01 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 154/2712/20
провадження № 61-10664ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня
2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами рішення
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого
2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії «Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості із заробітної плати при остаточному розрахунку при звільненні з роботи,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії «Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів»
(далі - АТ «Державна ПЗК» в особі філії «Володимир-Волинський КХП»), в якому просив:
визнати незаконним і скасувати наказ від 17 серпня 2020 року № 72-ОС
про звільнення позивача з роботи;
поновити його на посаді водія пожежного автомобіля;
стягнути з АТ «Державна ПЗК» в особі філії «Володимир-Волинський КХП» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за суміщення обов'язків сторожа упродовж усього часу роботи на підприємстві водієм пожежного автомобіля у розмірі 141 734,50 грн, недоотриману заробітну
плату - 150 000 грн, матеріальну допомогу - 5 399,08 грн, компенсацію
за 23 дні невикористаної оплачуваної додаткової відпустки - 3 979,23 грн; відшкодування моральної шкоди внаслідок недоотримання пенсії
через заниження розміру її нарахування при виході на пенсію за віком
у 2014 році - 20 000 грн.
Володимир-Волинський міський суд Волинської області (на даний час назву суду змінено на Володимирський міський суд Волинської області відповідно до Закону України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів») ухвалою від 28 січня 2022 року позов
ОСОБА_1 в частині вимог про відшкодування моральної шкоди залишив без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України.
Володимир-Волинський міський суд Волинської області рішенням
від 02 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Не погодившись з рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Волинський апеляційний суд постановою від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого
2023 року залишив без змін.
Не погодившись з рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року та постановою Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 14 лютого 2024 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року залишив без змін (провадження № 61-8123св23).
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про роз'яснення постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2024 року.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2024 року передала заяву ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду (провадження № 14-36зц24).
09 квітня 2024 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року.
Володимир-Волинський міський суд Волинської області ухвалою від 07 травня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року за нововиявленими обставинами визнав неподаною та повернув заявникові на підставі
статті 185 ЦПК України.
Верховний Суд ухвалою від 01 серпня 2024 року у задоволенні заяви
ОСОБА_1 про роз'яснення постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2024 року відмовив (провадження
№ 61-8123св23).
Не погодившись з ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 травня 2024 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Волинський апеляційний суд постановою від 05 вересня 2024 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 травня
2024 року залишив без змін.
Не погодившись з ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 травня 2024 року та постановою Волинського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку.
Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2024 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 07 травня
2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 вересня
2024 року за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року у справі № 154/2712/20 відмовив (провадження № 61-14093ск24).
25 листопада 2024 року до суду першої інстанції надійшла заява
ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 02 лютого 2023 року.
Заява мотивована тим, що рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року у цій справі за позовом
ОСОБА_1 до АТ «Державна ПЗК» в особі філії «Володимир-Волинський КХП» є незаконним, оскільки постановлене на підставі невстановлених обставин, за неналежними, недопустимими та недостовірними доказами сторони відповідача. Такими доказами, на думку позивача, є протокол рішення правління АТ «Державна ПЗК» в особі філії «Володимир-Волинський КХП»
від 01 березня 2020 року, копію якого не надано суду, а протокол перевірки здійснення технічного стану транспортного засобу від 28 жовтня 2020 року
№ 00923-00411-20 є таким, що оформлений з недостовірними показниками. Крім того, вказував, що суд першої інстанції помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, що призвело до втрати ним можливості повноцінного захисту свого інтересу і ухвалення рішень внаслідок недотримання судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
ОСОБА_1 також вказував, що, розглядаючи справу в апеляційній і касаційній інстанціях, суди необґрунтовано залишили поза увагою його заяви, клопотання і зауваження, в тому числі й щодо зміни розгляду справи за правилами загального позовного провадження у зв'язку із збільшенням розміру позовних вимог.
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просив суд:
скасувати за нововиявленими та виключними обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого
2023 року у справі за його позовом до АТ «Державна ПЗК» в особі філії «Володимир-Волинський КХП» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості із заробітної плати при остаточному розрахунку при звільненні з роботи;
переглянути рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року за правилами загального позовного провадження;
визнати недійсним і скасувати наказ від 13 травня 2014 року № 18-ОС про звільнення його з роботи, як такий, що не відповідає статті 4 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», частинам першій, третій, п'ятій статті 203, статті 215 ЦК України.
03 січня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява ОСОБА_1
про забезпечення позову.
Володимир-Волинський міський суд Волинської області ухвалою від 06 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернув заявникові.
Не погодившись з ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06 січня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Волинський апеляційний суд постановою від 19 лютого 2025 року апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06 січня
2025 року залишив без змін.
Не погодившись з ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06 січня 2025 року та постановою Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив їх в касаційному порядку.
Верховний Суд ухвалою від 10 березня 2025 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 06 січня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого
2023 року у справі № 154/2712/20 відмовив (провадження № 61-2899ск25).
Володимир-Волинський міський суд Волинської області ухвалою від 02 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року у справі № 154/2712/20 відмовив. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 02 лютого 2023 року залишив в силі.
Не погодившись з ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Волинський апеляційний суд постановою від 25 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Ухвалу
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня
2025 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не навів жодної підстави, визначеної законом, для перегляду рішення суду за нововиявленими та виключними обставинами. Наведені ОСОБА_1 у заяві обставини не є нововиявленими та виключними у розумінні пункту 1 частини другої
статті 423 ЦПК України, оскільки вони існували на час розгляду справи та були предметом розгляду у цій справі у суді першої та апеляційної інстанцій. Зміст поданої ОСОБА_1 заяви свідчить, що його вимоги фактично зводяться до незгоди з результатом розгляду його позовної заяви, переоцінки доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи, та неправильне, на його думку, застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Разом з тим, наведені у заяві доводи також були предметом дослідження судами апеляційної та касаційної інстанцій. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого
2023 року за нововиявленими та виключними обставинами у цій справі.
У касаційній скарзі, поданій 14 серпня 2025 року засобами поштового зв'язку, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 червня 2025 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції або на новий розгляд за правилами загального позовного провадження, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущений з поважних причин, оскільки повний текст постанови Волинського апеляційного суду від 25 червня 2025 року отриманий заявником 15 липня
2025 року, що підтверджується копією заяви про отримання постанови суду
від 25 червня 2025 року .
Відповідно до частин другої, третьої статті 390 ЦПК України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій
статті 394 цього Кодексу.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належному судовому процесі.
Одним із визначальних критеріїв для прийняття судом рішення про поновлення чи непоновлення строку є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами окремої особи. Дотримання строків стосується всіх учасників спору, які мають право на справедливий суд.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.
Касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, що є виключною обставиною для перегляду судового рішення. Також, переглядаючи судове рішення за нововиявленими та виключними обставинами, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували положення статті 423 ЦПК України, не взяли до уваги фальшивість письмових доказів, в результаті чого заявника було безпідставно звільнено з роботи за відсутності рішення протоколу АТ «Державна ПЗК» в особі філії «Володимир-Волинський КХП» від 01 березня 2020 року.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтями 4, 5 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частинами другою, третьою статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення у справі «Праведна проти росії», заява № 69529/01,
від 18 листопада 2004 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 25 травня 2021 року в справі № 752/4995/17 (провадження
№ 14-41цс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її у суді. Тобто перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (див. постанову Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 726/938/18 (провадження № 61-14879св19)).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов'язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-549зц18)).
Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв'язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (див. зазначену постанову у справі № 127/10129/17 (пункти 27, 28)).
Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду
від 14 квітня 2021 року у справі № 9901/819/18 (провадження № 11-430заі20).
Необхідними умовами виключних обставин, визначених пунктами 1-3
частини третьої статті 423 ЦПК України, за наявності яких суд першої інстанції і може переглянути, ухвалене ним рішення є: встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого було ухвалено судове рішення.
Отже, законодавчо визначено три виключні обставини, за наявності яких суд першої інстанції може здійснити перегляд власного рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Нововиявлені та виключні обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими та виключними обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.
Звертаючись до суду із заявою про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року у цій справі, ОСОБА_1 як на порушення своїх права посилався на те, що відповідач не надав суду першої інстанції протокол рішення правління АТ «Державна ПЗК» в особі філії «Володимир-Волинський КХП» від 01 березня 2020 року, а протокол перевірки здійснення технічного стану транспортного засобу від 28 жовтня 2020 року
№ 00923-00411-20 є таким, що оформлений з недостовірними показниками. Крім того вказував, що суд першої інстанції помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, що призвело до втрати ним можливості повноцінного захисту свого інтересу і ухвалення рішень внаслідок недотримання судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами рішення
Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого
2023 року, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не навів жодної підстави, визначеної законом, для перегляду рішення суду за нововиявленими та виключними обставинами.
Суди встановили, що наведені ОСОБА_1 у заяві обставини не є нововиявленими та виключними у розумінні частин другої, третьої
статті 423 ЦПК України, оскільки вони існували на час розгляду справи та були предметом розгляду у цій справі у суді першої та апеляційної інстанцій. Зміст поданої ОСОБА_1 заяви свідчить, що його вимоги фактично зводяться до незгоди з результатом розгляду його позовної заяви, переоцінки доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи, та неправильне, на його думку, застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Разом з тим, наведені у заяві доводи вже були предметом дослідження судами апеляційної та касаційної інстанцій.
Врахувавши те, що позивач не навів нововиявлених та виключних обставин, які б давали суду підстави скасувати чи змінити судове рішення, а доводи позивача, на які він посилається, як на нововиявлені та виключні обставини, до таких відповідно до статті 423 ЦПК України не відносяться і не є підставами для перегляду і скасування рішення суду, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області
від 02 лютого 2023 року за нововиявленими та виключними обставинами у цій справі.
Незгода заявника з розглядом справи в спрощеному позовному провадженні не може бути підставою для перегляду судового рішення як за нововиявленими, так і за виключними обставинами, передбаченими
статтею 423 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги є такими, що зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо перегляду судового рішення за нововиявленими та виключними обставинами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Наведені у касаційній скарзі доводи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій приписів процесуального законодавства не знайшли підтвердження, а тому підстав для скасування ухвали Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня 2025 року та постанови Волинського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у справі № 154/2712/20 немає.
Оскільки правильне застосування норми права (статті 423 ЦПК України) є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись статтею 390, частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня
2025 року та постанови Волинського апеляційного суду від 25 червня
2025 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 квітня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими та виключними обставинами рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 02 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії
«Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості із заробітної плати при остаточному розрахунку при звільненні з роботи.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк