1 вересня 2025 року
м. Київ
Справа № 401/1349/21
Провадження № 61-6716ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця)
на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 серпня 2024 року, ухвалу цього суду від 22 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року
у справі за позовом скаржниці до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя і
1. У лютому 2023 року скаржниця звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача 29 197 030,00 грн компенсації вартості 1/2 частини внесків до статутних капіталів, які належать відповідачу в підприємствах: ТОВ «Продпостач», ПП «Кода», ТОВ «Сан енерджі парк», ТОВ «Каштан», ТОВ «Техінвестпостач», ТОВ «Дослідно-механічний завод «Карпати», ТОВ «Адорія», ТОВ «Керуюча компанія «Тіп-Груп», ТОВ «Грандмоторс А», ТОВ «Завод композиційних матеріалів», ТОВ «Торговий дім Карпати HP», ТОВ «Карпати спецодяг» (далі - підприємства).
2. 19 серпня 2024 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив.
3. 22 листопада 2024 року цей суд постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у задоволенні заяви скаржниці про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
4. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, скаржниця подала апеляційну скаргу. Просила змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши 121 246 685,00 грн компенсації вартості 1/2 частини внесків до статутних капіталів які належать відповідачу в підприємствах, скасувати ухвалу цього суду й ухвалити нове - про стягнення 300 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
5. 23 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення й ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.
6. 23 травня 2025 року скаржниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про задоволення позову.
(1) Щодо касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення та постанови апеляційного суду в частині залишення такої ухвали без змін
6.1. За змістом пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 9 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.
6.2. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
6.3. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України).
6.4. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України).
6.5. Скаржниця подала касаційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про відмову ухвалити додаткове рішення та постанову апеляційного суду, який зазначену ухвалу залишив без змін. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначив виключний перелік ухвал суду першої інстанції, які у касаційному порядку можна оскаржити окремо від рішення суду після їхнього перегляду в апеляційному порядку. Ухвала суду першої інстанції про відмову ухвалити додаткове рішення (пункт 20 частини першої статті 353 ЦПК України), у цьому переліку відсутня. Відповідно немає гарантованого права касаційного оскарження ні тієї ухвали, ні постанови апеляційного суду за результатами її перегляду. З огляду на те, що скаржниця подала касаційну скаргу на судові рішення, касаційне оскарження яких не передбачене, слід відмовити у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали суду першої інстанції від 22 листопада 2024 року про відмову в задоволенні заяви скаржниці про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
7. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).
7.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
7.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід'ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
7.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53).
7.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65).
7.5. Скаржниця отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій, зокрема мала можливість навести аргументи на користь її заяви про ухвалення додаткового рішення. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є правомірною.
7.6. Скаржниця подала касаційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині оскарження цієї ухвали, які не можна переглянути у касаційному порядку. За таких умов обмеження на подання скаржницею касаційної скарги є пропорційними вказаній правомірній меті та не порушують сутність її права на доступ до суду.
(2) Щодо касаційного оскарження рішення суду першої інстанції стосовно суті спору та постанови апеляційного суду в частині залишення цього рішення без змін
8. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 ЦПК України).
9. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження на рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині залишення такого рішення без змін. Касаційна скарга подана у визначений статтею 390 ЦПК України строк із дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених у пунктах 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження.
Скаржниця стверджує, що суди обох інстанцій не врахували висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц; апеляційний суд не звернув увагу на те, що суд першої інстанції залишив без реагування клопотання скаржниці про призначення судової комплексної оціночно-будівельної, оціночно-земельної, автотоварознавчої, економічної експертизи та долучення до матеріалів справи висновку експерта Т. М. Моспанової за результатами проведення судово-економічного дослідження № 17/24 від 5 серпня 2024 року.
Крім того, скаржниця вважає, що суд першої інстанції позбавив її можливості внести зміни до позовних вимог і визначити належний та ефективний спосіб захисту права (на її думку, на час звернення до суду з позовом не було визначеності щодо поділу спільного майна, коли один із подружжя під час шлюбу за рахунок такого майна зробив внесок до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю; 21 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, згідно з якою прийняла справу № 760/20948/16-ц для розгляду такого питання; тому скаржниця до закриття підготовчого провадження звернулася до суду першої інстанції із заявою про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду аналогічної справи, однак отримала відмову).
Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року в частині залишення такої ухвали без змін у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року в частині залишення такого рішення без змін у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
3. Витребувати зі Стрийського міськрайонного суду Львівської області цивільну справу № 401/1349/21.
4. Надіслати відповідачу копію касаційної скарги з доданими до неї матеріалами; роз'яснити йому право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко