27 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 183/3464/24
провадження № 51-1135 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023041350001534 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Новомиколаївка Запорізької області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області вироком від 12 грудня 2024 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначив йомупокарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі положень ст. 75 КК України місцевий суд звільнив ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та визначив обов'язки, передбачені положеннями ст. 76 КК України.
Цивільний позов ОСОБА_8 суд задовольнив частково, стягнув зі ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 50 000 гривень моральної шкоди. Суд також стягнув зі ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 30 000 гривень витрат на правничу допомогу.
Згідно з вироком ОСОБА_7 19 листопада 2023 року, приблизно о 16:25, керуючи технічно справним транспортним засобом «ВАЗ-2106», рухався зі швидкістю близько 50 км/год по мокрому покриттю проїзної частини дороги по вул. Гетьманській у м. Новомосковську Дніпропетровської області зі сторони вул. Сучкова в бік вул. Шевченка, проявляючи неуважність до дорожньої обстановки та її зміни.
Під час наближення до нерегульованого пішохідного переходу поблизу будинку № 27А, він не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, й допустив наїзд на ОСОБА_8 , яка переходила дорогу по нерегульованому пішохідному переходу з ліва на право по ходу руху транспортного засобу, внаслідок чого потерпілій спричинено тяжкі тілесні ушкодження. Своїми діями ОСОБА_7 грубо порушив вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху.
Дніпровський апеляційний суд 20 лютого 2025 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасував та ухвалив в цій частині новий вирок, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі положень ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та визначив обов'язки, передбачені положеннями ст. 76 КК України.
В решті вирок суду першої інстанції апеляційний суд залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та суворістю призначеного покарання.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вважає, що призначення апеляційним судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами призвело до суворості покарання, оскільки ОСОБА_7 працює продавцем непродовольчих товарів та водієм, розвозить запасні частини до сільськогосподарської техніки, тому призначення йому додаткового покарання позбавить його єдиного джерела доходу.
Захисник вважає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано вказав однією з причин для постановлення нового вироку і призначення додаткового покарання те, що обвинувачений не вжив усіх можливих заходів для повного відшкодування потерпілій завданої шкоди, оскільки ОСОБА_7 під час судового розгляду відшкодував потерпілій 182 000 грн, і це всі кошти, які він зміг зібрати і запозичити.
При цьому захисник звертає увагу, що сторона захисту не оскаржувала винуватість ОСОБА_7 , не оспорювала жодного наданого потерпілою доказу на підтвердження заподіяної їй шкоди, й засуджений вживав заходів для відшкодування матеріальної шкоди та частково й моральної.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Вирок суду в частині доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, призначеного основного покарання та вирішення цивільного позову в поданій касаційній скарзі захисником не оспорюються.
Що стосується доводів касаційної скарги про суворість призначеного засудженому покарання у зв'язку із застосуванням до нього апеляційним судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.
Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює новий вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не погоджувався з вироком суду першої інстанції у зв'язку з не призначенням ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами; вважав таке рішення неумотивованим, що призвело до м'якості призначеного покарання; просив скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Відповідно до змісту статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, й не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Вирішуючи питання про призначення покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.
Апеляційний суд обґрунтовано вказав, що суд першої інстанції, не призначаючи ОСОБА_7 додаткового покарання, не мотивував свого рішення, не обґрунтував висновку про відсутність необхідності призначення такого покарання, враховуючи, що кримінальне правопорушення вчинено, хоча і з необережності, однак під час керування джерелом підвищеної небезпеки в межах населеного пункту шляхом наїзду на пішохода, що призвело до спричинення потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя.
При цьому і суд першої інстанції, і апеляційний суд вказали, що ОСОБА_7 працює на посаді реалізатора, і лише за сумісництвом виконує функції водія. Таким чином, судами не встановлено даних, що робота водієм є єдиним джерелом доходів засудженого, і позбавлення його права керування транспортними засобами позбавить його такого джерела доходів. Не надано конкретних доказів цього і в ході касаційного розгляду.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що уникнення засудженим додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами негативно вплине на сприйняття іншими водіями необхідності суворо дотримуватися правил дорожнього руху.
Обставини, на які посилається захисник у касаційній скарзі, зокрема дані про особу засудженого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, повністю визнав свою вину, вчинив кримінальне правопорушення з необережності, частково відшкодував потерпілій шкоду, були враховані судами при призначенні основного покарання та вирішенні питання про звільнення ОСОБА_7 від відбування основного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, що буде сприяти виправленню засудженого та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене, переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначення додаткового покарання ОСОБА_7 , у касаційній скарзі не наведено.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених положеннями ст. 433 КПК України, не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника не вбачає.
Тому, керуючись положеннями статей 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3