо здійснення керівництва персоналом відділу, планування роботи відділу, звітування про виконану роботу перед т.зв. головою адміністрації, участі у засіданнях т.зв. адміністрації району, представництва інтересів відділу у взаємовідносинах з іншими структурними підрозділами т.зв. адміністрації району, розгляду заяв громадян і здійснення соціальних виплат.
Отже, ОСОБА_5 у період часу з 21 квітня 2022 року (більш точна дата під час досудового розслідування не встановлена) до теперішнього часу, перебуваючи на вказаній посаді, виконує організаційно-розпорядчі функції у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації Російської Федерації, а саме в т.зв. «администрации Волновахского района ДНР» в окупованому м. Волноваха Донецької області.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування оскаржених судових рішень та закриття провадження у справі у зв'язку із не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
В обґрунтування заявлених вимог стверджує, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали доведеним умисел ОСОБА_5 на добровільне призначення на т.зв. посаду «заведующая сектором» т.зв. «управления труда и социальной защиты населения г. Волноваха Донецкой народной республики».
На переконання захисника, показаннями свідків не підтверджено умисел засудженої та обставини її призначення на відповідну посаду. Вказує, що призначення ОСОБА_5 на посаду могло відбутися під впливом певних обставини або примусово, що залишилось недослідженим під час судового розгляду, тому відсутні достатні докази для доведення винуватості засудженої. Переглядаючи вирок, апеляційний суд, в порушення вимог ст. 404 КПК України, належним чином не розглянув апеляційну скаргу захисника, не дослідив повторно обставини та не навів переконливих відповідей на доводи апеляційної скарги.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
При цьому, суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, на думку колегії суддів, є необґрунтованими з огляду на таке.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд повинен оцінювати докази на основі всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні даного кримінального правопорушення зроблено з додержанням положень
ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 здійснювалося за відсутності обвинуваченої (in absentia).
Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема, на підставі:
- показань свідка ОСОБА_6 , яка вказала, що на час проживання у
м. Волноваха вона була заступником начальника УГСЗН Волноваської РДА.
Вона знала ОСОБА_5 , яка працювала на посаді заступника начальника відділу з виплат соціальної державної допомоги. Обвинувачена залишилась на тимчасово окупованій території та співпрацює з окупаційною владою, а саме працює в УГСЗН (точна назва установи не відома) на посаді заступника начальника, про що вона дізналась з телеграм каналів. Як їй відомо від місцевих мешканців, та влада запропонувала посади і люди погодились, зокрема
ОСОБА_5 ;
- показань свідка ОСОБА_7 , який повідомив, що він раніше мешкав у
м. Волноваха, працював начальником сектору адміністративної практики Волноваського РВП в Донецькій області. ОСОБА_5 відома йому по роботі, вона працювала заступником УГСЗН м. Волноваха. У соціальних мережах бачив, що і зараз ОСОБА_5 працює в управлінні соціального захисту населення на посаді завідувача сектору, співпрацює з окупаційною владою. Вона давала інтерв'ю каналу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », бачив відео в «Тік-Ток». Також, від місцевих жителів йому відомо, що ОСОБА_5 працює в УГСЗН;
- даних протоколів пред'явлення особи для впізнання по фотознімкам від
20 липня 2022 року (зі свідком ОСОБА_8 ) та від 21 липня 2022 року (зі свідком ОСОБА_6 ) з додатками, відповідно до яких свідки, кожен окремо, у присутності понятих, впізнали на фото № 2 ОСОБА_5 за зовнішніми рисами обличчя (розміром очей, формою носа та рота, зачіскою), як особу з якою раніше працювали;
- даних протоколів огляду від 20 липня 2022 року (зі свідком ОСОБА_8 ) та від
21 липня 2022 року (зі свідком ОСОБА_6 ) з додатком з яких слідує, що за участю зазначених свідків, з кожним окремо, проведено огляд всесвітньої мережі Інтернет, а саме на сторінці під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ]» в соціально орієнтованій мережі «Telegram», де виявлено публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 При огляді сторінки виявлено відеозапис під назвою «В Волновахе возобновилась работа соціальной сферы». Під час огляду відеозапису серед інших осіб зображених на відеозаписі кожен зі свідків впізнав особу жіночої статі, що підписана на відеозаписі, як « ОСОБА_9 сектором управления труда и социальной защиты населения г. Волновахи», яка є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
За наслідками судового розгляду місцевий суд надав оцінку дослідженим доказам на предмет належності, допустимості, достовірності, та у сукупності - достатності та взаємозв'язку, на підставі яких дійшов висновку, що ОСОБА_5 добровільно зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, і кваліфікував її дії за ч. 5 ст. 111-1 КК України.
Мотивуючи своє рішення суд першої інстанції вказав, що поза всяким розумним сумнівом доведено, що ОСОБА_5 після окупації військовослужбовцями
ЗС РФ м. Волноваха Донецької області, усвідомлюючи, що дана територія окупована державою-агресором, з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу РФ, будучи обізнаною про факт ведення вказаною державою війни проти України, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, добровільно надала згоду на призначення на так звану посаду «заведующая сектором» так званого «управления труда и социальной защиты населения г. Волноваха Донецкой народной республики», тобто зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Такі дії ОСОБА_5 поза всяким розумним сумнівом були умисними, оскільки остання усвідомлювала (не могла не усвідомлювати) суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання. До того, ж судом в умовах змагальності сторін не встановлено обставин, за яких добровільність зайняття ОСОБА_5 зазначеної посади можна було б поставити під сумнів.
Не погодившись із вироком суду, захисник ОСОБА_4 звернулась із апеляційною скаргою з доповненням, яка за змістом є аналогічною доводам касаційної скарги, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції залишив вирок місцевого суду без змін.
За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Як убачається із оскаржуваної ухвали суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду, що із сукупного аналізу показань допитаних у судовому засіданні свідків та досліджених письмових доказів слідує, що ОСОБА_5 вчинила умисні дії, а саме добровільно зайняла посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а саме в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Крім того, суд апеляційної інстанції перевірив та спростував доводи захисника щодо наявності фізичного і психологічного тиску на ОСОБА_5 з боку представників держави-агресора та окупаційної влади, зазначивши, що на підтвердження вказаних тверджень в матеріалах справи відсутні будь-які докази.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що обвинувачена не мала реальної можливості відмовитися від зайняття посади т.зв. «заведующая сектором» т.зв. «управления труда и социальной защиты населения
г. Волноваха Донецкой народной республики».
На переконання колегії суддів, за встановлених фактичних обставин кримінального провадження, дії засудженої ОСОБА_5 кваліфіковано вірно.
Доводи касаційної скарги захисника щодо порушення апеляційним судом вимог статті 404 КПК України є безпідставними з огляду на таке.
За приписами ч 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
Як слідує зі змісту касаційної скарги, захисник не вказує про те, що нею заявлялось клопотання про повторне дослідження доказів з наведенням мотивів для цього, натомість такі доводи зводяться до незгоди із оцінкою доказів наданої місцевим судом. Сам по собі факт незгоди з висновками суду першої інстанції з приводу висунутого обвинувачення, не є підставою для повторного дослідження доказів в апеляційному суді.
Крім того, як слідує із оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції не здійснював власної оцінки доказів, погодився із тією оцінкою, яку дав суд першої інстанції, а тому підстав для повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, у суду не було. За таких обставин порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів відсутнє.
Верховний Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року щодо останньої.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3