26 серпня 2025 року
м. Київ
cправа №910/14377/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Баранець О.М.,
за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,
представників учасників справи:
від позивача: Струць М.П.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"
на рішення Господарського суду міста Києва (Трофименко Т.Ю.)
від 12.03.2025
та постанову Північного апеляційного господарського суду (Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А., Барсук М.А.)
від 19.05.2025 (повний текст складений 05.06.2025)
у справі за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"
до Міністерства оборони України
про визнання факту виконання зобов'язання за державним контрактом,
Короткий зміст позовних вимог
1. Дочірнє підприємство Державна компанія "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" (далі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач) про зобов'язання визнати факт виконання Позивачем (постачальником) умов державного контракту в частині поставки броньованих HMMWV, модель 4DR CREW CAB B6, у кількості 10 одиниць та підтвердити виконання зобов'язань з постачання вказаного товару.
2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем (замовником) обов'язку щодо приймання товару, який відповідав умовам державного контракту.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі №910/14377/24, у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обраний Позивачем спосіб захисту застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь Позивача, але відмовляється від його виконання чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо) і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі. Водночас вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає із матеріальних правовідносин.
5. Крім того, 06 лютого 2025 року Позивач подавав до Господарського суду міста Києва клопотання про призначення судової комплексної експертизи; просив зупинити провадження у справі №910/14377/24 на час її проведення.
6. Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2025 у призначенні судової комплексної експертизи відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
7. 29 травня 2025 року Позивач (Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025, у якій просить скасувати їх та направити справу №910/14377/24 на новий розгляд до суду першої інстанції; стягнути з Відповідача витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
8. У тексті касаційної скарги Скаржник посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287, та пункти 1, 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України):
- щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України - суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 79, 86, частину п'яту статті 236 ГПК України без урахування висновків, викладених у постановах:
1) Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №910/5080/21 (обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів);
2) Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №910/6210/20 та від 30.03.2023 у справі №905/2307/21 (процесуальний обов'язок суду - належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування);
3) Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №910/18570/17, від 14.12.2021 у справі №910/9564/20 від 24.11.2021 у справі №914/1396/20 та від 17.12.2020 у справі №910/7426/17 (судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємосуперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення);
4) Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі №925/642/19 (право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам; якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону (а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту), то порушені право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом);
5) Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 923/970/16 (оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування);
- щодо пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК України - суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та не дослідив зібрані у справі докази; не врахував передчасності висновку суду першої інстанції, згідно з яким Скаржник не довів належними та допустимими у розумінні норм статей 76-77 ГПК України доказами, що товар, який було перевезено через державний кордон України з 16 по 24 липня 2022 року для передання Відповідачу, відповідав умовам контракту щодо якості та технічним характеристикам. Суди попередніх інстанцій:
1) усупереч висновкам Верховного Суду не присвятили достатньої уваги тому, що хоча факт відмови Відповідача від приймання поставленого товару (з посиланням на його неналежний стан) підтверджується наявними у справі матеріалами, зокрема, додатковими поясненнями Відповідача від 28.01.2025, але на підтвердження своєї позиції Відповідач не надав жодного належного доказу, який би не викликав сумніву. Водночас контрактом чітко визначено дату виконання зобов'язання з поставки товару - дата перетину товаром державного кордону (місця поставки);
2) не дослідили належним чином умов контракту та не врахували, що відповідно до пункту 3.1. товар поставляється Скаржником Відповідачу та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місця поставки). Вантажоодержувач визначається замовником додатково, а тому, враховуючи положення цієї норми договору і виняткові умови поставки (наявність воєнного стану в Україні), є безпідставними посилання Відповідача на загальні норми законодавства щодо неможливості виконання вказаного пункту договору, тоді як Скаржник повністю виконав зобов'язання щодо поставки товару за контрактом, що підтверджується митною декларацією, товаро-транспортними накладними, сертифікатом якості та сертифікатом відповідності на товар;
3) не врахували, що відповідно до умов розділу 5 контракту, яким передбачені гарантійні зобов'язання виконавця, останній усунув недоліки товару, а після усунення недоліків в межах гарантійних зобов'язань, попри відповідність товару критеріям визначених контрактом, Відповідач відмовився приймати товар та підписувати акт приймання-передачі згідно, що вказує на неналежне виконання ним свого обов'язку з приймання товару; факт відповідності товару умовам контракту також підтверджується формулярами до поставленої техніки за підписом військового представництва та скріплених печаткою НОМЕР_1 військового представництва Міністерства оборони України;
4) не врахували, що ані Скаржник, ані Відповідач не є виробниками поставленого товару та в їх штатних розписах відсутні обізнані спеціальними знаннями фахівці з якісних характеристик товару, встановлення відповідності товару виданим сертифікатам якості, сертифікатам про бойову готовність та умовам специфікації до контракту, що входить до предмету доказування при вирішенні спору і потребує обґрунтування спеціальними знаннями - товарознавства, інженерно-транспортних властивостей, оцінки майна і техніки військового призначення та озброєння, а отже обставини, на які посилаються учасники провадження, не можуть бути доведені чи спростовані ними за допомогою інших засобів доказування, окрім як висновком експерта, оскільки вирішення питання про їх наявність чи відсутність належить до сфери спеціальних знань та кола питань, що вирішуються судовою комплексною експертизою;
5) не врахували доктрину venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)), в основі якої знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.
9. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
10. 29 березня 2022 року Відповідач (замовник) та Скаржник (виконавець) уклали державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/76 (далі - державний контракт), за умовами пункту 1.1. якого виконавець зобов'язувався поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товар, зазначений в специфікації, що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти та оплатити такі товари.
11. Згідно з пунктом 1.3. державного контракту якість, комплектність і експлуатаційна документація повинні забезпечувати експлуатацію товару в повному обсязі відповідно до призначення. Товар, що поставляється за державним контрактом має відповідати вимогам, зазначеним у специфікації та мати відповідний сертифікат якості на товар та сертифікат походження товару (пункт 1.4. державного контракту).
12. Відповідно до умов пункту 2.1. державного контракту орієнтовна вартість товару на момент укладення контракту без урахування податку на додану вартість становила 1 056 686 900,00 грн.
13. Згідно з пунктом 3.1. державного контракту сторони обумовили, що товар поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки). Вантажоодержувач визначається замовником додатково.
14. Поставка виконавцем та приймання вантажоодержувачем товару за контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром у місці поставки. Товар передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, сертифікатами якості та сертифікатами походження (пункт 3.2. державного контракту).
15. За умовами пункту 3.4. державного контракту датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата зазначена в товаросупровідній документації або декларації, оформленій митним органом.
16. Виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного у специфікації, та надати замовнику документи згідно з пунктом 2.5 контракту (пункт 4.1. державного контракту).
17. Згідно з пунктом 5.1. державного контракту виконавець гарантує якість поставленого товару протягом 12 місяців або 16 100 км пробігу з дати його приймання вантажоодержувачем.
18. Виконавець гарантує відповідність продукції технічній документації виробника товару і нормативним документам, зазначеним у специфікації, та бере на себе зобов'язання протягом гарантійного строку забезпечити усунення виявлених несправностей та дефектів або здійснення гарантійної заміни в погоджений сторонами строк - 60 днів (без врахування часу транспортування продукції) у разі, коли такі несправності та дефекти не є наслідком порушення правил експлуатації або зберігання товару (пункт 5.2. державного контракту).
19. Відповідно до умов підпункту 2 пункту 6.2. державного контракту замовник зобов'язаний через вантажоодержувача прийняти поставлений товар у разі відповідності його вимогам, установленим цим контрактом.
20. Згідно з умовами пункту 10.1. державного контракту в редакції додаткової угоди №4 він набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і скріплення їхніх підписів печатками (за наявності) та діє до 30 червня 2023 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за контрактом.
21. Надалі сторони підписали специфікації та додаткові угоди до державного контракту, відповідно до яких, зокрема, змінено орієнтовну вартість товару й строк поставки.
22. Так, відповідно до додаткової угоди від 11.05.2022 №2 і специфікації до неї сторони узгодили, що:
- загальна орієнтовна вартість товару, що поставляється, складає 1 061 052 520,00 грн;
- строк поставки товару за пунктом 1 (10 одиниць броньованих HMMWV модель 4 DR CREW CAB B6 загальною орієнтовною вартістю 110 034 310,00 грн, орієнтовна вартість однієї одиниці складає 11 003 431,00 грн) до 20.06.2022, за пунктом 2 (90 одиниць броньованих HMMWV модель 4 DR CREW CAB B6/B7 загальною орієнтовною вартістю 951 018 210,00 грн, орієнтовна вартість однієї одиниці складає 10 566 869,00 грн) визначається додатковою угодою до контракту.
23. Позивач вказував, що з метою виконання державного контракту ним було укладено зовнішньоекономічний контракт з компанією "PALMETO STATE DEFENSE, LLC" про поставку товару, який є предметом укладеного із Відповідачем державного контракту. Листами від 16.07.2022 №Pr 03.2/2374, від 20.07.2022 №Pr 03.2/2449, від 22.07.2022 №Pr 03.2/2474, від 22.07.2022 №Pr 03.2/2476 Позивач повідомив відповідний структурний підрозділ Відповідача про орієнтовні дати поставки товару за державним контрактом. Відповідно до наданих Позивачем митних декларацій з відмітками посту митного контролю партія з 10 бронемашин була ввезена на територію України та доставлена у місце призначення у період з 16 до 24 липня 2022 року.
24. Сторонами не оспорюється, що після прибуття товару замовником було виявлено невідповідність його умовам державного контракту, у зв'язку з чим Позивач вживав дії щодо усунення виявлених недоліків. Вказане підтверджується наданим Позивачем договором про надання послуг з ремонту транспортних засобів військового призначення від 19.05.2023 №Д-20-03/2023/П, укладеним між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Армтех".
25. Згідно з листом Командування Сил логістики Збройних Сил України від 26.09.2023 №370/9008 за результатами технічного огляду (інспекції) 5 одиниць транспортних засобів, які планувались до поставки за державним контрактом, було виявлено, що усі автомобілі мають конструктивні недоліки та недоліки у технічному стані. Вказані недоліки детально описані у доповіді командира відповідної військової частини. Крім того, враховуючи зазначений та попередні технічні огляди, надані копії сертифікату якості, сертифікатів про бойову готовність та сертифікатів про відновлення, завірені Позивачем, не відповідають реальному технічному стану автомобілів, тому втратили свою актуальність та чинність. У зв'язку з цим зазначено, що подальша реалізація та подовження терміну дії державного контракту вважається недоцільними.
26. 20 грудня 2023 року Позивач звертався до відповідного структурного підрозділу Відповідача з листом №Pr 03.2/3476 щодо проведення технічної перевірки автомобілів за результатами здійсненого їх ремонту.
27. У відповідь на вказаний лист Відповідач листом від 05.01.2024 №220/11/69 повідомив про недоцільність реалізації та продовження терміну державного контракту.
28. 27 вересня 2022 року Позивач отримав висновок Торгово-промислової палати України №1424/1.2 про істотну зміну обставин. Вказаним висновком було засвідчено настання для Позивача істотної зміни обставин, пов'язаної із діями третіх осіб (воєнна агресія рф проти України), що вплинуло на необхідність закупки оборонної продукції військового призначення, затримка постачання продукції через затримку прибуття контейнерів із продукцією та вкрай важку ситуацію із розвантаженням суден у порту Гамбурга через непередбачувані обставини, а саме - робітничі страйки, які відбувалися в порту, що підтверджується також листом Торгово-промислової палати Гамбурга від 01.08.2022. У зв'язку із зазначеними обставинами, у висновку зазначено, що виконання за державним контрактом зобов'язань із постачання товарів оборонного призначення у визначені контрактом строки було неможливим.
29. Посилаючись на вказаний висновок Торгово-промислової палати України та звертаючись до суду з позовом, Позивач на обґрунтування заявлених позовних вимог, стверджував, що ним було повністю виконано покладені на нього державним контрактом зобов'язання із поставки товарів, що підтверджується митними деклараціями, сертифікатом якості від 12.05.2022 та сертифікатом відповідності товару від 04.04.2022. Крім того, Позивач зазначав, що ним було усунуто всі виявлені Відповідачем недоліки товару, однак останній необґрунтовано та всупереч умовам державного контракту відмовився від прийняття товару та підписання акта приймання-передачі, що, на його думку, є свідченням неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань.
30. Посилаючись на те, що у пункті 3.1. державного контракту чітко визначено умови виконання постачання товару та дату виконання зобов'язань із поставки товару, якою є дата перетину товаром державного кордону (місце поставки) Позивач вважав, що його зобов'язання із поставки товару вважаються виконаними з моменту такого перетину державного кордону та оформленням митних декларацій, а саме: 16.07.2022, 18.07.2022, 19.07.2022 та 21.07.2022, у зв'язку з чим ним було подано позов до суду до Відповідача про зобов'язання визнати факт виконання постачальником умов державного контракту в частині поставки броньованих HMMWV, модель 4DR CREW CAB B6, у кількості 10 одиниць, та підтвердити факт виконання зобов'язань по постачанню вказаного товару за державним контрактом.
31. Відповідач проти заявленого позову заперечував та вказував, що поставлений Позивачем за державним контрактом товар не відповідав вимогам щодо якості, у зв'язку з чим між сторонами вчинялись дії щодо усунення недоліків товару, однак в обумовлений державним контрактом строк Позивачем не було поставлено товар, а автомобілі, які були предметом державного контракту на час подання позову перебували у Позивача. Крім того, Відповідач зазначив, що у справі №910/6495/23 з Позивача вже стягнуто на його користь сплачені кошти попередньої оплати за товар відповідно до державного контракту, а у справі №910/1186/23 стягнуто з Позивача штрафні санкції за непоставку товару у визначені строки.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
32. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.
33. Предметом позову в цій справі є вимоги Скаржника про зобов'язання Відповідача визнати факт виконання постачальником умов державного контракту в частині поставки броньованих HMMWV, модель 4DR CREW CAB B6, у кількості 10 одиниць, та підтвердити виконання зобов'язань з постачання вказаного товару.
34. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на неправильно обраний спосіб захисту.
35. Не погоджуючись із позицією судів попередніх інстанцій, Скаржник у касаційній скарзі вказує про порушення ними положень статей 79, 86, частини другої статті 236 ГПК України, безпідставне відхилення клопотання про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та недослідження зібраних у справі докаів.
36. Відповідно до вимог статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
37. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб'єктивних цивільних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
38. Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
39. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у частині другій статті 16 ЦК України.
40. Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведених нормах, не є вичерпним. Абзацом дванадцятим частини другої статті 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
41. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
42. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
43. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 року у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 року у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 року у справі №334/3161/17, від 31.08.2021 року у справі №903/1030/19, від 26.10.2021 року у справі №766/20797/18, від 23.11.2021 року у справі №359/3373/16-ц, від 14.12.2021 року у справі №643/21744/19, від 25.01.2022 року у справі №143/591/20, від 08, 09, 22 лютого 2022 року у справах №209/3085/20, у справі №910/6939/20, у справі №761/36873/18 та ін.).
44. Під час вирішення спору, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
45. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним.
46. Судовий захист також повинен бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
47. За обставинами цієї справи після прибуття товару замовник виявив невідповідність його умовам державного контракту, у зв'язку з чим Скаржник вживав дії щодо усунення виявлених недоліків. Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, з огляду на умови державного контракту виконавець зобов'язаний не лише поставити товар на митну територію України, а й передати його замовнику за актом приймання-передачі.
48. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
49. Верховний Суд неодноразово наголошував, що такий спосіб захисту застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором.
50. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
51. Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
52. Вимога про зобов'язання Відповідача визнати факт виконання Скаржником (постачальником) умов державного контракту у відповідній частині не здатна призвести до поновлення порушеного права Скаржника, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
53. Пред'явлена Скаржником вимога у цій справі не відповідає способам захисту, установленим законодавством.
54. Більш того, оцінюючи підстави та предмет позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлений у справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення.
55. Попри це, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. До повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, і суди попередніх інстанцій врахували його, відмовляючи у позові.
56. Заявлена Скаржником вимога не може самостійно розглядатися в окремій справі. Встановлення таких обставин як виконання чи невиконання зобов'язань з поставки товару може бути предметом доказування при вирішенні та розгляді спору про право, зокрема, в разі стягнення штрафних санкцій, повернення суми попередньої оплати тощо.
57. Так, у справі №910/1186/23 між цими ж сторонами суди вирішували питання щодо стягнення з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" на користь Міністерства оборони України штрафних санкцій за прострочення поставки товару за спірним державним контрактом.
58. З урахуванням викладеного вище, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди відкривають провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
59. Вказане логічно вичерпує потребу дослідження інших доводів Скаржника та свідчить про законність оскаржуваних судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
60. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
61. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
62. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Судові витрати
63. Понесені Скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" залишити без задоволення.
2. Рішення на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 у справі №910/14377/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Г. Вронська
Судді С. Бакуліна
О. Баранець