06 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 752/21328/19
провадження № 61-7605св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Гудими Д. А., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович, Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Корольов Михайло Андрійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року
у складі судді Плахотнюк К. Г., постанову Київського апеляційного суду від
17 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В. та додаткову постанову Київського апеляційного суду від
29 травня 2024 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Кулікової С. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Літвінчука І. А., Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), третя особа - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва (далі - приватний виконавець) Корольов М. А., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Позов мотивований тим, що 21 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 укладено договір № 11220147000 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті
в сумі 84 000,00 дол. США.
З метою забезпечення виконання зобов'язань 21 вересня 2007 року між ОСОБА_1 і банком укладено договір іпотеки № 64555, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею
40,80 кв. м.
З вебсайту Міністерства юстиції України позивач дізналася про відкрите приватним виконавцем Скрипкою Ю. О. виконавче провадження № НОМЕР_2
з виконання виконавчого напису від 19 грудня 2014 року № 8974 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 40,80 кв. м, що належить їй на праві власності.
ОСОБА_1 вважала, що виконавчий напис вчинено з грубими порушеннями законодавства, а саме статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Так,
у документах, на підставі яких приватний нотаріус вчинив напис, не було доказів безспірності заборгованості боржника перед кредитором, крім того,
з дня виникнення у банку права вимоги минуло більше трьох років.
ОСОБА_1 просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис приватного нотаріуса Літвінчука І. А. від 19 грудня
2014 року за реєстровим номером 8974 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,80 кв. м, що належить їй на праві власності.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року позов задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, вчинений приватним нотаріусом Літвінчуком І. А. виконавчий напис від 19 грудня 2014 року за реєстровим номером 8974 про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею
40,80 кв. м, що належить на праві власності ОСОБА_1 , який пропонує за рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, задовольнити вимоги стягувача АТ «УкрСиббанк».
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване недоведеністю безспірності вимог стягувача та недотриманням стягувачем норм закону щодо трирічного строку подання вимоги про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення за кожним окремим щомісячним платежем.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновками суду першої інстанції.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 29 травня
2024 року стягнено з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Урахувавши критерії співмірності складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи, незначну тривалість судових засідань, колегія суддів вважала, що відшкодування витрат у розмірі 5 000,00 грн відповідатиме критерію реальності.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
22 травня 2024 року представник АТ «УкрСиббанк» - адвокат Гладиш Я. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що кредитор не зміг реалізувати свої права
у виконавчому провадженні, не знав і не міг знати до часу вчинення виконавчого напису, що рішення суду у справі № 2-1152/11 не буде виконано. Тому висновок суду про пропуск строку позовної давності є передчасним. Заявник звертає увагу на те, що перебіг строку позовної давності та захист порушеного права кредитора пов?язується з періодом, коли у кредитора існували легітимні очікування на примусове виконання рішення суду. Вказує, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки перевіряє наявність документів відповідно до переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку,
а встановлення обов?язків учасників правовідносин не віднесено до обов?язку нотаріуса при вчиненні виконавчого напису. Посилання позивача на відсутність безспірності заборгованості позичальника не відповідає законодавству. Приватний нотаріус правомірно вчинив виконавчий напис.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
20 червня 2024 року представник АТ «УкрСиббанк» - адвокат Гладиш Я. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що, зважаючи на необхідність скасування судового рішення, ухваленого за результатами розгляду спору по суті, а також
з огляду на наявність підстав для винесення нового рішення про відмову
в задоволенні позовних вимог підстав для стягнення з АТ «УкрСиббанк» судових витрат немає. Оскаржувана додаткова постанова не може існувати окремо від судових рішень.
Доводи інших учасників справи
19 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - Масленнікова Т. М. подала до Верховного Суду відзиви, у яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 травня 2024 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року передано судді-доповідачу Зайцеву А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року заяву судді Верховного Суду Зайцева А. Ю. про самовідвід задоволено.
Відведено суддю Зайцева А. Ю. від розгляду касаційної скарги
АТ «УкрСиббанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від
23 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Літвінчука І. А., АТ «УкрСиббанк», третя особа - приватний виконавець Корольов М. А., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» на рішення Голосіївського районного суду
м. Києва від 23 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 752/21328/19 передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2024 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року передано судді-доповідачу Коротуну В. М.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 червня 2024 року касаційну скаргу АТ «УкрСиббанк» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року передано судді-доповідачу Коротуну В. М.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду м. Києва.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Зупинено виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду
від 29 травня 2024 рокудо закінчення її перегляду в касаційному порядку.
24 грудня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені
у відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
21 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого
є АТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту № 11220147000 (далі - кредитний договір), згідно з яким банк надав позичальнику споживчий кредит в іноземній валюті в розмірі 84 000,00 дол. США, зі сплатою 12,9 % річних, на строк до 21 вересня 2017 року.
21 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого
є АТ «УкрСиббанк», і ОСОБА_1 укладено договір поруки і договір іпотеки № 64555, посвідчений приватним нотаріусом Прокудіною Л. Д.
і зареєстрований в реєстрі за № 1300.
Предметом іпотеки за договором іпотеки є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 липня 2006 року, серія НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлозабезпечення на підставі наказу від 14 липня 2006 року № 1338-С/КІ та зареєстрованого КМБТІ 31 липня 2006 року в реєстровій книзі № 469-56 за реєстровим номером 44887.
Відповідно до додаткової угоди від 21 вересня 2007 року № 1 до кредитного договору пункт 2.5 доповнено новим абзацом такого змісту: «У випадках настання обставин, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 5.2 договору, процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється
в розмірі подвійної процентної ставки, що діє відповідно до пункту 1.3.1 договору».
У листопаді 2010 року АТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2007 року
№ 11220147000 (справа № 2-1152/11).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року позов у справі № 2-1152/11 задоволено, стягнено солідарно
з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість у розмірі 90 785,39 дол. США, що станом на 31 травня
2011 року еквівалентно 723 614,02 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2014 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості
в розмірі 90 785,39 дол. США, що еквівалентно 723 614,02 грн, скасовано
й ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні позову до ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив висновок про те, що банк підвищив процентну ставку за відсутності згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року рішення Апеляційного суду
м. Києва від 15 липня 2014 року залишено без змін.
Оскільки ОСОБА_2 умови договору не виконав, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 липня 2014 року, яке залишене без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року у справі № 2-1152/11,
з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» стягнено
90 785,39 дол. США, що еквівалентно 723 614,02 грн.
АТ «УкрСиббанк» на адресу ОСОБА_1 направило дострокову вимогу від 15 жовтня 2014 року № 30-11/17698, у якій вказано, що станом на
24 вересня 2014 року заборгованість позичальника з повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом становить
143 222,63 дол. США, з яких: 73 401,54 дол. США - кредитна заборгованість,
в тому числі прострочена - 48 201,54 дол США, 69 821,09 дол. США - заборгованість за процентами, яку банк просив повернути протягом тридцяти днів з моменту отримання цієї вимоги. Банк попередив, що в разі невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги він буде змушений звернутися
з позовом до суду, а також реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
Доказів отримання ОСОБА_1 цієї вимоги в матеріалах справи немає.
Згідно з виконавчим написом, вчиненим 19 грудня 2014 року приватним нотаріусом Літвінчуком І. А. та зареєстрованим в реєстрі за № 8974, запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру
АДРЕСА_1 , що на підставі свідоцтва про право власності належить ОСОБА_1 , яка виступила майновим поручителем
ОСОБА_2 , який 21 вересня 2007 року уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту № 11220147000 в сумі
84 000,00 дол. США. Строк, за який провадиться стягнення, - з 03 вересня
2010 року до 19 листопада 2014 року.
За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги АТ «УкрСиббанк», а саме: погасити кредитну заборгованість у розмірі 73 401,54 дол. США, заборгованість за простроченими процентами у розмірі 71 174,40 дол. США, що загалом становить 144 575,94 дол. США, що станом на 19 листопада 2014 року еквівалентно 2 197 570,19 грн; та сплатити витрати, пов'язані з вчиненням виконавчого напису, в розмірі 6 500,00 грн.
24 лютого 2019 року державний виконавець Скрипка Ю. О. відкрив виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Літвінчука І. А. від 19 грудня 2014 року № 8974, у якому зазначено про звернення стягнення на квартиру.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2020 року
у справі № 640/12962/19 визнано протиправними та скасовано такі постанови Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва: про відкриття виконавчого провадження від 24 лютого 2019 року № НОМЕР_2, про арешт майна боржника від 30 серпня 2019 року, виконавче провадження
№ НОМЕР_2, та про арешт майна боржника від 06 вересня 2019 року, виконавче провадження № НОМЕР_3.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не дотримав норм статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» і без достатніх на те правових підстав відкрив виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження її майна, а в іншому виконавчому окрузі.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва
Корольова М. А. від 27 вересня 2019 року за вказаним виконавчим написом відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 .
Постановою від 16 жовтня 2019 року у виконавчому провадженні
з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання ТОВ «Експертна служба України».
Відповідно до повідомлення приватного виконавця від 28 жовтня 2019 року
№ 3507 проведено оцінку нерухомого майна - квартири
АДРЕСА_1 . Згідно з висновком ринкова вартість вказаного майна станом на 18 жовтня 2019 року становить 860 554,00 грн.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках
і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису) та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5,
у редакції, чинній на час вчинення нотаріусом виконавчого напису (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Згідно з пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від
03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5), заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
У пункті 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня
1999 року № 1172 (далі - Перелік № 1172), передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
З урахуванням статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне
у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як
з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком
№ 1172. Для правильного застосування статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі та установити і зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавство не визначає виключного переліку обставин, які вказують на наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від
05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, і вони узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від
27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18).
У постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17
(провадження № 12-5гс2)Велика Палата Верховного Суду вказала, що зміст частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Велика Палата Верховного Суду підтвердила висновок, викладений у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), що положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин) необхідно застосовувати разом з нормами частини другої статті 88 цього Закону та статті 257 ЦК України, які передбачають трирічний строк від дня виникнення права вимоги, в межах якого вчиняється виконавчий напис.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року
у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтверджено
у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження
№ 12-16гс22).
Із матеріалів справи, що переглядається, відомо, що згідно з умовами договору про надання споживчого кредиту від 21 вересня 2007 року
№ 11220147000 позичальник зобов?язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно
з додатком № 1 до договору, але в будь-якому разі не пізніше 21 вересня
2017 року.
У листопаді 2010 року АТ «УкрСиббанк» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про дострокове солідарне стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором від 21 вересня 2007 року
№ 11220147000 (справа № 2-1152/11).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 дійшла висновків, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не
у вигляді стягнення процентів.
Таким чином, звернувшись у листопаді 2010 року до суду з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості, банк змінив строк дії кредитного договору, а тому трирічний строк для вчинення виконавчого напису почав свій перебіг з листопада 2010 року і закінчився в листопаді 2013 року.
Оспорюваний виконавчий напис вчинено 19 грудня 2014 року, тобто поза межами трирічного строку, установленого законом. Дій, які свідчили би про переривання цього строку, суди не встановили, а заявник про такі не заявляє.
Отже, оскаржуваний виконавчий напис від 19 грудня 2014 року вчинено
з пропуском трирічного строку від дня виникнення права вимоги.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для скасування виконавчого напису нотаріуса від 19 грудня 2014 року, оскільки банк не дотримався норм закону щодо трирічного строку подання вимоги про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення до нотаріуса із заявою про видачу виконавчого напису.
Оскільки колегія суддів під час касаційного перегляду справи не встановила порушення судами норм матеріального і процесуального права, що призвело
б до неправильного її вирішення, підстав для скасування рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року немає, у зв?язку з чим додаткова постанова Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року також не підлягає скасуванню.
Аргументів щодо незгоди з розміром стягнених витрат на правничу допомогу
в касаційній скарзі немає.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами
у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено
з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, арішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року, постанови Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги Акціонерного товариства «УкрСиббанк» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 23 серпня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від
29 травня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: Д. А. Гудима
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов