25 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 161/12754/24
провадження № 61-9572ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Ліпкевича Івана Володимировича на постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, представника ОСОБА_2 - адвоката Грушко Жанни Вячеславівни на ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 липня 2025 року за заявою представника ОСОБА_2 - Грушко Жанни Вячеславівни про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача шляхом стягнення передоплати за договором, розірвання договору та
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому просив:
- розірвати договір від 07 червня 2023 року № 001026 року, укладений між ним та ОСОБА_2 ;
- стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 61 972,08 грн, з яких: 39 500,00 грн - неповернута передоплата; 990,11 грн - інфляційні втрати за період з 05 липня 2023 року до 28 червня 2024 року; 1 167,17 грн - 3 % річних за період з 05 липня 2023 року до 28 червня 2024 року; 20 314,80 грн - штрафні санкції згідно пункту 2.1.8. договору за період з 05 липня 2023 року до 28 червня 2024 року;
- вирішити питання щодо стягнення судових витрат.
Зазначав, що 07 червня 2023 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг № 001026, предметом якого було виготовлення виробу в кількості і конфігурації згідно умов цього договору, а саме перегородки цільносклянної (одні двері).
Згідно умов вказаного договору відповідач як виконавець зобов'язався виконати роботу в термін до 19 робочих днів після надходження передоплати від замовника та узгодження обставин, які впливають на замовлення конструкцій. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та отримання передоплати та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. У разі невиконання замовлення у встановлені терміни виконавець сплачує замовнику штрафні санкції в розмірі 0,1 % від суми конструкції, за кожен день прострочення.
На виконання умов договору він 07 червня 2023 року на банківський рахунок відповідача перерахував 39 500 грн передоплату за виготовлення скляної конструкції.
Відповідач у передбачений договором строк, а саме упродовж 19 робочих днів з моменту отримання передоплати з 07 червня 2023 року до 05 липня 2023 року, не виконав роботу за договором.
24 березня 2025 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Розірвано договір від 07 червня 2023 року № 001026 про виконання роботи, укладений між ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 39 500 грн -заборгованість за основною сумою боргу (неповернута передоплата); 990,11 грн -інфляційні втрати, 20 314,80 грн - штрафні санкції, а всього 60 804,91 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
05 травня 2025 року додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн -витрати на професійну правову допомогу.
24 червня 2025 року постановою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 05 травня 2025 року скасовано та постановлено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача шляхом стягнення передоплати за договором та розірвання договору відмовлено.
09 липня 2025 року ухвалою Волинського апеляційного суду в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Грушко Ж. В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ліпкевич І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 березня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 05 травня 2025 року залишити в силі.
У липні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Грушко Ж. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 липня 2025 року, в якій просить її скасувати та ухвалити додаткове рішення, яким задовольнити вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення понесених відповідачем витрат на правничу допомогу в повному обсязі.
Необхідно відмовити в відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами з огляду на таке.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ліпкевича І. В. на постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2025 року відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі про захист прав споживача, незначної складності з ціною позову, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Грушко Ж. В. відмовити, оскільки ухвала Волинського апеляційного суду від 09 липня 2025 року про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу є фактично складовою постанови Волинського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, яка ухвалена в малозначній справі, та не підлягає оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
У справі предметом позову є розірвання договору від 07 червня 2023 року № 001026 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що є справою про захист прав споживача та незначної складності, та стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 61 972,08 грн, з яких: 39 500 грн - неповернута передоплата, 990,11 грн - інфляційні втрати за період з 05 липня 2023 року до 28 червня 2024 року, 1 167,17 грн - 3 % річних за період з 05 липня 2023 року до 28 червня 2024 року, 20 314,80 грн - штрафні санкції згідно пункту 2.1.8. договору за період з 05 липня 2023 року до 28 червня 2024 року, що не перевищує тридцятирозмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90 840,00 грн).
Тобто справа стосується захисту прав споживача та є незначної складності з ціною позову 61 972,08 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90 840,00 грн).
Частиною першою, третьою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Вирішення питання про розподіл судових витрат є складовою частиною судового рішення відповідно до пункту шостого частини першої статті 264 та пункту другого частини п'ятої статті 265 ЦПК України і не змінює віднесення такої справи до категорії малозначних.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ліпкевич І. В. вказує, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки відмовляючи в задоволенні такого позову суд дає можливість недобросовісним продавцям товару, особам, які надають послуги та іншим особам, не виконувати свої зобов'язання за договорами або не належним чином, не до кінця виконувати свою роботу. У зв'язку з чим замовник послуги, згідно вказаної постанови апеляційного суду не отримує послугу та товар належної якості, позбавлений права повернути сплачену передплату.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, заявником не обґрунтовано.
Наведені представником ОСОБА_1 - адвокатом Ліпкевич І. В. обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки він на обґрунтування своїх доводів не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували б те, що касаційна скарга має бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Посилання в касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженим судовим рішенням і, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики і має виняткове значення для позивача.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарги касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Представник ОСОБА_1 - адвокат Ліпкевич І. В. подав касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в справі про захист прав споживача, незначної складності з ціною позову, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб,що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити.
Також необхідно відмовити у відкритті касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Грушко Ж. В. на ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 липня 2025 року, оскільки касаційна скарга подана на ухвалу апеляційного суду щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, яка є складовою частиною судового рішення в малозначній справі та не змінює віднесення такої справи до категорії малозначних, тому не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Ліпкевича Івана Володимировича на постанову Волинського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, представника ОСОБА_2 - адвоката Грушко Жанни Вячеславівни на ухвалу Волинського апеляційного суду від 09 липня 2025 року за заявою представника ОСОБА_2 - Грушко Жанни Вячеславівни про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживача шляхом стягнення передоплати за договором, розірвання договору.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська