Справа № 127/5973/24
29 серпня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Шевчук Л.П.,
при секретарі судового засідання Нога Д.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну праву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги в уточненій позовній заяві після заміни відповідача обґрунтовано наступним.
29.09.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг, відповідно до домовленості за даним договором, останній зобов?язувався надати послуги з організації, підбору, викупу, розмитнення та доставки позивачу автомобіля з-за кордону в строк до 31.10.2023. За умовами даної угоди, ОСОБА_3 надав позивачеві реквізити банківської картки № НОМЕР_1 для, начебто, оплати за автомобіль. 04.10.2023 позивачем за вказівкою ОСОБА_3 було перераховано на банківську карту за реквізитами НОМЕР_1 грошові кошти в загальному розмірі 52 000, 00 грн., що підтверджується квитанціями №Е01Е-084К-ЕН4Т-С1АВ від 04.10.2023 та №А23Р-Н792-9МА1-С77С від 04.10.2023. Власником вищезгаданої банківської картки є ОСОБА_2 , згідно інформації, наданої АТ «АКЦЕНТ-БАНК» в листі № 20.1.0.0.0/7-20250226/1505 від 03.03.2025. Проте, жодного автомобіля позивачеві не було доставлено, грошові кошти не повернуто, тобто, ОСОБА_3 спільно з ОСОБА_2 заволоділи грошовими коштами ОСОБА_1 шахрайським способом, про що позивачем подано відповідну заяву про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів. Відтак, грошові кошти в розмірі 52 000, 00 грн. набуті відповідачем та перебувають у його користуванні без будь-якої наявної на те правової підстави, оскільки послуги в домовлений між сторонами строк не надані, кошти не повернуті. За таких обставин, ОСОБА_2 користується грошовими коштами ОСОБА_1 поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, а тому відповідач зобов?язаний повернути ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 52 000, 00 грн..
Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 52 000, 00 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору та на професійну правничу допомогу (т. 1 а.с. 201-202).
Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву (т.1 а.с. 234-236), у якому викладено наступну позицію.
Позовні вимоги позивача відповідач не визнає у повному обсязі. Відповідач заперечує щодо задоволення позову, щодо обставин та правових підстав позовної заяви, та щодо доводів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Позовні вимоги аргументовані тим, що 29.09.2023 між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг, відповідно до домовленості за даним договором, останній зобов'язувався надати послуги з організації, підбору, викупу, розмитнення та доставки позивачу автомобіля з-за кордону в строк до 31.10.2023. В рамках згаданої угоди, ОСОБА_3 надав позивачеві реквізити банківської картки № НОМЕР_1 для, начебто, оплати за автомобіль. 04.10.2023 позивачем за вказівкою ОСОБА_3 було перераховано на банківську карту за реквізитами НОМЕР_1 грошові кошти в загальному розмірі 52000,00 грн., що підтверджується квитанціями №Е01E-084К-ЕН4Т-С1АВ від 04.10.2023 та №A23P-H792-9MA1-C77C від 04.10.2023. Власником вищезгаданої банківської картки є відповідач згідно інформації, наданої АТ “АКЦЕНТ-БАНК" в листі № 20.1.0.0.0/7- 20250226/1505 від 03.03.2025. Проте, жодного автомобіля позивачеві не було доставлено, грошові кошти не повернуто, тобто, ОСОБА_3 спільно з відповідачем заволоділи грошовими коштами позивача шахрайським способом, про що позивачем подано відповідну заяву про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів. Позивач вважає, що грошові кошти в розмірі 52 000, 00 грн. наче б то набуті відповідачем та перебувають у його користуванні без будь-якої наявної на те правової підстави, оскільки послуги в домовлений між сторонами строк не надані, кошти не повернуті.
Позивач, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України вважає, що відповідач безпідставно набув грошові кошти у розмір 52000 грн. у зв'язку із чим має їх повернути позивачу.
У той же час, відповідач не набував грошові кошти у розмірі 52000 грн. Так, на початку жовтня 2023 року до відповідача звернувся його знайомий ОСОБА_3 з проханням використати картку відповідача для перерахунку коштів. Прохання було аргументовано тим, що у ОСОБА_3 з незрозумілих причин заблоковано його банківську картку та йому терміново необхідно провести розрахунки з клієнтами. У зв'язку із цим відповідач надав номер своєї банківської картки. У подальшому дійсно на його картковий рахунок надійшли кошти у розмірі 52000 грн., які відповідач у подальшому перерахував на картки, які йому надав ОСОБА_3 . Жодної гривні з 52000 грн. відповідач не залишив у себе та не набув. Відповідачу не було відомо, з якою метою ОСОБА_3 використовував його картковий рахунок. Також, відповідачу не було відомо про договірні відносини між позивачем та ОСОБА_3 щодо викупу та доставки автомобіля, а також щодо неналежного виконання ОСОБА_3 цього договору. Відповідач не був стороною укладеного договору між Позивачем та ОСОБА_3 і не має жодного відношення до його неналежного виконання.
Окрім того, звертає увагу, що картковий рахунок відповідача був використаний ОСОБА_3 для власних потреб, жодної вигоди відповідач не отримав від цього.
Матеріали справи підтверджують, що позивач, керуючись вказівками ОСОБА_3 , добровільно перерахував кошти у сумі 52000 грн. на картковий рахунок, належний відповідачу. При здійсненні вказаного розрахунку позивач бачив хто є власником карткового рахунку і що ця особа не є ОСОБА_3 .. Незважаючи на це, позивачем було проведено ці платежі. Позивач, не маючи будь-яких зобов'язань перед відповідачем добровільно здійснив грошові перекази.
Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Потребує уваги суду те, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній 5 обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату. Таким чином потерпіла особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Матеріали справи підтверджують, що позивач перерахував кошти на картковий рахунок відповідача знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачував кошти, перевірив та підтвердив правильність зазначених реквізитів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач надсилав квитанції про переказ коштів ОСОБА_3 , що підтверджує добровільність своїх дій. Так як, позивач не був зобов'язаний перераховувати кошти в наслідок відсутності договірних відносин, інших зобов'язань із відповідачем, тому наявні підстави для висновку, що його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є, вочевидь, суперечливою та недобросовісною. Враховуючи, що відповідач не є особою, яка безпідставно набула кошти, та матеріали справи не містять доказів, що відповідач має будь яке відношення до діяльності ОСОБА_3 щодо виконання взятих зобов'язань про купівлю та доставку автомобіля для позивача, до даних спірних правовідносин мають застосовуватись положення матеріального права щодо неналежного виконання договірних зобов'язань та повернення оплачених коштів з особи, яка ці зобов'язання взяла.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, наявні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 52000 грн. з відповідача. Беручи до уваги відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви, аналогічно відсутні підстави для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу.
На підставі викладеного просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.02.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, визначено недоліки позову, порядок та строк їх усунення (т. 1 а.с. 16).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2024 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів передано до Вінницького районного суду Вінницької області в порядку ст. 31 ЦПК України (т. 1 а.с. 72).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 14.05.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання (т. 1 а.с. 84).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11.10.2024 заявлений представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Жила К.С. 09.10.2024 відвід головуючому судді Вінницького районного суду Вінницької області Шевчук Л.П. визнано необгрунтованим. Передано заяву про відвід головуючому судді Вінницького районного суду Вінницької області Шевчук Любаві Павлівні до канцелярії суду для визначення іншого судді в порядку, встановленому ст. 33 ЦПК України (т. 1 а.с. 110-111).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 14.10.2025 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Жили К.С. про відвід судді Шевчук Л.П. (т. 1 а.с. 116, 131).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11.11.2024 задоволено клопотання представника позивача про її участь в судового засіданні в режимі відеоконференції (т. 1 а.с. 139).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 28.11.2024 задоволено клопотання представника позивача про її участь в судового засіданні в режимі відеоконференції (т. 1 а.с. 148).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 19.02.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (т. 1 а.с. 169-170).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01.04.2025 задоволено клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача на належного, замінено неналежного відповідача ОСОБА_3 на належного відповідача ОСОБА_2 .. Належному відповідачу ОСОБА_2 надано строк для подачі відзиву на позовну заяву (т. 1 а.с. 189-190).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 28.05.2025 задоволено заяву представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сопруна В.В. про продовження процесуального строку, встановленого судом; продовжено відповідачу ОСОБА_2 та його представнику процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 01.04.2025 для надання відзиву на позовну заяву (т. 1 а.с. 229).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 15.07.2025 за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Жили К.С. до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 ; закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті (т. 2 а.с. 4-6).
В судовому засіданні 18.08.2025 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Жила К.С. підтримала позовні вимоги за викладених у позовній заяві обставин, просила їх задовольнити в повному обсязі. Додатково вказала, що при укладенні угоди із ОСОБА_3 , останній пояснив позивачу, що в процесі доставлення автомобіля задіяно досить багато осіб, зокрема, це особи, які підшукують автомобіль за кордоном та викуповують його, доставляють його до кордону із Україною, доставляють автомобіль по території України та здійснюють митне оформлення автомобіля. З огляду на це, позивач, перераховуючи кошти, покладався на добросовісність ОСОБА_3 та отримувача коштів, який надавав реквізити своєї банківської карти для отримання цих коштів та вважав, що ця особа є одним із учасників цієї процедури. І таким чином позивач оплачує послуги цієї особи. Між відповідачем та позивачем відсутні будь-які правовідносини, що не заперечується і самим відповідачем. Разом із тим, з наданої на запит суду виписки з боку вбачається, що відповідач неодноразово отримував від інших осіб грошові кошти, які згодом пересилалися іншим особам. З огляду на це перераховані позивачем кошти на картку відповідача є набуті відповідачем без будь-якої правової підстави. В обумовлений строк автомобіль позивачу не був доставлений, кошти не повернуто.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сопрун В.В. заперечив щодо задоволення позову з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Просив в задоволенні позову відмовити. Додатково вказав, що відповідач не має відношення до невиконання ОСОБА_3 договірних домовленостей із позивачем, не має будь-якого відношення до невиконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань. Так дійсно, існує кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 , проте, в межах даного кримінального провадження будь-яких доказів, які б підтверджували, що безпосередньо відповідач має будь-яке відношення до вчинення кримінального правопорушення немає. Окрім того, під час виконання договору, в переписці між позивачем та ОСОБА_3 було зазначено, що кошти перераховуються на іншу особу, а не на ОСОБА_3 і позивач чомусь свідомо вчинив вказану дію - перерахував кошти не на користь ОСОБА_3 , а на користь відповідача. До того часу поки ОСОБА_3 не почав неналежним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за договором, позивач будь-яких претензій до відповідача не мав. Це свідчить, що поведінка позивача є непослідовною. Адже позивач бачив хто є власником карткового рахунку і, незважаючи на це, він все ж таки провів ці платежі. Відповідач, після надходження вказаних коштів на його карту, протягом півгодини перевів їх на рахунок ОСОБА_3 . За змістом вимог ст. 1212 ЦК України відповідач не є тією особою, яка безпідставно отримала кошти. Адже поведінка позивача була добровільною та він послідовно вчиняв дії. Матеріали справи підтверджують, що відповідач відразу після надходження коштів перерахував їх на інший рахунок. Вважає, що за обставин, які склалися, правильним способом захисту було би звернення з даним позовом саме до ОСОБА_3 щодо неналежного виконання умов договору та повернення коштів.
Надалі в судове засідання сторони та ї представники не з'явилися.
Представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Жила К.С. надіслано до суду заяву про розгляд справи у її та позивача відсутність, позовні вимоги підтримає та просить їх задовольнити.
Представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Сопруном В.В. подано до суду заяву, в якій він просив подальший розгляд справи проводити у його та відповідача відсутність, в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_3 будучи належним чином та завчасно повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки в судове засідання не пояснив.
Підстав для відкладення розгляду справи, передбачених ст. 223 ЦПК України не вбачається, нез'явлення сторін не перешкоджає вирішенню спору, а відтак судом ухвалено проводити судове засідання у відсутність сторін.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки розгляд справи відповідно до положень цього Кодексу проводиться судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
Вислухавши пояснення представників сторін, що надані ними в судовому засідання, дослідивши наявні у матеріалах справи заяви по суті, інші докази, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 долучив до позовної заяви копію договору про надання ексклюзивних консультаційних послуг №___/2023 від 29.09.2023 (т. 1 а.с. 63-зворот - 66-зворот).
Згідно умов вказаного договору, ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 (замовник), з іншої сторони, уклали договір про надання ексклюзивних консультаційних послуг. Відповідно до п.1.1. договору замовник у порядку та на умовах, визначених даним Договором доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати замовнику послуги консультаційного характеру щодо економічних параметрів і показників на американському ринку автомобілів (далі - послуги), включаючи: щодо вказаних параметрів і показників: (1) по підбору такого, що був у користуванні (вживаного) та/або пошкодженого автомобіля (далі - товар) на аукціонах США та країн Європи, в тому числі Європейського союзу (включаючи онлайн платформи); та/або (2) надання консультацій про умови роботи автомобільних аукціонів в США та країнах Європи та/або компаній (включаючи онлайн платформи), що здійснюють торгівлю такими, що були в користуванні (вживаними) та/або пошкодженими автомобілями на території США та країн Європейського союзу (у тому числі через онлайн платформи); (3) можливе базове навчання або передача досвіду по роботі з онлайн аукціонами по торгівлі такими, що були в користуванні (вживаними) та/або пошкодженими автомобілями на території США та Європи, включаючи практичні заняття з наданням доступу до таких аукціонів через онлайн та/або демо-платформи або програми. Будь-які інші (додаткові) послуги можуть бути надані виконавцем замовникові та/або третіми особами за окремою письмовою угодою сторін або виконавця з такими третіми особами.
Пунктом 1.4 договору визначено, що послуги за даним Договором не включають і у будь-якому випадку не є дорученням, наданням будь-яких посередницьких, агентських, поручительських, брокерських, дилерських, технічних послуг будь-якого характеру або інших побідних послуг. Також даний договір не є публічним договором, договором приєднання, попереднім договором, договором купівлі-продажу або іншою угодою, згідно з якою до Замовника переходять права на товар (вживаний та/або пошкоджений автомобіль, придбаний в США чи інших країнах ЄС або іншим чином унаслідок наданих послуг за цим Договором).
Відповідно до п. 2.1 Договору «Замовлення послуг», сторони цим взаємно погоджуються і підтверджують, що для цілей визначення конкретної вартості і об'єму послуг, які надаються за даним договором, замовник надає виконавцю примірний Формуляр (Заявку) із зазначенням аукціонів, модельного року (модельних років), марки і моделі бажаного автомобіля і інших параметрів, щодо яких замовник бажає отримати послуги (приблизний формат Формуляра (Заявки) додається до цього договору).
Згідно з п. 2.2, 2.3 договору «Порядок оплати за Послуги», «Розмір Плати за Послуги, за надані згідно з даним договором послуги замовник оплачує виконавцю плату у розмірі визначеному даним договором протягом двох банківських днів з дати надання послуги. Умовами Договору передбачено забезпечення виконання зобов'язань замовника у вигляді завдатку. Датою фактичного надання послуги є дата повідомлення виконавця Американським чи Європейським інформаційним партнером та/або іншим відповідним учасником американського/європейського ринку про факт виставлення замовнику рахунку або контракту (інвойса або іншого подібного за своєю суттю документа) та/або укладення в будь-якій формі договору купівлі-продажу (або іншої подібної по суті угоди) відносно товару замовником та/або третіми особами в інтересах замовника. Якщо інше не передбачено у Формулярі (Заявці) виконавця, підписаного сторонами, плата за послуги оплачується замовником виконавцеві у розмірі 5 відсотків від ціни автомобіля, якщо вартість автомобіля перевищує та/або становить 25000,00 доларів США, на яку замовникові виставлений рахунок (інвойс, контракт, договір або інший подібний документ) (англійською мовою) )від Американського чи Європейського інформаційного партнера та/або від відповідного учасника американського/європейського ринку автомобілів для оплати вживаного (та/або пошкодженого) автомобіля, що придбавається, в США та країнах ЄС. Плата за послуги оплачується замовником виконавцю готівкою або на банківський рахунок виконавця, вказаний в Договорі, або на інший рахунок, вказаний виконавцем в окремому повідомленні замовнику. При цьому, вказана плата за послуги не може бути меншою гривневому еквіваленту 500,00 доларів США за курсом купівлі долара США на офіційному сайті Приватбанку на дату надання послуги, як цей термін визначений в п. 2.2 цього Договору, якщо інше не передбачено у Формулярі (Заявці) виконавця, підписаного (перепідписаного) сторонами. Вказаний рахунок (інвойс, контракт, договір або інший подібний документ) (англійською мовою) від Американського чи Європейського інформаційного партнера та/або відповідного учасника американського/європейського ринку автомобілів є єдиним і належним фактом, доказом і беззаперечним результатом ефективного надання послуги виконавцем замовнику.
Для цілей майбутнього підтвердження і забезпечення належного виконання своїх зобов'язань замовником, визначених в п. 2.3, у момент підписання цього Договору замовник передає (оплачує) виконавцеві завдаток в розмірі не меншому гривневого еквіваленту 500,00 доларів США за курсом купівлі долара США на офіційному сайті Приватбанку. У випадку відмови замовника від цього Договору до дати надання послуги, внесений замовником завдаток повертається йому виконавцем у повному обсязі (пункт 2.5 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору, виконавець надає замовникові послуги не пізніше «__.___. 2023 року».
За п. 11.1 даний договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до ««__»_____2023 року» за умови виконання сторонами своїх зобов'язань належним чином.
Пунктом 12.1 договору передбачено, що для здійснення будь-яких виплат за сторони визначають наступні свої банківські реквізити: Виконавець: р/р «______», МФО_______, ________________, Замовник «-» (тобто відповідні поля не заповнені).
Відповідно до копії Формуляра (Заявки) від 29.09.2023 до Договору №_____/2023 про надання ексклюзивних консультаційних послуг від __ .___. 2023, наданого позивачкою, опис вживаного (або пошкодженого) автомобіля: марка «Шевроле», модель «Лачеті»; модельний рік (роки) «2006», параметри ціни «від ____ і до 4000$». Перелік продавців, щодо діяльності яких, прямо або опосередковано, на території США чи країв Європи надається послуга: https://www.copart.com/; https://www.iaai.com/; https://www.manheim.com/; інші платформи, майданчики, аукціони (якщо такі будуть задіяні). Плата за послуги: 5% від ціни автомобіля. якщо вартість автомобіля перевищує та/або становить 25000,00 доларів США на яку замовнику виставлений рахунок (інвойс, або контракт чи договір) від відповідного учасника американського чи європейського ринку автомобілів для оплати такого, що придбавається замовником вживаного (та/або пошкодженого) автомобіля в США чи країнах Європейського Союзу; при цьому, вказана плата за послуги не може бути меншою гривневому еквіваленту 500,00 доларів США за курсом купівлі долара США на офіційному сайті Приватбанку на дату надання послуги, як цей термін визначений в п. 2.2 цього Договору/___гривень. Розмір завдатку (підлягає внесенню замовником/підлягає поверненню замовнику, якщо був попередньо внесений): 400 доларів США, що еквівалентно 15100 гривень. Цим клієнт підтверджує, що: (а) він ознайомлений, повністю розуміє і приймає розміщені на зазначених вище та інших веб-ресурсах умови продажу і поставки автомобілів продавцями (учасниками американського чи європейського ринку), зазначеними в п. 2 вище, включаючи будь-які аспекти технічного стану будь-якого автомобіля і будь-які інші умови; (б) для цілей ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» рішення щодо придбання безпосередньо у нерезидента автомобіля замовником приймається і реалізується останнім повністю на власний розсуд і самостійно з повним, всебічним і вичерпним розумінням того, що послуга стосується виключно надання економічних консультацій про процес придбання вживаних (пошкоджених) автомобілів поза територією України, на які не поширюється гарантія виробника та/або продавця (будь-якого іншого учасника американського ринку) (а.с. 66).
Судом також встановлено, що як договір № ____/2023 про надання ексклюзивних консультаційних послуг, так і вказаний вище Формуляр (Заявка) не підписані ані замовником, ані виконавцем у графі «Реквізити та підписи сторін», а підпис виконавця лише міститься у ніжній частині документів.
04 жовтня 2023 позивачем ОСОБА_1 за вказівкою ОСОБА_3 було перераховано на банківську карту: № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 22000,00 грн. та 30000,00 грн., що підтверджується копіями квитанцій: №Е01Е-084К-ЕН4Т-С1АВ та №Ф23Р-Н792-9МА1-С77С від 04.10.2023 (т. 1 а.с. 8, 9).
Відповідно до інформації АТ «А-Банк», що надана на виконання ухвали суду від 19.02.2025 (т. 1 а.с. 176-178), картка № НОМЕР_1 (рахунок НОМЕР_2 ) емітована на ім'я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ). 04.10.2023 на вказаний картковий рахунок було зараховано кошти в сумі 22000,00 грн. та в сумі 30000,00 грн.
Вказане також доводиться і наданою представником відповідача випискою по картці відповідача в АТ «А-Банк» № НОМЕР_4 , відповідно до якої 04.10.2023 о 07-23 год. на вказану картку відповідача було зараховано кошти в сумі 22000,00 грн., а 04.10.2023 о 17-55 год. було зараховано кошти в сумі 30000,00 грн. (т. 1 а.с. 237-241).
Проте, із наданої представником відповідача виписки по картці, не вбачається, що відповідач здійснив перерахування цих коштів на користь ОСОБА_3 ..
Відповідно до роздрукованих скріншотів із листування в соціальній мережі «Viber» із користувачем « НОМЕР_5 », позивач домовився про пригон авто «Шевроле Лечеті» не старше 2006 року випуску за суму 4000 доларів США. Також абонентом «Forsage_auto_» було надано реквізити картки № НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_4 для оплати першого внеску 400 доларів США, що становило на день оплати - 15100 грн.. Надалі, між учасниками спілкування було утворено групу в месенджері та абонет на ім'я « ОСОБА_5 » вказав, що кошти в сумі 52000,00 грн. слід надіслати на банківську картку № НОМЕР_1 . 04.10.2023 позивачем надіслано абоненту на ім'я « ОСОБА_5 » підтвердження оплати на суму 22000,00 гр. та на суму 30000,00 грн. на вказану банківську картку, де отримувачем вказаний ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 19-зворот, 23-63).
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За змістом ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав, у тому числі є гроші. Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Виходячи із норм статті 1212 ЦК України, правова природа безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають відшкодуванню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності.
Верховний Суд України в своїй постанові від 2 березня 2016 року у справі №6-3090цс15 зазначив, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Тому, Верховний Суд України, дійшов висновку, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 вказано, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
У постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 Верховний Суд роз'яснив, що за правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України Верховний Суд зробив висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
З обставин справи вбачається, що позивач уповноважив третю особу ОСОБА_3 підібрати автомобіль на аукціонах США та країн Європи, при цьому зі скріншотів спілкування у мережі «Viber», можна дійти висновку, що кошти у загальній сумі 52000,00 грн. були перераховані на наданий ОСОБА_3 картковий рахунок з метою придбання транспортного засобу, проте жодних додаткових угод/договорів між сторонами укладено не було.
Відповідно до частини першої статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
У постанові Верховного Суду від 13 липня 2020 року у справі №753/10840/19 зроблено висновок, що: скріншоти повідомлень з телефону та планшета і роздруківки з Viber є належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.
У постановах від 17 квітня 2020 року у справі №905/2319/17, від 25 березня 2020 року у справі №570/1369/17, від 13 липня 2020 року у справі №753/10840/19, від 27 листопада 2019 року у справі №1540/3778/18 Верховний Суд дійшов висновку, що: переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15 липня 2022 року у справі №914/1003/21 зробив висновок, що: на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2022 року у справі №914/1003/21 зроблено висновок, що: роздруківки є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 38 постанови від 21 червня 2023 року у справі №916/3027/21, провадження №12-8гс23, дійшла такого висновку: «При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».
Позивачем долучено до позову скріншоти повідомлень з телефону. При цьому, інформація що міститься у скріншотах не оспорюється відповідачем.
Верховний Суд у постановах від 07 липня 2021 року у справі №420/370/19, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17 неодноразово наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
У процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
Отже, у змагальному процесі саме на позивача лягає тягар доведення обґрунтованості його вимог, а на відповідача - доведення обґрунтованості його заперечень.
На підтвердження факту перерахування коштів позивачкою надано копії квитанцій, про перерахування коштів на загальну суму 52000,00 грн. на банківську карту відповідача ОСОБА_2 , що була вказана третьою особою ОСОБА_3 ..
При цьому, твердження відповідача у відзиві на позовну заяву та пояснення його представника в судовому засідання про те, що між позивачем та відповідачем не існувало будь-яких угод, внаслідок чого у відповідача відсутній обов'язок щодо повернення коштів, суд не бере до уваги з підстав, що викладені вище. Окрім того, з наданого представником відповідача доказу - руху коштів по банківській картці відповідача вбачається, що ним 04.10.2023 було отримано кошти на загальну суму 52000,00 грн., перерахування вказаних коштів на користь ОСОБА_3 , як про то стверджує представник відповідача, даним доказом не підтверджується.
З огляду на вказане, суд розцінює позицію відповідача, як спосіб захисту у даному спорі і не вбачає в діях позивача суперечливої поведінки. Натомість, беручи до уваги позицію відповідача та його представника, щодо необізнаності про існування між позивачем та третьою особою договірних відносин, та те, що відповідач лише надав ОСОБА_3 реквізити власної банківської картки, оскільки у останнього виникли проблеми із власною банківською карткою, через які він мав труднощі із переказами коштів, вбачається власна відповідача необачність. При цьому, така необачність відповідача не може бути підставою для його звільнення від обов'язку повернути безпідставно набути ним грошові кошти позивача.
Отже, матеріалами справи підтверджено, та й не заперечується стороною відповідача, що відповідачем було отримано від позивача грошові кошти на загальну суму 52000,00 грн.. При цьому, відсутність між сторонами договірних відносин не є підставою для його звільнення від обов'язку щодо повернення вказаних коштів відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України.
З огляду на викладене, відповідач отримав спірні грошові кошти позивача і таке набуття відбулось за відсутності правової підстави, а відтак наявні підстави, визначені ст. 1212 ЦК України щодо повернення відповідачем безпідставно набутого майна, а саме грошових коштів в сумі 52000,00 грн., що належать ОСОБА_1 .
За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, так як є обґрунтованими, доведеними позивачем, відповідають матеріальному закону, а викладені у позові обставини знайшли своє підтвердження.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 з відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн. (т. 1 а.с. 21-зворот).
Щодо витрат позивача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 р. №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 р. №23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 р. №6-рп/2013).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Статтею 15 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Зі змісту ст. 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Судом встановлено, що відповідно до Ордеру серії АЕ №1289614 від 28.05.2024 адвокату Жила К.С. було надано повноваження для надання професійної правової допомоги при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 88).
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених позивачем ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу суду надано Договір про надання правової допомоги адвокатом від 02.01.2024, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Анастасії Дударенко», згідно якого розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокату за надану в межах цього договору правничу допомогу, визначається сторонами з розрахунку 1000,00 грн.за кожну годину роботи, якщо інше не узгоджено сторонами в додатковій угоді до даного договору; акт №1 приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги адвокатом по договору про надання правничої допомоги адвокатом від 02.01.2024, відповідно до якого написання позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (первісний відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 52000,00 грн. становить 4 години роботи; розрахункова квитанція серії ААА8 №0802 від 08.02.2024, відповідно до якої вартість послуги - написання позовної заяви - 4000,00 грн., з розрахунку, що 1 година коштує 1000,00 грн.. (т. 1 а.с. 10-11, 12, 13).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, виходячи із доведеності співмірності та розумності розміру понесених судових витрат позивачем ОСОБА_1 , складності справи, судові витрати, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 4000,00 грн..
Керуючись ст.ст. 11, 509, 1212 ЦК України, ст.ст. 12, 76-81, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 52000 (п'ятдесят дві тисячі) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. сплаченого судового збору, а також 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , мешканка АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , мешканець АДРЕСА_2 ;
Третя особа - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя Л.П. Шевчук